ГлавнаяБлогиБлог Олега Петровця

Депутатська недоторканність: скасувати не можна залишити

Наприкінці цього року відбулася подія, яку десятиліттями очікували мільйони українців – Верховна Рада в другому читанні ухвалила зміни до законопроекту, згідно з яким «остаточно» скасовується депутатська недоторканність. Але ж чому «остаточно» в лапках? Тому що за гучними заявами ховається зовсім протилежний зміст. І здавалося би, що майже всі, навіть «недалекі» користувачі інтернету вже повинні були прочитати та зрозуміти хибність заяв про ефективність зняття імунітету. Але ж ні, все-рівно кожний другий українець наївно радіє цій грандіозній новині, не бажаючи бачити очевидне. Хоча в даному випадку не обійшлося й без явних плюсів.

Тож спробую розставити все по полицях та простою мовою розповісти про складне.

Фото: facebook/Верховна Рада України

Передісторія

Боротьба з ненависним депутатським імунітетом почалася ще в далекі 90-ті, коли з’явилися перші підозри щодо зловживання службовим становищем донецьким депутатом та тодішнім виконувачем обов’язків прем’єр-міністра України Юхимом Звягільським. Перші кроки було зроблені, і, як з’ясувалося, цілком результативні. Бо майже 3 роки Звягільський переховувався в Ізраїлі, смиренно чекаючи, коли обвинувачення нарешті будуть зняті. До речі, дочекався.

Згодом, у 99-ому році, у корупції обвинуватили нардепа Павла Лазаренка, який також намагався покинути межі України, аби уникнути покарання. На цей раз правопорушник був вчасно впійманий, але все-таки встиг «відмити» собі в гаманець багатомільйонну суму.

У подальшому події нульових продовжувалися за класичним сценарієм дев’яностих - корупція, шахрайство, зловживанням службовими повноваженнями. Депутати увійшли в смак, так сказати. Але кінець цим злочинам рано чи пізно повинен був прийти.

У 2015 році до Парламенту нарешті було подано проект закону «Про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України та суддів», але, як і очікувалося, ухвалений він не був. Протягом наступних чотирьох років Україна із сумом спостерігала за спробами добитися хоча би мінімальних зрушень з питання недоторканості. Але відбулися вони лише восени 2019 року, після набуття Володимиром Зеленським своїх президентських повноважень.

Виправдання очікувань

3 вересня 2019 року Парламент у другому читанні підтримав законопроект №7203 про зняття недоторканності з нардепів. Бінго! Народ у захваті, новообраний президент тільки-но вступив на пост, а вже радує приголомшливими досягненнями, які зі швидкістю шаленого принтера розлітаються по всіх каналам ЗМІ, пророкуючи Зеленському посилення рейтингу та закріплення владних позицій.

І з цим важко не погодитися. Дійсно, президент працював на швидкість. Але ж треба розуміти, що важливі для держави рішення не можна приймати стрімголов, вони завжди потребують глибоко опрацювання та внесення певних коректив задля підвищення їхньої ефективності. Бо згодом, через три місяці, 18 грудня, ми побачимо, що попри значне спрощення процедури зняття недоторканності, корисної результативності від цього законопроекту буде не так уже й багато.

Головне – це народні очікування. І вони виправдовуються. Демонстративно, яскраво, у кращих традиціях команди Зе. Рівень електорального схвалення стрімко йде вгору і вже наразі ми бачимо, як ЗМІ знову почали рясніти відповідними заголовками про підвищення рейтингу президента та його лідерство в топі «політик року». Хоча ще місяць тому було помітне падіння довіри, пов’язане з гучними скандалами щодо скасування мораторію на продаж землі.

Майже через тиждень закінчується 2019 рік, тож Зе підводить підсумки своєї президентської діяльності. І, якщо проблему війни на сході України не вдалося розв’язати, то хоча би зняттям ненависного депутатського імунітету можна буде похизуватися.

Яскрава оболонка – хибна суть

А тепер ближче до суті закону. Пересічні громадяни, які не мають жодного стосунку до політики або юриспруденції, навряд чи захочуть копатися в деталях, перечитуючи текст законопроекту. Але є пояснювальна записка, завдяки якій навіть недалекий та ледачий до інформації, зможе прояснити для себе суть:

« - визначити можливість початку кримінального провадження, де ймовірним фігурантом є народний депутат України, виключно Генеральним прокурором (особою, яка виконує його обов’язки;

- визначити, що клопотання про дозвіл на затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, обшук, порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також про застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих (розшукових) дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, розгляд яких віднесено до повноважень слідчого судді, мають бути підтримані Генеральним прокурором (виконувачем обов’язків Генерального прокурора).»

