Діяльність російських інтернет-тролів з кожним роком стає важливою проблемою національної безпеки для багатьох країн світу, України зокрема. Раніше радянські спецслужби, щоб добитися бажаного інформаційного впливу, вдавалися до доволі затратних розтягнутих у часі багатоходових операцій. Задля цього на перших порах приховано фінансували комуністичні видання у країнах Заходу і окремі газети як лівого, так і правого спрямування, в залежності від цілей. Уже за новітніх часів ветерани розвідки, не криючись, ділилися спогадами, як свого часу дипломатичною поштою валізами перевозили готівку за кордон до Франції, Італії, Греції, США та інших країн і передавали надійним завербованим посередникам. Як наслідок, у профінансованих у такий спосіб газетах регулярно з’являлися статті з підтримкою ініціатив Радянського Союзу, засудженням «неправильної» політики опонентів чи навіть своїх урядів. Нерідко радянська розвідка вербувала відомих іноземних журналістів або в інший спосіб схиляла до співпраці, надавала їм усіляке сприяння для завоювання авторитету в журналістському середовищі. І тоді в пресі з’являлися публікації певного спрямування, які формували потрібну громадську думку.
Але й цього було замало. З часом за кордоном почали відкривати свої газети або перекуповувати існуючі, створювати телеканали, радіостанції. За новітньої історії ця практика набула неабиякого розмаху. Нині російські мільярдери є власниками або співзасновниками багатьох ЗМІ у різних країнах світу. Чи варто говорити про спрямованість цих видань та їхню інформаційну політику?
З появою Інтернету і соціальних мереж усе кардинально змінилося. Співробітникові розвідки вже не треба ризикувати, конспіративно зустрічатися зі своїми конфідентами за кордоном, передавати для опублікування готову статтю чи матеріали для неї, конверт з грошима, давати нові завдання. Хоча від таких випробуваних десятиліттями методів теж не відмовляються. Водночас з’явилися нові, дієві і менш затратні способи інформаційного впливу на громадську свідомість і, як наслідок, на політичну ситуацію в певній країні, на перебіг виборчого процесу, підтримку окремих сил і осіб. Подібна методика нині використовується багатьма. Але при цьому важливо розуміти, з якою метою це робиться: для донесення правди, чи для поширення брехні, хаосу, маніпуляцій.
Водночас російська влада і російські спецслужби доволі швидко оцінили й загрозу для себе від Інтернету та соціальних мереж і вжили заходів протидії. Вони взяли на озброєння переваги IT-технологій і підім’яли під себе величезний ресурс фахівців у цій галузі, які навіть не завжди замислюються, під чию музику вони танцюють. Головне – щоб добре платили. А цілі при цьому ставляться своєрідні – заговорити певну проблему і звести її до абсурду, спрямувати дискусію в інше русло, дискредитувати когось або щось будь-якими методами, очорнити, зробити так, щоб у фейкову подію повірили. Суть при цьому єдина: замінити аргументи емоціями. Одне слово, комп’ютерне хуліганство звели в ранг ідеології. Державної ідеології.
Те, що «фабрики тролів» з’явилися в нинішніх умовах і в путінській Росії цілком закономірно. Це повністю вписується в тактику ведення нею гібридних воєн. Лише не всі й не одразу побачили за цим явищем руку спецслужб і не оцінили масштаб усіх можливих загроз. Спершу тролів дійсно оцінювали як добре організованих інтернет-хуліганів, як продукт пропаганди. І лише після гучного скандалу із втручанням у вибори в США стало зрозуміло, що це навіть не спецпропаганда, а новий елемент інформаційної війни.
Не випадково за результатами розслідування Міністерство юстиції США нещодавно звинуватило низку співробітників санкт-петербургської «фабрики тролів», яка офіційно називається «Агентство інтернет-досліджень», у втручанні в американські вибори. Оголошено, що США вводять додаткові санкції щодо російських громадян і організацій. Характерно, що в санаційному списку фігурує ФСБ РФ і російська зовнішня розвідка.
Зрозуміло, що «фабрика тролів» не є структурним підрозділом ні ФСБ, ні СВР РФ, і зараховувати рядових тролів до агентури спецслужб принаймні некоректно, хоч при прийомі на роботу у них і відбирають підписку про нерозголошення того, чим вони займатимуться. Але те, що вони виконують замовлення російських спецслужб, уже не викликає сумнівів не лише у американських спеціальних прокурорів, але й у всьому світі. За своєю суттю цей новий інструмент впливу є адаптованими до нинішніх умов так званими «активними заходами» колишнього КДБ СРСР.
У сфері інтересів кремлівської «фабрики тролів» Україна займає особливе місце. Нещодавно СБУ розвінчала міні-фабрику тролів в Україні і почала провадження кількох десятків кримінальних справ стосовно осіб, які у соціальних мережах закликали до повалення конституційного ладу України і до участі в масових безладах. У всіх цих випадках чітко простежується рука Москви. Крім цього є ціла низка інших питань, які не оминають своєю увагою кремлівські «інтернет-тролі».
Звісно, що тема надання автокефалії Українській православній церкві не пройде повз увагу ні російських спецслужб, ні РПЦ, ні тамтешніх «фабрик тролів». Ми ще побачимо нові звинувачення про порушення прав віруючих в Україні, почуємо тези про необхідність захисту православних російськомовних громадян України від «фашистів-націоналістів», про єдність українців та росіян на основі православ’я, споглядатимемо не одну хресну ходу і, безперечно, новоявлений тролінг у соцмережах. Випробуваний на інших «гарячих» проблемах інструментарій використовуватимуть знову й знову, бо він відносно дешевий і, на жаль, дієвий.
Як цьому протистояти? Не залишається нічого іншого, як наполегливо розвінчувати цю брехню, розкладати по полицях всілякі маніпуляції, розкривати брудну «кухню» і робити це вариво неїстівним. І не переставати повторювати, що всі ці тролінги – це не окрема суб’єктивна думка звичайних громадян, які випадково згрупувалися в соціальних мережах, а це елемент російської цілеспрямованої спецпропаганди, інформаційно-психологічних операцій і гібридної війни.