В НКРЕКП пояснюють, що основною причиною підвищення стало вирівнювання Кабміном ціни на природній газ для населення та промисловості (ціна становить з 1 травня 6 879 гривень/тис. куб. м).Як бачимо, тарифна реформа в нашій країні не примушує довго чекати своєї реалізації. При цьому, всім відомо, що сталося з гривнею і яка ситуація із зарплатами та пенсіями. За даними Організації Об’єднаних Націй, оприлюдненими станом на травень 2015 року, 80% українців проживають за межею бідності. В умовах складного соціально-економічного стану більшість киян, та й українців загалом, не в змозі сплачувати за житлово-комунальні послуги. Сума заборгованості киян за житлово-комунальні послуги на цей час становить 2,05 млрд. грн. По Україні в цілому – біля 13 млрд грн. В Мінрегіоні прогнозують зниження показника по сплаті за ЖКП на 30%! Але, думаю, дані прогнози є дещо заниженими.
За таких умов може виникнути криза неплатежів, що унеможливить надання житлово-комунальних послуг належної якості. Ця ситуація потягне за собою поглиблення збитковості підприємств житлово-комунальної сфери, заборгованість із виплати заробітної плати, масове звільнення працівників.
Під загрозою стає належна підготовка та проведення опалювального сезону 2016/2017 року в Україні загалом та зокрема у столиці.
При цьому всьому варто зазначити, що тарифна реформа в Україні має як своїх прихильників, так і палких критиків.
Спробуємо проаналізувати аргументацію обох сторін.
Ті, хто «за» підвищення тарифів, приводять наступну аргументацію на користь реформи:
• протягом багатьох років тарифи на житлово-комунальні послуги в Україні штучно утримувалися на необґрунтовано низькому рівні. Результат - старе, неефективне обладнання, зношені мережі, величезні втрати, неякісні послуги, зниження власного видобутку газу;
• навіть у країнах, які не імпортують, а експортують газ, тарифи на цей ресурс є вищими, ніж в Україні;
• підняття цін також є однією з вимог програми МВФ та інших донорів;
• висока ціна на «блакитне паливо» буде стимулом для енергозбереження та економії цього ресурсу як населенням так і промисловістю (енергомісткість української продукції на одиницю ВВП перевищує відповідні показники сусідньої Польщі з майже такою ж кількістю населення як і в Україні, більше ніж у 3 рази);
• багато років Україна субсидіювала дешевий газ для населення з держбюджету, що сьогодні є непосильним тягарем для держави. Так, за роки незалежності Україна витратила 50 млрд доларів на компенсацію різниці між ринковою ціною на газ та ціною його фактичної реалізації як населенню, так і підприємствам. Ці гроші можна було б спрямувати на фінансування інших важливих сфер, як охорона здоров’я, освіта тощо;
• підвищення тарифів на газ ліквідує дефіцит «Нафтогазу» і відповідно – зменшить загальний державний дефіцит на 9,3%;
• вирівнювання тарифів перекриє кисень для корупційних схем, адже раніше, коли газ для населення був дешевим, регіональні газорозподільчі станції могли подавати завищену статистику щодо споживання газу населенням, а потім його могли перепродувати підприємствам, але вже за ринковими цінами. На цьому багато років наживалися газові махінатори;
• газовидобувна сфера стане привабливою для інвесторів, а вітчизняні видобувальники матимуть змогу фінансувати програми зі збільшення видобутку, оновлення матеріально-технічного ресурсу, розвідки газових запасів тощо.
Критики підвищення тарифів наводять свої аргументи, серед яких наступні:
• зубожіле населення просто «не тягне» такі високі тарифи. Так, наразі середньостатистична родина витрачає близько 20-25% свого доходу на оплату житлово-комунальних послуг, хоча ще 2014 року такий показник становив 11,2%;
• багато хто не розуміє, чим викликане рішення взяти за основу для українського тарифу імпортні ціни (біля $185 доларів), якщо український газ коштує менше $70 доларів;
• Україна може повністю забезпечити потреби населення українським газом, який є на порядок дешевшим, а імпортний – дорогий, нехай спрямовується на потреби підприємств;
• нові енерготарифи є непрозорими, в особливості – на тепло, гарячу воду, а НКРЕКП не розкриває методологію їх формування;
• якщо ми вже вирішили зробити європейські тарифи, то чому не забезпечуємо європейські зарплати і пенсії?
• обсяг субсидій населенню з оплати житлово-комунальних послуг в 2016 році становитиме 40,2 млрд гривень, в 2015 р. – 25 млрд грн. Але вони через те, що не монетизовані (не надаються населенню реальними грошима, які можна використати на заходи з енергоефективності), показали себе як не ефективні і не стимулюють до енергоефективності.
Як бачимо, аргументи різні. І не погодитися з ними складно. Проте, на моє глибоке переконання, головним аргументом проти підвищення енерготарифів є те, що люди просто не в змозі платити. Таку ж думку поділяють і депутати Київради всіх без винятку фракцій.
Тому 30 червня ми проголосували за звернення до парламенту та уряду щодо неможливості підвищення цін і тарифів на ЖКП без індексації зарплат і пенсій.
Крім того, у відповідному зверненні також прописана вимога до Кабінету Міністрів та НКРЕКП щодо розкриття методики розрахунків та обґрунтування підвищення енерготарифів для населення.
Через такий крок з боку столичної влади у суспільстві поширилися чутки про політичний розкол, адже ініціатором «тарифного звернення» є міський голова Віталій Кличко, який належить до правлячої команди.
Проте, про який розкол мова? Ми всі живемо у вільній демократичній країні, де кожен має право на вираження своєї думки. І якщо місцева влада не погоджується з деякими рішеннями центральної, це абсолютно нормально. Ми, насамперед повинні думати про інтереси мешканців міста, а не керуватися якими б то не було політичними мотивами.
Дійсно, місцева влада має право встановлювати тарифи тільки на квартплату, які, звісно, не піднімає. Встановлення цін і тарифів на енергоносії та комунальні послуги - прерогатива виключно центральних органів влади. Але ми, як представники мешканців міста, можемо відстоювати інтереси киян і висловлювати свою позицію, що і робимо зараз. І це реальний крок у межах тих повноважень, які мають місцеві депутати. Крім того, це приклад для інших міст і областей, вираження думки яких може активізувати конструктивний діалог з органами центральної влади.
На жаль, серед українських політиків зараз багато популістів, які роблять собі рейтинги на безкінечній і часто – не зовсім обґрунтованій критиці чого-небудь.
Часто об’єктом такого роду маніпуляцій стають життєво важливі для країни питання – як тарифне, до прикладу. Але такі популісти, які вже скомпрометували себе перед суспільством, і які прагнуть повернутися до влади за рахунок «політичних кричалок» замість конструктивного діалогу і пошуків компромісних рішень, забули, що після Революції Гідності українці стали зовсім іншими і більше ні за що не поведуться на такі дешеві трюки.
Тому закликаємо усіх до конструктиву і сподіваємось, що разом з представниками місцевої влади по всій Україні та Кабміном ми прийдемо до компромісного рішення, яке дозволить продовжити енергетичну реформу, наслідки якої не будуть занадто важкою ношею для українців.