Законопроєкт про місцевий референдум проти сепаратизму: які запобіжники передбачені в законопроєкті № 5512?

Після того, як держава-агресор у 2014 році організувала псевдореферендуми в Криму, а також на територіях так званих «ЛДНР», суспільна довіра до інституту референдуму в Україні була суттєво підірвана. Звісно, вищезгадані злочинні маніпуляції не мають взагалі нічого спільного зі справжнім народовладдям та верховенством права, однак, цілком зрозуміло, що розробка будь-якого нового правового інструменту щодо регулювання процесу місцевого референдуму буде сприйматися громадянським суспільством з недовірою.

Фото: facebook/Zair Bakkal

26 січня 2021 року Верховна Рада України ухвалила новий Закон «Про всеукраїнський референдум», який передбачив можливість проведення всеукраїнського референдуму з питань, які прямо передбачені Конституцією України (затвердження закону про внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції України; зміна території України; питання загальнодержавного значення за народною ініціативою), а також щодо втрати чинності законом України або окремими його положеннями. Процес розробки і ухвалення законопроєкту супроводжувався численними політичними спекуляціями, адже проросійські політичні сили були незадоволені занадто вузьким предметом всеукраїнського референдуму, а інші опозиціонери — навпаки занадто широким предметом референдуму. Однак, Венеційська комісія позитивно оцінила як сам інклюзивний процес його підготовки, так і відповідність змісту документу демократичним міжнародним стандартам.

19 травня 2021 року у Парламенті зареєстрували законопроєкт № 5512 про місцевий референдум, внесений 112 народними депутатами України. Нагадаю, що після втрати чинності Законом «Про всеукраїнський і місцевий референдум» у 2012 році в Україні взагалі не було правових інструментів для проведення місцевого референдуму. Очікувано, що цей законопроєкт знову викликав суспільні побоювання щодо ризиків сепаратизму. Тому розглянемо, які ж запобіжники проти сепаратизму пропонуються в цьому законопроєкті.

По-перше, місцевий референдум конструюється як форма самостійного вирішення питань місцевого значення ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ ГРОМАДОЮ (див. розділ І законопроєкту). Тобто територіальною базою для проведення місцевого референдуму є виключно первинний рівень адміністративно-територіального устрою держави — територіальна громада (село, селище, місто). Законопроєкт не передбачає проведення місцевого референдуму на регіональному (Автономна Республіка Крим, область) чи субрегіональному (район) рівнях.

По-друге, місцевий референдум може проводитися виключно щодо питань МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ (див. статтю 3 законопроєкту):

- затвердження статуту територіальної громади або змін до нього;

- затвердження програми розвитку територіальної громади або змін до неї;

- дострокове припинення повноважень сільської, селищної, міської ради і (або) сільського, селищного, міського голови;

- втрата чинності нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування або окремими його положеннями;

- інше питання місцевого значення, віднесене Конституцією та законами України до відання територіальної громади, її органів та посадових осіб.

Не можуть бути предметом місцевого референдуму питання, зокрема, які:

- є предметом всеукраїнського референдуму (наприклад, зміна території України);

- суперечать положенням Конституції та законів України;

- спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету і територіальної цілісності України, створення загрози національній безпеці України, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі.

По-третє, місцевий референдум стосовно вирішення будь-якого питання місцевого значення призначається ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ КОМІСІЄЮ з місцевого референдуму (а не місцевою радою чи сільським, селищним, міським головою), а контроль щодо відповідності закону питання місцевого референдуму здійснюється ЦЕНТРАЛЬНОЮ ВИБОРЧОЮ КОМІСІЄЮ (див. статтю 20 законопроєкту).

По-четверте, ініціювання, призначення та проведення місцевого референдуму НЕМОЖЛИВЕ В РАЗІ ВВЕДЕННЯ ВОЄННОГО АБО НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ на всій території України або на території, де передбачається його проведення, а також протягом тридцяти днів після скасування воєнного чи надзвичайного стану (див. статтю 18 законопроєкту).

По-п’яте, саме ж ПИТАННЯ ЩОДО ЗМІНИ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ Є ПРЕДМЕТОМ ВИКЛЮЧНО ВСЕУКРАЇНСЬКОГО РЕФЕРЕНДУМУ (стаття 73 Конституції України). Такий референдум полягає у затвердженні ухваленого Верховною Радою України закону про ратифікацію міжнародного договору про зміну території України (див. статті 18, 27, 120 Закону України «Про всеукраїнський референдум»). Тобто нератифікований міжнародний договір з цього питання також не може виноситися на всеукраїнський референдум. А тому таке питання в жодному разі не може бути предметом місцевого референдуму.

І останнє — в пункті 6 перехідних положень законопроєкту передбачено, що проведення місцевого референдуму у селах, селищах і містах Автономної Республіки Крим, в межах міста Севастополя, у селах, селищах і містах окремих районів Донецької та Луганської областей можливе ЧЕРЕЗ ТРИ РОКИ з моменту повернення тимчасово окупованої території АРК, міста Севастополя, тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях під загальну юрисдикцію України.

Загалом, на мою думку, у законопроєкті №5512 є достатньо юридичних запобіжників проти сепаратизму, а все, що поза цим, — це вже справа ефективності відповідних органів правопорядку та спеціальних служб, а не питання до законопроєкту про референдум.

Олександр Марусяк Олександр Марусяк , експерт Центру політико-правових реформ
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram