Кожне державне утворення, кожна система влади формує свою ідеологію. Мета ідеології – оправдати перед суспільством існування влади, і самої держави. Ідеологія нинішніх держав, владних структур доволі примітивна. Цей примітивізм витікає із неспроможності політичних еліт осягнути суть світобудови, законів і правил буття. Сьогодні головним критерієм оцінки ефективності діяльності влади є ВВП, накопичені матеріальні блага. Духовний, культурний розвиток людини, суспільства не береться до уваги взагалі.
Людина приходить у цей світ волею Творця. Ним надається життя, воля, права, свобода волі. Людина втілюється для проходження певного етапу власного розвитку. Розвиток – процес творчий. Саму тому надзвичайне значення має особиста свобода волі. Бо без волі немає творчості. А без творчості немає розвитку. Життя, воля, особисті права і свободи людини – священні. Їх забезпечення і охорона є основоположним принципом буття. Однак, виникають протиріччя співіснування мільйонів воль особистостей з їх священними правами і свободами. Десь має бути грань, за котрою настає посягання на такі ж самі права і свободи інших. Виникає необхідність унормувати співжиття вільних особистостей. Такі норми формують знання, культура, мораль. Знання дають розуміння суті буття, допомагають людині усвідомлювати і сприймати навколишній світ, а також процеси, котрі в ньому відбуваються. Культура допомагає людині вибудувати правильні взаємостосунки з навколишнім світом і усіма його елементами (з іншими людьми, з суспільством, з державою, з природою, з самим собою). Справжня культура формується на проголошеному Ісусом Христом Золотому правилі етики: «В усьому, як хочете, щоб з вами поступали, так і ви поступайте з іншими». На основі культури випрацьовуються суспільні норми поведінки. А держава регламентує їх законом.
Держава – це механізм самоорганізації суспільства. Він створюється для реалізації усім суспільством і кожним його членом свого потенціалу, а також забезпечення постійного духовного, культурного, матеріального розвитку всього суспільства, окремої людини, усієї країни вцілому. У цьому визначенні полягає справжнє оПРАВДАння існування держави, її сакральне значення у житті людини. У цій формулі – суть ПРАВдивого суспільного ладу. Правдивий суспільний лад і побудована на його основі держава мають ґрунтуватися на знаннях, традиціях, культурі народу. З іншого боку, вони мають забезпечувати свободу кожного громадянина, давати максимально широкий простір його волі. По-третє, мати ефективну систему захисту суспільства від ворожих зовнішніх чинників, а також і від внутрішніх загроз розкладання суспільства, руйнації вибудованої системи буття. Усе це входить до головних функціональних обов’язків держави і влади.
Український термін «влада» походить від слова «лад». Лад – це і порядок, і гармонія, і суспільний устрій. Отож, влада – це ті, хто перебуває у системі внутрішнього ладу і поширює його у навколишній світ, наповнює ним свій народ, усю свою країну. Тому, однією з важливих функцій влади є виховання власного народу. Найдієвіший спосіб виховання – власний приклад: роби як я! Влада повинна бути взірцем поведінки для наслідування громадянами суспільства. Люди завжди прагнуть бачити у керівництві країною досконалих особистостей, котрі є справжніми авторитетами за своїми природніми якостями. «Риба гниє з голови.» Ніхто не бажає підпорядковуватися нікчемам, невігласам, або деградантам. Тому, визначені Д. Донцовим три головні риси провідної верстви: шляхетність, мудрість і мужність мають культивуватися, як основа буття кожного представника влади.
Читайте такожТимошенко: менять нужно не только Гончарука, но и всю власть
Україна багато віків не була самостійною державою. На час проголошення Незалежності українці не мали власної політичної культури, політичних традицій і, що найголовніше – власної політичної еліти. Багато віків в Україні була влада чужинців. Звідси – недовіра і часто вороже ставлення народу до влади, котрі збереглися й до тепер. Бо й сьогодні політичний істеблішмент важко назвати політичною елітою України. Український народ мусить народити справжню політичну еліту. Усі перипетії, протиборства, майдани, підйоми і невдачі часів Незалежності зв’язані саме з формуванням національної політичної еліти. У таких тяжких «пологах» народжується Провідна верства Української нації.
У наш час в Україні йде процес зміни поколінь у владі і в політиці. На зміну тим, хто двадцять і більше років керували державою, приходить покоління 80-их і 90-их років. Зміна поколінь завжди супроводжується «конфліктом батьків і дітей». Цей конфлікт ми спостерігаємо і в сучасній Україні. Головне надбання «батьків» – українці є вільними людьми вільної країни. Проте ними не створено ні усталених політичних традицій, ні форми суспільного ладу, ні чіткої моделі державного устрою, ні інституцій виховання політичної еліти. А що «діти»? Вони збагачені якісною освітою, здобутою на Заході, мають прекрасне розуміння системи державного устрою розвинених суспільств. Але практика показує, що штучне перенесення чужих зразків на український ґрунт не дає очікуваного прогресу.
У кінці лютого 2014 р. один дуже розумний британець задав мені таке питання: «Існує британська демократія, американська, європейська з національними особливостями у різних країнах. Чому ви, українці, не працюєте над тим, щоб вибудувати свою – українську демократію?» Та й Великий Тарас нам заповідав: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.» Бо таки є в України свої давні традиції демократії. Маємо ми давні принципи суспільного ладу. Маємо свою високу культуру, ще не до кінця забуту. І Майдан – це відродження наших традицій суспільного буття.
За українською традицією, суспільний лад, вибудувана на його основі державна формація уподібнювалися до здорової сім’ї. У ній кожен сприймається таким, яким він є і займається тими справами, котрі йому притаманні від природи. Усіх об’єднує безумовна любов, котра гармонізує взаємне співжиття. На чолі сім’ї стоять батьки, котрі головною метою свого буття бачать життя і постійний розвиток своєї сім’ї, кожного її члена. У гармонії співжиття ні у кого не виникає навіть гадки поліпшити власні умови буття за рахунок інших, а кожен намагається стати корисним іншому і всі разом є єдиним, цілим організмом.
Саме на таких принципах потрібно вибудовувати Правдивий Український Лад і воздвигати Українську Державу. А головною метою Держави має бути: постійний духовний, культурний, матеріальний розвиток України, усього українського народу і кожного громадянина.
Примітка: українські слова «правда», «право», «правильно» походять від терміну Прав, котрим у світогляді наших далеких предків визначався простір світів, де перебуває Творець, звідки походить життя, Закони світоладу, Правила буття.