Для початку, що вважати гарною стратегією. Найкращим ресурсом про стратегії для мене є серія лекцій Докторки Сари К. М. Пейн, нині вже Почесної Професорки з Історії та Великої Стратегії Воєнного Коледжу ВМС США (U.S. Naval War College). Вона є експерткою з Китаю, Японії, Росії, Австралії та Тайваню (в т.ч. працювала з першоджерелами в цих країнах, коли це було можливо). Її основною спеціалізацією є Велика Стратегія (Grand Strategy), що за визначенням є «інтеграцією всіх можливих інструментів національної сили для досягнення національних цілей». Вся серія лекцій англійською є у вільному доступі на YouTube.
Кілька важливих, з моєї точки зору, тез з цих лекцій у власному перекладі:
- «Надія – це не стратегія» це перша фраза, яку я кажу своїм студентам». Сподівання на когось або щось невизначене формують хибне бачення реальності і є прямим шляхом до поразки. Чим детальніше визначені можливі гіпотези та сформульовані відповідні сценарії, тим ґрунтовніше можна підготуватись до можливих планів реагування.
- Велика Стратегія це в першу чергу інструмент для інтеграції всіх наявних ресурсів (військових, дипломатичних, економічних, культурних, географічних, суспільних та ін.) для комплексного їх застосування в довгостроковому періоді для досягнення стратегічних цілей та глобального просування інтересів нації. Тобто, Велика Стратегія це про військові та не-військові (обов’язково) засоби та інструменти для забезпечення та просування власних інтересів.
- «Війну можливо виграти лише на стратегічному рівні». Кожна зі сторін може вигравати на тактичному та оперативному рівнях, але це зовсім не означає перемоги у війні. Наприклад, під час війни у В’єтнамі, США не програли жодної битви і мали всі переваги на тактичному та оперативному рівнях, однак перемогти стратегічно (не допустити комуністів до влади) не змогли. Інший приклад – Японія під час Другої Світової отримала оперативну перемогу завдяки атаці на Перл-Харбор, але стратегічно програла війну, капітулювавши після ядерних ударів у відповідь. Наживо зараз – ситуація в Іраку, де США безумовно домінують на тактичному та оперативному рівнях, але Іран виграє війну стратегічно (шляхом перекриття Ормузької протоки).
- «Політики думають про вибори, державні діячі думають про наступні покоління». Для відчутного покращення рівня життя потрібні десятиліття зусиль у проведенні реформ (часто болючих та непопулярних), системність у підходах, наполегливість та дисципліна. Але електоральний цикл не дозволяє провести та забезпечити довгострокові системні зміни. Тому для стійкості держави і досягнення стратегічних цілей потрібно більше державних діячів і менше політиків.
- «Велика Стратегія є найбільш успішною тоді, коли формулюється за принципом обопільного виграшу, а не гри з нульовою сумою». Йде мова про засадничий принцип win-win , який використовується для всіх випадків налагодження взаємодії – як і з іншими країнами, так і всередині країни між різними групами – все побудовано на конструктивних заходах для досягнення цілей Великої Стратегії.
Повернемось до нашої Стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні до 2030 року. Незважаючи на правильні слова, логічна рамка документу викликає питання з перших сторінок, ось лише деякі узагальнені приклади:
- частина завдань в рамках цілей не мають очікуваного результату (починаючи із завдання 2 цілі 1…навіщо виконувати якщо не зрозуміло який ми хочемо отримати результат?
- очікувані результати формулюються з використанням «близько» – чому маючи в розпорядженні всю державну машину, систему обліку та статистики не можна виміряти точну кількість чи відсоток?
- логічний зв'язок між цілями, очікуваними результатами та операційним планом не завжди є очевидним (наприклад, створення умов для розвитку сільських територій вимірюється рівнем зайнятості в сільській місцевості та диференціацією зарплати (с.27). Адаптація до змін клімату вимірюється рівнем органічного виробництва та переробкою відходів (RCP4.5 та RCP8.5, два світові сценарії зміни клімату, які використовуються для моделювання умов майбутнього, в документі взагалі не згадуються).
- значна кількість індикаторів виконання операційного плану дуже сильно спрощені, а деякі сформульовані як процеси: наприклад, «забезпечення імплементації» вимірюється лише розробкою та публікацією дорожньої карти(с.28)
- дивовижними виглядають деякі очікувані результати, наприклад про частку споживчих витрат на продукти, що має знизитись з майже 54% в 2024 до близько 10% (за песимістичним сценарієм) в 2026-2030 роках (зараз вже 2026).
Далі, в операційному плані на ось цю саму Стратегічну ціль 2 зі скріншота передбачено виконання 8 завдань (скорочено, повний перелік на с.30-31):
- проведення інформаційних кампаній для підвищення рівня обізнаності цільових аудиторій щодо вимог законодавства про харчові продукти
- забезпечення імплементації вимог ЄС щодо добробуту сільськогосподарських тварин під час утримання
- розвиток системи експортної логістики
- забезпечення диверсифікації ринків збуту української продукції тваринного та рослинного походження
- забезпечення підготовки кваліфікованого персоналу Держпродспоживслужби
- створення єдиної інформаційно-комунікаційної системи у сфері безпечності харчових продуктів
- вдосконалення системи ідентифікації та реєстрації тварин
- модернізація мережі випробувальних лабораторій
Щодо безпечності продуктів – може бути. Але. Яким логічним чином виконання цих завдань може сприяти зниженню цін на продукти харчування на внутрішньому ринку або ж підвищувати доходи в рази (щоб за нинішніх цін ми витрачали меншу частку наших доходів на продукти)?
Загальний (дуже сумний) висновок після прочитання цього документу – ми насправді не знаємо, звідки ми вийшли, куди ми йдемо, навіщо ми туди йдемо і коли збираємося прийти. «В самурая немає цілі, лише шлях». І це рамка урядової політики для більше 30% українського населення і 68% територій.
Повертаючись до стратегічних цілей, зацитую одну з лекцій професорки Пейн: «Після формального програшу у бойових діях комуністичному режиму КНР (і релокації на острів Тайвань у 1949), Республіка Китай (Тайвань) змогла виграти мир – маючи 0.02 від населення КНР, 0.004 від території, Тайвань досяг 40% ВВП КНР». Грандіозна робота над помилками, виконана після формальної поразки, уможливила досягнення стратегічних цілей. На 2024, ВВП на душу населення Тайваню в 2.5 рази вище від КНР, дефіцит бюджету в 7 разів нижче ніж в КНР, державний борг в 4 рази нижче ніж в КНР, щорічне зростання ВВП в 5.3% трохи вище за задекларовані КНР 5% (статистика засекречена).
Якою має бути наша Велика Стратегія, я не знаю (маю лише мрії). Але я точно знаю, що вона має бути. Вона має бути сформульована, описана і презентована так, щоб кожен українець абсолютно точно знав звідки і коли ми вийшли, куди ми йдемо, чого ми хочемо досягти, як ми хочемо цього досягти, що ми маємо для цього зробити, хто це має робити і коли маємо отримати результат. Щоб кожен (обраний або призначений) державний службовець, державний діяч, представник бізнесу або громадянського суспільства на кожне своє рішення (або на кожен пост в соцмережах) зазначав: «Це моє рішення для виконання Великої Стратегії України, цілі #, завдання #, дедлайн до…». Щоб абсолютно всі доступні ресурси – військові, економічні, дипломатичні, культурні, географічні, суспільні, людські були спрямовані на досягнення довгострокових стратегічних цілей нації шляхом спільного виконання визначених завдань. А не були лише політичними деклараціями для гарних слайдів, які не передбачають нічого більше ніж інстаграмну картинку.
Війну можна виграти лише на стратегічному рівні, то якою є наша стратегічна мета?