Бо він вирішив, що травень 2022 року, момент, коли місто обстрілювали з усього, що тільки можливо, а сили оборони тільки починали відсувати росіян від кордонів міста на півночі та сході — це слушний час, аби, порушуючи купу процедур та нормативних документів, почати розширення однієї з вулиць міста, попутно демонтувавши єдину трамвайну лінію, що з’єднує район Салтівки із центром Харкова.
Хтось з вас може сказати: «Ну і що, він же мер, може це зробити». Але фокус якраз у тому, що не міг. Такі роботи — це капітальний ремонт, який вимагає окремого фінансування з бюджету, що має прийняти міська рада на голосуванні. А на додачу, аби демонтувати трамвай та змінити профіль вулиці, треба внести зміни у генеральний план, де трамвайна лінія досі прописана.
Тому ці роботи були проведені як поліпшення благоустрою вулиці, що є порушенням законів та норм щодо витрат міських бюджетів.
Звичайно, що про все це не було ніяк повідомлено: просто одного травневого дня на вулиці Весніна з’явилась будівельна техніка. А ось так виглядала комунікація від голови департаменту комунікацій міськради, майже через дві доби після початку робіт:
Про те, що вона російською, я навіть писати не буду. Але брехня тут є майже у кожному реченні. Невідновлюваних вагонів виявилось лише біля 30 із понад 160, плани з розширення вулиці скасували в кінці 2021 року, бо не знайшлось грошей і т.д.
На додачу до цього, вже під час робіт, 12 вересня 2022 року, росіяни обстріляли північну частину центру Харкова, в тому числі і вулицю Весніна. Через це один з робітників був смертельно поранений обстрілом.
Через брехню та спроби приховати, як саме фінансували це криваве, за фактом, будівництво, на те, аби знайти та зрозуміти, з чим і як звертатись до суду, у мене та трьох моїх колег пішло більше ніж пів року. Й тільки влітку 2023 року ми змогли почати розглядати питання законності цих робіт у суді.
Весь цей час позиція представників міськради зводилась до затягування розгляду та ігнорування вимог суду надати документи з будівництва та його фінансування. Але незважаючи на це, навіть без цих доказів нам вдалось довести суду, що дані роботи є реконструкцією. Також ми вимагали окремого рішення про фінансування та проведення громадських слухань, та про те що все що було зроблено йде всупереч написаному у генеральному плані міста.
Вся реакція міської влади на це була у поданні апеляції та намаганні продовжувати вести справи так, як і раніше. В лютому 2024 на проспекті Гагаріна вирішили раптово замінити паркан вартістю 27 мільйонів гривень. Ну і звичайно ж щорічні витрати на однорічні квіти, навіть під час боїв за місто, витрати на які в принципі складно рахувати, бо хто доведе, що висадили стільки скільки заявлено.
На жаль, поки що муніципалітет не відчуває відповідальності за свої дії, саме тому важливо нанести міськраді стратегічну поразку у апеляції. Бо тільки так є можливість у майбутньому змушувати їх розподіляти витрати не на прикрашання прифронтового міста, від крайньої точки якого до кордону з росією біля 27 кілометрів (менше ніж від Пущі-Водиці до Харківського масиву), а на те, що сприятиме обороноздатності Харкова та його виживанню в нинішніх умовах війни. І весь цей час на зауваження, що місто дає менше всіх га закупівлі на користь сил оборони, ми чуємо лише відмазки в дусі «ми допомагаємо по іншому», що є цим іншим, ніхто не може відповісти ні публічно, ані приватно.
Тож, коли не працює заохочення, в державі має працювати покарання, тих форм як можливі і співмірні.
Тому, аби покарання стало можливим, цього вівторка, 30 го квітня, де б ви не були, в Харкові, Києві, Львові, чи закордоном, тримайте за нас кулаки. Бо росіяни не полишили планів захопити Харків і всю Україну. А ми маємо зробити все, аби цього разу ми були готові й вони не змогли просунутись від кордону. А для цього ми маємо дати по пальцях не лише пану Терехову, а й в його постаті зробити приклад, що те що він зробив і робить, коли навколо йде війна, є неприйнятним. А ті, хто з цим не згоден, мають перестати бути політиками.