Кожне державне утворення, кожна система влади формує свою ідеологію. Мета ідеології – оправдати перед суспільством існування влади, і самої держави. Ідеологія нинішніх держав, владних структур доволі примітивна. Цей примітивізм витікає із неспроможності політичних еліт осягнути суть світобудови, законів і правил буття. Сьогодні головним критерієм оцінки ефективності діяльності влади є ВВП, накопичені матеріальні блага. Духовний, культурний розвиток людини, суспільства не береться до уваги взагалі.
Людина приходить у цей світ волею Творця. Ним надається життя, воля, права, свобода волі. Людина втілюється для проходження певного етапу власного розвитку. Розвиток – процес творчий. Саму тому надзвичайне значення має особиста свобода волі. Бо без волі немає творчості. А без творчості немає розвитку. Життя, воля, особисті права і свободи людини – священні. Їх забезпечення і охорона є основоположним принципом буття. Однак, виникають протиріччя співіснування мільйонів воль особистостей з їх священними правами і свободами. Десь має бути грань, за котрою настає посягання на такі ж самі права і свободи інших. Виникає необхідність унормувати співжиття вільних особистостей. Такі норми формують знання, культура, мораль. Знання дають розуміння суті буття, допомагають людині усвідомлювати і сприймати навколишній світ, а також процеси, котрі в ньому відбуваються. Культура допомагає людині вибудувати правильні взаємостосунки з навколишнім світом і усіма його елементами (з іншими людьми, з суспільством, з державою, з природою, з самим собою). Справжня культура формується на проголошеному Ісусом Христом Золотому правилі етики: «В усьому, як хочете, щоб з вами поступали, так і ви поступайте з іншими». На основі культури випрацьовуються суспільні норми поведінки. А держава регламентує їх законом.
Держава – це механізм самоорганізації суспільства. Він створюється для реалізації усім суспільством і кожним його членом свого потенціалу, а також забезпечення постійного духовного, культурного, матеріального розвитку всього суспільства, окремої людини, усієї країни вцілому. У цьому визначенні полягає справжнє оПРАВДАння існування держави, її сакральне значення у житті людини. У цій формулі – суть ПРАВдивого суспільного ладу. Правдивий суспільний лад і побудована на його основі держава мають ґрунтуватися на знаннях, традиціях, культурі народу. З іншого боку, вони мають забезпечувати свободу кожного громадянина, давати максимально широкий простір його волі. По-третє, мати ефективну систему захисту суспільства від ворожих зовнішніх чинників, а також і від внутрішніх загроз розкладання суспільства, руйнації вибудованої системи буття. Усе це входить до головних функціональних обов’язків держави і влади.
Український термін «влада» походить від слова «лад». Лад – це і порядок, і гармонія, і суспільний устрій. Отож, влада – це ті, хто перебуває у системі внутрішнього ладу і поширює його у навколишній світ, наповнює ним свій народ, усю свою країну. Тому, однією з важливих функцій влади є виховання власного народу. Найдієвіший спосіб виховання – власний приклад: роби як я! Влада повинна бути взірцем поведінки для наслідування громадянами суспільства. Люди завжди прагнуть бачити у керівництві країною досконалих особистостей, котрі є справжніми авторитетами за своїми природніми якостями. «Риба гниє з голови.» Ніхто не бажає підпорядковуватися нікчемам, невігласам, або деградантам. Тому, визначені Д. Донцовим три головні риси провідної верстви: шляхетність, мудрість і мужність мають культивуватися, як основа буття кожного представника влади.
Україна багато віків не була самостійною державою. На час проголошення Незалежності українці не мали власної політичної культури, політичних традицій і, що найголовніше – власної політичної еліти. Багато віків в Україні була влада чужинців. Звідси – недовіра і часто вороже ставлення народу до влади, котрі збереглися й до тепер. Бо й сьогодні політичний істеблішмент важко назвати політичною елітою України. Український народ мусить народити справжню політичну еліту. Усі перипетії, протиборства, майдани, підйоми і невдачі часів Незалежності зв’язані саме з формуванням національної політичної еліти. У таких тяжких «пологах» народжується Провідна верства Української нації.
У наш час в Україні йде процес зміни поколінь у владі і в політиці. На зміну тим, хто двадцять і більше років керували державою, приходить покоління 80-их і 90-их років. Зміна поколінь завжди супроводжується «конфліктом батьків і дітей». Цей конфлікт ми спостерігаємо і в сучасній Україні. Головне надбання «батьків» – українці є вільними людьми вільної країни. Проте ними не створено ні усталених політичних традицій, ні форми суспільного ладу, ні чіткої моделі державного устрою, ні інституцій виховання політичної еліти. А що «діти»? Вони збагачені якісною освітою, здобутою на Заході, мають прекрасне розуміння системи державного устрою розвинених суспільств. Але практика показує, що штучне перенесення чужих зразків на український ґрунт не дає очікуваного прогресу.
У кінці лютого 2014 р. один дуже розумний британець задав мені таке питання: «Існує британська демократія, американська, європейська з національними особливостями у різних країнах. Чому ви, українці, не працюєте над тим, щоб вибудувати свою – українську демократію?» Та й Великий Тарас нам заповідав: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.» Бо таки є в України свої давні традиції демократії. Маємо ми давні принципи суспільного ладу. Маємо свою високу культуру, ще не до кінця забуту. І Майдан – це відродження наших традицій суспільного буття.
За українською традицією, суспільний лад, вибудувана на його основі державна формація уподібнювалися до здорової сім’ї. У ній кожен сприймається таким, яким він є і займається тими справами, котрі йому притаманні від природи. Усіх об’єднує безумовна любов, котра гармонізує взаємне співжиття. На чолі сім’ї стоять батьки, котрі головною метою свого буття бачать життя і постійний розвиток своєї сім’ї, кожного її члена. У гармонії співжиття ні у кого не виникає навіть гадки поліпшити власні умови буття за рахунок інших, а кожен намагається стати корисним іншому і всі разом є єдиним, цілим організмом.
Саме на таких принципах потрібно вибудовувати Правдивий Український Лад і воздвигати Українську Державу. А головною метою Держави має бути: постійний духовний, культурний, матеріальний розвиток України, усього українського народу і кожного громадянина.
Примітка: українські слова «правда», «право», «правильно» походять від терміну Прав, котрим у світогляді наших далеких предків визначався простір світів, де перебуває Творець, звідки походить життя, Закони світоладу, Правила буття.