Дозвольте заперечити та висловитися за банківську систему, представники якої, зі зрозумілих причин, не дуже готові публічно озвучувати проблеми, які їм принесуть такі податково-дискримінаційні рішення.
Почну з того, що відповім на вищенаведені аргументи ініціаторів підвищення оподаткування.
1) Станом на зараз ми проходимо етап оцінювання стійкості банків і банківської системи. Іншими словами, нині не відомо, які реальні прибутки мають банки.
Водночас дуже ймовірно, що після оцінювання стійкості ми, можливо, потребуватимемо докапіталізації.
Країна у стані війни, мало не через день російські ракети й дрони прилітають у різні промислові й інфраструктурні об’єкти, які кредитуються. Тобто, іншими словами, це в перспективі збитки бізнесу, збитки клієнтів банків і перспектива необхідності докапіталізації самих банків.
І логічно, аби прибутки банків пішли на цю докапіталізацію, яка означатиме фактично подальшу стійкість банківської системи. Якщо ж ці прибутки зараз заберуть, то як докапіталізувати систему?
2) Європейська практика – це радше про підхід оподаткування реальних «непередбачуваних» додаткових прибутків, а не про критичне податкове навантаження критичної інфраструктури в період війни, про реальний рівень прибутковості нині, повторюся, не знаємо.
Приміром, проаналізуймо нещодавній досвід Італії.
Якщо коротко й спрощено: влада вирішила обкласти податком у розмірі 40% «надприбутки» банків.
Після цієї заяви акції італійських банків впали, а їхня капіталізація скоротилася на 10 млрд євро.
Після цього італійська влада вийшла з «розʼясненням» своєї позиції та заявила, що розмір податку не перевищуватиме 0,1% загального розміру активів конкретного банку.
Тобто влада зробила заяву, відчула наслідки й одразу ж виконала роботу над помилками.
Тоді як у нас пропонують заплатити з прибутку 50% податків, а тоді проситимуть ще знайти гроші для того, аби «влити» їх у капітал банку. Тільки запитання: де їх «знаходити», ці гроші? У кишені акціонерів? Хто ж тоді буде зацікавлений розвивати такий «бізнес» в Україні?
І так, я розумію, що в нас не заведено особливо емпатично ставитися до проблем банківського бізнесу, але проблема в тому, що банки – це кровоносна система економіки. Якщо не працюють нормально банки – не працює нормально економіка.
Пропоную поглянути й на інші наслідки рішень підвищення оподаткування.
Саботаж приватизації державних банків
Державні банки становлять понад половину капіталу всієї банківської системи країни.
Це є проблемою, глобальною проблемою. Адже коли власник понад 50% банківської системи – держава, то це щонайменше дуже спотворює конкуренцію на банківському ринку, адже якщо в держбанків починаються проблеми, їм на допомогу приходить їхній власник у вигляді держави, а до комерційних не приходить ніхто.
МВФ ще до повномасштабного вторгнення наголошував на необхідності продажу державних банків, але хто з іноземних інвесторів захоче купувати банк у країні, де банки дискримінують податково?
Окрім того, варто згадати, що дві третини всього прибутку формують саме державні банки. Саме вони мають величезні обсяги ОВДП у власності та, відповідно, процентний дохід від них. Але держбанки і так перераховують прибуток до бюджету. Тобто автори ініціативи «суперподатку» для банків просто перекладуть кошти з неподаткових надходжень бюджету в податкові.
І водночас понизять інвестиційну привабливість банківської системи та створять загрозливий прецедент для фінансової стабільності.
Чи воно того варте?
Негативні наслідки відчує вся економіка
Банкінг – це фінансове посередництво. Із встановленням астрономічної ставки податку на посередницьку галузь створюється загроза погіршення пропозицій для всіх її користувачів, а це – вся економіка.
Податковий тиск на банки зумовить тиск на клієнтів банків. Банки рятуватимуть свою бізнес-модель, імовірно, підвищуючи вартість своїх послуг для фінальних споживачів, тобто для бізнесу і людей.
Не тому, що вони такі «скупі» до грошей, а тому що їм доведеться виживати і десь узяти гроші, аби сплатити державі безпрецедентно високі податки.
Бо, повторюся, війна має вплив на всіх, банки – не виняток.
Приміром, станом на 1 жовтня тільки рівень непрацюючих кредитів становив 422,5 мільярда гривень, додайте ще обов’язок банків прощати всі кредити за знищене війною майно, а також той факт, що війна триває, й усі пов’язані з нею ризики нікуди не поділися також.
Зацікавленість банків у погіршенні власного фінансового стану
Після нашої Перемоги банки розформовуватимуть резерви, отримуючи віртуальні прибутки на папері, які ми оподатковуватимемо на половину вартості. То чого ж ми хочемо домогтися? Зробити таким чином банки зацікавленими в погіршенні власного фінансового стану? Це небезпечна гра для всієї фінансової стабільності та для прогресу країни загалом.
Фактично такий підхід стимулює зробити адекватно працюючу систему нині непрацюючою.
Замість висновку додам, що банківська система з перших днів повномасштабного вторгнення робить для Перемоги все можливе: ми віддавали наші броньовані інкасаторські автівки, возили та возимо під обстрілами готівку, прощаємо кредити за знищене й окуповане росіянами майно, підтримуємо не завжди прості в реалізації для нас державні програми з кредитування населення та бізнесу, але в нас є єдине прохання – дайте нам нормально функціонувати та справлятися з викликами. Бо ми вистояли і пройшли перший шок повномасштабного вторгнення ціною надзусиль, витрат і збитків, і чи пройдемо випробування надоподаткуванням в умовах повномасштабної війни та постійних нових викликів – я не знаю.