У школі в нас не було уроків мистецтва, але цікавість до культури в мені пробудила викладачка світової літератури Лариса Анатоліївна. Її уроки були не про тексти, а про світ, у якому вони написані. Ми подорожували в часі, занурювалися в різні епохи, досліджували історичні обставини, обговорювали характери, вчинки та долі людей. Здається, саме ці шкільні знання виявилися для мене найкориснішими.
Мистецтво не пропонує готових відповідей. Та коли наше сприйняття світу дедалі частіше формується алгоритмами, саме мистецтво вчить, як залишатися людиною, — з емпатією, уявою, критичним і креативним мисленням. Саме тому воно має бути в осерді сучасної освіти. Не на периферії розкладу, а в самій логіці освітнього процесу.
Ідеальну загальну середню освіту справді можна побудувати навколо мистецтва. Бо історія, біологія, математика, географія — це фактичні знання, які в мистецтві можна прожити як чуттєвий досвід. Ось лише декілька прикладів.
Історія. Твори Франсиско Гойї часто називають взірцем історичного жанру. Найвідоміший з них — диптих «2 та 3 травня 1808 року», що передає весь драматизм подій під час окупації Іспанії військами Наполеона. У першій частині, яка зображує повстання іспанців, Гойя не випадково виводить на передній план солдата-мусульманина. Це не документальний факт, а художній засіб, який має нагадати глядачу про період Реконкісти, що сформував іспанську націю. Друга частина диптиху зображує момент страти повстанців, яка відбулася наступного дня. «Розстріл» став візуальним архетипом XX століття — образом, у якому героїзм окремих пасіонаріїв протиставлений бездушній машині для вбивства.
Друга частина:
Математика. Вона пояснює закони пропорції, але саме мистецтво дає змогу побачити їхню красу й сенс. Століттями художники досліджували пропорції як спосіб наблизитися до уявлення про ідеал. «Автопортрет Дюрера в образі Христа» (1500) — приклад такого пошуку: для вірянина Дюрера лише Бог може бути втіленням ідеальних пропорцій.
Фізика. На полотні Караваджо «Вечеря в Емаусі» (1601) рука апостола, простягнута в протилежний від глядача бік, здається непропорційно великою. Такий ефект виник через оптичну ілюзію, пов’язану з використанням камери-обскури — пристрою, який художники з XV століття застосовували для досягнення максимальної правдоподібності зображення. Утім, техніка хоч і розширює можливості митця, та іноді підводить тих, хто надто на неї покладається.
Біологія. У деяких роботах Клімта можна помітити захоплення митця цитологією. Ерік Кендель у книзі «Століття самопізнання» зазначає, що декоративні елементи в «Портреті Адель Блох-Бауер» відтворюють структури клітин, які Клімт розглядав під мікроскопом. Візерунки, схожі на яйцеклітини й клітини крові, символізують початок життя, сексуальність і тілесність.
Географія. Пейзаж — найкращий спосіб говорити про ландшафт як середовище, створене не лише природою, а й втручанням людини. Роботи Вільяма Тернера якнайкраще передають характер британського клімату: мінливе світло, хмари, дощ і вітер. Франческо Гварді відтворює ландшафт Венеції, де канали й розсіяне світло створюють характерну для цього міста атмосферу. Українське бароко з його рослинними мотивами, буянням форм і кольорів — це також про зв’язок із нашим кліматом та географією, де весна перетворює чорно-білий зимовий пейзаж на яскраве цвітіння.
Етика. Сучасне мистецтво відкриває простір для розмов про складні етичні питання. Наприклад, твори американської художниці Дженні Хольцер — це провокативні висловлювання в публічному просторі. Одне з них — «Виховуйте хлопців і дівчат однаково», уперше презентоване у 1980-х, — має виразне феміністичне послання. Але в контексті сьогоднішньої війни в Україні воно могло б стати приводом для непростої, але щирої розмови з підлітками.
Говорячи про реформу освіти, ми не можемо оминати мистецтво. Воно не просто дає нові знання — воно вчить бачити взаємозв’язки між різними сферами, явищами та процесами. Це той досвід, який може допомогти учням пройти шлях від запам’ятовування фактів до розуміння, аналізу та свідомого застосування знань.
Учитель на цьому шляху — не контролер, а ментор і провідник. Мистецтво — не додаток до основних дисциплін, а те, що вчить бачити зв’язки та мислити в ширшому контексті.
У час війни та глибоких трансформацій, які проходить українське суспільство, мистецтво має стати осердям освіти. Воно допомагає формувати не просто освічених громадян, а тих, хто мислить критично, діє свідомо і плекає свою гідність. Саме таких потребує Україна, щоб вистояти, перемогти й будувати краще майбутнє.