Гідне підписання делегацією України в Стамбулі «зернової угоди» попри всю зраду повністю відповідає українським інтересам.
Як не дивно, російським теж. Тож обстріл порту наступного дня після підписання був зовсім не випадковим. І не має тут жодної інтриги.
Путіну потрібні переговори, бо так він отримує спосіб ділити західний світ котрий підтримав Україну. Як у відомому кавері «С намі нужна гаваріть, асобєнниє ми!» Тому він і звелів підписати угоду.
Водночас йому потрібна нова міграційна криза в ЄС через продовольчі проблеми в Африці і на Близькому сході. Бо енергетичні проблеми європейці навчаться вирішувати, а от нові хвилі мігрантів – хто зна. Тож підписати угоду і дозволити їй запрацювати – не тотожні поняття для Росії.
Тож варто погодитися з твердженнями, що не варто розраховувати на ефективну роботу «зернової угоди». Трішки детальніше про це.
Отже, доставка життєво важливих продуктів харчування на світові ринки морським шляхом і надалі буде утрудненою. Ще нескоро оператори ринку перевезень наважаться на фрахт і страхування суден. Тому порти Одеси, Чорноморська і Південного у найближчому часі повноцінно не запрацюють. Ба навіть більше – ракетна небезпека для суден і моряків зберігатиметься навіть після успішних операцій ЗСУ на Херсонському напрямку і жодні NASAMS не будуть достатньою гарантією для морських перевізників.
І якщо 150 днів війни були недостатньо для розробки альтернативи інфраструктури зберігання та перевезень то саме час уряду та українському бізнесу думати про неї.
Яке місце може зайняти Львівщина, ворота України до ЄС, у реалізації вказаної альтернативи – читайте вже в моїй наступній статті.