Подібний “прекрасний звичай” — бити і відверто знищувати громадян — заснувала, а тоді утвердила радянська тоталітарна машина. Про нього, а точніше про епізод 1949 року, Велику березневу операцію , насильну депортацію частини населення Естонії до Сибіру, і йдеться у спектаклі від дуету Кюллі Роосна (Естонія) і Кеннета Флака (Норвегія). Динамічне і часом жорстке дійство покликане передати силу тиску системи над людиною, яка через страх і скутість, через умови, в яких опинилась в якості жертви, повністю підкоряється своєму насильнику. Так у неї є шанс вижити, бо ж не можна передбачити наслідків спротиву.
Історія, розказана мовою танцю і тіла, має цілком реальну основу. Бабуся Кюллі Роосни була серед тих, кого “розкулачували” і в холодних, тісних вагонах відправляти всупереч волі до Сибіру. У тих умовах багато кому не вдалося вижити. А показаний на сцені перформанс є своєрідним осмисленням трагедії естонського народу.
Але інший бік постановки має більш сучасне коріння — у той час, як Кюллі звертається до історичного досвіду, Флак походить з країни, яка не так давно здригнулась від теракту, вчиненого Андерсом Брейвіком. І ця тема теж цілком вписується в сюжетну лінію їхнього виступу. В інтерв'ю танцюристи пояснюють, що рівною мірою намагаються дослідити і провести паралель між діяльністю лівих партій та сталінізму у минулому, і радикальними правими та радикальними ісламістами, від загрози яких потерпає нині Європа.
Кюллі і Флак міркують над тим, як тоталітарні режими використовують технології з промивання мізків та за яких умов хороші люди можуть перетворюватися на монстрів і в якості прикладу нагадують про Стенфордський тюремний експеримент. Але на сцені їм найкраще вдається відобразити з одного боку безвольність людини, її пригноблення і ментальне знищення, яке демонструється через жіночий образ.
- Я думаю, це не дуже чітко окреслено — чи це моя історія, чи історія моєї бабусі. Це починається з її історії, яку я оповідаю. Але я думаю, це все таки про те, як віднайти в собі спроможність не бути слабкою. У моєму житті це можна відобразити через якісь завдання, які я маю відпрацювати тренуючись. Я маю знаходити в собі сили для складних вправ, - коментую Кюллі свою роль і смислове навантаження, яке в неї вкладає.
Дует надзвичайно пластичний і технічний. Їхній танець насправді більше нагадує силові вправи, спарринг-боротьбу. Якщо етимологія жіночого персонажу зрозуміла, в тому числі і через короткий монолог, а фактично, виклад історії депортованої до Сибіру жінки, то образ, в якому працює Флак, є вкрай неоднозначним і дуалістичним — він і карає, і співчуває, і провокує.
- Зло чи добро ніколи не існує в чистому вигляді. У дійсності вони доповнюють одне одного, а інколи перетікають одне в одне, - так по-філософськи коментує Флак своє втілення на сцені. - Жовтнева революція, наприклад, є гарною ілюстрацією того, як прекрасна ідея — соціалізм, трансформувалась в щось жахливе, жертвами чого стала велика кількість людей. Фактично сталося викривлення того, з чим зароджувався цей рух, я маю на увазі особисті свободи громадян. І власне своїм образом я репрезентую обидві ці ідеї.
Дует має не менш глибокі ідеї щодо подальших своїх постановок. Кюллі поділилась тим, що окрім бабусиних листів, родина зберігає ще й листі її батька, який працював у Чорнобилі. Тому наступний танцювальний проект цілком може мати в основі саме ці спогади, хоча вочевидь, маючи локальний базис, стосуватиметься він глобальних процесів і загроз.