Останні три роки я разом з батьками, вчителями, громадськими активістами пишемо звернення до виконавчих органів влади, блоги в медіа, проводимо брифінги і флешмоби, щоб повернути школі стадіон. Наша ініціативна група намагається діяти прозоро і законно, але у деяких батьків уже здають нерви. «Перед вікнами школи може вирости 22-поверховий бізнес-центр, а замість дітей у нас виростуть кроти. І яке здоров’я, яка тоді якість навчального процесу? Та й ми ж не маленькі, всі розуміють, що будівля 1954 року не витримає капітального будівництва на відстані кількох метрів від своїх стін. Школу просто або закриють, або визнають аварійний стан, або невідповідність санітарним нормам – світла і повітря дітям не вистачить. Не будіть у нас «майданівців», кидати бруківку не будемо, технології пішли вперед», - обурюється батьківська громада. І я їх цілком розумію, як мама двох школярок.
Київська школа 112 імені Т.Г.Шевченка - одна з найкращих в Україні. Це школа повного дня, де з першого класу вивчають три романо-германські мови. Діти на заняттях до п’ятої-шостої години вечора. Інтелектуальні і творчі вправи чергують із прогулянками, активними іграми і спортом. Спортивної, як і актової зали, у школі немає, тому окрім як на шкільному стадіоні бавитись, рухатися, репетирувати мистецькі заходи та й просто вдихнути на повні груди більше немає де. Такі от реалії щільно забудованого центру міста біля метро «Олімпійська».
З 2006 року ділянка землі шкільного стадіону на вул. Антоновича, 51 перепродувалася декілька раз, доки в 2017 році її не викупило в банку ТОВ «Істіл Холдінг». Так, він купив шматок школи і згідно із законом він – сумлінний вигодонабувач. У 2018 році депутати Київради проголосували за викуп земельної ділянки (я була співініціатором даного рішення), щоб повернути стадіон школі. Але виконавчі органи з їх формальним підходом та “сумлінний” забудовник “не дійшли згоди”. А Закон в нас настільки захищає інвестора та приватну власність, що без його згоди ми не маємо права ні викупити дану ділянку, ні обміняти на іншу рівноцінну. Це дуже добре, що в нас Закон захищає приватну власність, але хто захистить наших дітей?!
В 2020 році ми знову почали все спочатку. 11 червня 2020 року новий проект рішення про викуп даної ділянки для суспільних потреб, де я також виступаю співініціатором разом з міським головою, був підтриманий бюджетною комісією Київради на підставі Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності».
23 липня я маю намір винести даний проект рішення в сесійну залу, як невідкладний, бо суспільна напруга наростає.
Щоб не злити справу, як у 2018-му, при КМДА мають створити робочу групу, яка напрацює механізми викупу. Та якщо інвестор буде проти, то тут уже нічого не вдієш. Як я вже казала, в нас закони стоять на захисті інвесторів, а не дітей. А інвестор погодиться лише в разі, якщо його влаштує ціна або знайдуть рівноцінну ділянку для обміну. Або якщо совість замучить ,хоча це, на превеликий жаль, не бізнесова категорія мислення.
Я щиро сподіваюся, що в сесійній залі знайдеться 61 голос і наш проект рішення буде підтриманий. Батьківська громада вже знає смаки перемог і ми налаштовані дуже рішуче. Ми будемо контролювати виконавчу владу та виконання даного рішення. Українцям, які вміють об’єднуватись (а саме такі люди відстоюють стадіон 112-ї школи) уже не страшні міфічні "вони", які розікрали, не чують, не діють.
Я вірю, що ця історія закінчиться перемогою здорового глузду і win-win рішенням, бо ні я ,ні батьківська громада не збирається здаватися. Шкільний стадіон має повернутися додому. До наших дітей. І це без варіантів.