Тобто фактично ми отримуємо палицю з двох кінців. Згідно з ухваленим законом, досудове розслідування щодо правопорушень зможуть проводити Національне антикорупційне бюро і центральний апарат ДБР, але зареєструвати кримінальну справу зможе виключно генпрокурор. Ось вам і монополія в дусі «генпрокурор вирішує» або «як краще підмазатися, аби уникнути покарання».

Але ж у цьому контексті є ключовий плюс у змінах щодо депутатського імунітету, який значно спрощує саму процедуру зняття недоторканності. Раніше, щоби добитися зняття, потрібні були:

1. Подання генпрокурора;

2. Рекомендації Профільного Комітету;

3. Згода Верховної Ради щодо притягнення до кримінальної відповідальності;

4. Голосування Парламенту щодо зняття депутатського імунітету;

5. Згода генпрокурора щодо підозри.

Як бачимо, процедура була складна та довготривала, визначальним було голосування нардепів. А тепер лише генпрокурор буде погоджувати всі важливі нюанси та всебічно контролювати процес.

І головне, в Законі є стаття 27, в якій йдеться про особливості юридичної відповідальності народного депутата України:

«Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Верховній Раді України та її органах, а також при здійсненні депутатських повноважень, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.»

Але ж яка єдина вірна трактовка цього абзацу? Бо текст складений так, що може виникнути двояке розуміння його суті. Нардепи не несуть відповідальності ТІЛЬКИ ЗА ГОЛОСУВАННЯ АБО ВИСЛОВЛЮВАННЯ при здійсненні своїх повноважень, або ж вони не несуть юридичної відповідальності ВЗАГАЛІ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ СВОЇХ ПОВНОВАЖЕНЬ?

Смішно, але, згідно з коментарями в соцмережах, 90% людей, які почали глибше вивчати цей пункт закону, зрозуміли його саме в останній трактовці, яка по суті й нівелює цінність зняття недоторканності. Бо депутат протягом усього періоду своєї каденції (5-ти років) безперервно здійснює повноваження, а не тільки під час засідань у стінах Ради.

Складається враження, нібито ця плутанина у тексті створена навмисно, щоби ввести в оману некомпетентних в питанні, а згодом і скористатися цим моментом, якщо будуть прецеденти з обвинуваченнями нардепів у «грішках».

«На злодії й шапка горить»

Але, мабуть, найцікавіше спостерігати за тим, як своєю же поведінкою (в нашому випадку поправкою у вищезгаданій статті 27-ій) дискредитують себе певні політичні сили, якими й був запропонований той оманливий абзац про відсутність юридичної відповідальності під час здійснення депутатських повноважень.

Нагадаю, що практично декілька місяців тому, у вересні 2019 року, депутати тих політичних сил були категорично проти зняття недоторканності (бо ж не було цієї хитрої поправки).

Як то кажуть – «на злодії й шапка горить». Відразу ж стає очевидним, у кого найбільш «брудні руки» і хто реально боїться бути спійманим на гарячому.

Ігри в монополію продовжуються

Ще на початку осені, після гучного оновлення ЦВК Зеленським, стало зрозуміло, що гарант починає «грати в монополію», призначаючи своїх людей на посади. І за цією грою ми спостерігаємо й досі. Парадокс, але повне зняття депутатського імунітету, першою чергою, загрожує самим депутатам, які стануть ще більш керованими Інститутом Президента.

До того ж, наразі в Україні вкрай недосконала правоохоронна й судова система, зняття недоторканності може призвести до ще більшого свавілля та посилення рівня корупції в цих держінституціях. Саме від цієї тези і відштовхувалася Венеціанська комісія, обґрунтовуючи свої рекомендації щодо небезпечності скасування депутатського імунітету.

А, якщо врахувати, що в майбутньому може прийнятися новий законопроект про імперативний мандат (згідно з яким фракція позбавлятиме нардепа мандату у випадку недотримання ним позиції фракції) – то це вже буде тоталізація контролю та фактично згущення влади в руках однієї людини – президента.

Уже й зараз через генпрокурора можна буде проштовхувати будь-які питання на голосуванні, тиснучи на депутатів відсутністю недоторканності. Немає імунітету – ти вкрай вразливий перед владою. Можуть почати «копати» під тебе в будь-який момент. А, якщо ще й маєш за спиною «грішок», то стаєш ще більш керованим та корисним для «вишки». Президент – генпрокурор – нардепи – такий собі ланцюжок контролю.

Олег Петровець Олег Петровець , Політичний експерт
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter