Нейтралізація свободи слова: від гуманізму до варварства?

Перехід від варварства до цивілізаційності як панівного вільного функціонування демократичних інститутів, свободи громадянина та його слова, вироблення і визнання спільних цінностей та світоглядних позицій відбувалося в історії людства досить довго і жорстоко. Коротка тріада шотландця Адама Фергюсона, який закріпив у науковому світі поняття цивілізації: «дикість – варварство – цивілізація», насправді зайняла в історії не одне тисячоліття. Зараз вже не так важливим видається, хто першим вжив це формулювання – Поль Анрі Гольбах, Нікола Антуан Буланже чи Віктор Мірабо, важливішим є те, чи здатне сучасне людство відповідати критеріям, які саме й визначило для цього поняття. «Коли дикий народ стає цивілізованим, в жодному разі не слід вважати акт цивілізації завершеним після того, як народу дано чіткі та незаперечні закони: потрібно, щоб він ставився до даного йому законодавства як до триваючої цивілізації» – так бачив проблему Буланже і очевидно, що такою вона залишається і зараз.

Ми можемо безкінечно визначати людину ХХІ століття через нові характеристики на кшталт «квантовий розум», «квантовосинергетична антропологія», «планетарна особистість», «ноосферна особистість», «променисте людство» чи навіть «людина-кентавр», але якщо її сутність втримується державним режимом у стадії варварства, ми замість загальнолюдської гуманістичної перспективи отримаємо цивілізаційний крах, тобто розпад цивілізації на анклави, зони, території тощо, де права немає, а домінує лише закон сили.

Триваюча планетарна цивілізація є постійним процесом удосконалення людини, людства, форм взаємодії і правил взаємовідносин, які переважно визначаються регламентаційними правилами у вигляді законодавства на засадах гуманістичного духу права. Ці правила-законодавство теж не є константою чи шаблонами. Життя стрімко змінюється і необхідно перманентно вносити корективи, спрямовані на поліпшення базових положень історично визначених правил чи напрацьованих у результаті експериментів, проб і помилок тверджень і поглядів, а з ними – регламентів і норм.

Одним із базових положень цивілізаційної демократії є свобода думки і слова. Це один із стовпів гуманістичного фундаменту вільного світу мирної цивілізації. І цей наріжний камінь ревно оберігають у країнах сталої демократії. Однак, як з’ясувалося останнім часом, саме цей основоположний принцип демократії був обраний для атаки з боку представників неоварварського середовища, яке зуміло пережити у відносній незайманості етапи загальноцивілізаційного розвитку.

Фото: Александр Рудоманов

Йдеться насамперед про нинішній одержавлений політико-корпоративний режим Російської Федерації. Мімікруючи під псевдодемократичні образи протягом останніх кількох десятків років, режим Кремля зумів приспати пильність демократичного світу і навіть більше того – використовуючи принципи, механізми і інструменти західного лібералізму, почав атакувати демократію з різних боків одночасно, системно і випереджально.

Путінські «спеціалісти» зуміли вибудувати технологію впливу на свідомість, зокрема європейських громадян і громад, яка не підпадає під правову заборону. Розгорнута мережа публічних і прихованих інформаційно-медійних структур у різних частинах світу, з яких найвідомішою є RT (Russia Today), діє потужно і на цілком законних підставах, незважаючи на те, що їхня діяльність руйнує державність країн, в яких вони функціонують. Лише останнім часом деякі країни заявили про необхідність обмежити присутність кремлівських пропагандистів на своїй території, хоча це бажання стикається з загальноприйнятою правовою базою, яка визначає захист прав і основних свобод людини.

Україна за роки незалежності і особливо в часи АТО/ООС, як не прикро, так і не стала вільною від кремлівського пропагандистського панівного впливу. Більше того, саме постійна присутність у нашій країні російського імперського медійного світу створила благодатне підґрунтя для окупації путінцями Криму 2014 року і вторгнення підрозділів регулярних російських військ на Сході України.

За понад п’ять років протистояння путінському режиму українська влада не спромоглася вибудувати активний захист країни насамперед у публічному просторі. Найбільшим провалом є відсутність чіткої, послідовної і. головне, завершеної законодавчої бази для недопущення впливів Кремля на українське суспільство. Окремі закони, як і окремі структури, попри їхню важливість і дієвість, не можуть виконати це завдання в повному обсязі: комплексно, мобільно, всеосяжно і за потребами сучасності, а не за лекалами застарілого минулого.

Однією з найсуттєвіших проблем нинішнього провального стану вітчизняного інформпростору є законодавча можливість концентрації медіаресурсів у руках відвертих ворогів України, але громадян України за формальними ознаками. Користуючись нинішньою ситуацією, коли всі політичні сили і переважна більшість можновладців переймаються своїм персональним майбутнім після виборів до Верховної Ради, спецслужби Кремля у взаємодії з українськими реваншистами дедалі відвертіше намагаються проводити свої медійні операції.

До таких належить і спроба провести телемарафон "Надо поговорить" між «українським» телеканалом NewsOne і пропагандистським каналом "Россия 24". Завдяки своєчасній активній протидії українського суспільства та влади цій гібридній агресії з боку Кремля цього разу вдалося уникнути. Однак питання і проблеми щодо подальшого розвитку таких ситуацій і загрози інформаційного проникнення у вітчизняний публічний простір не зникли, хіба що перейшли в іншу якість наступу.

Фото: Lb.ua

Що потрібно робити, щоб не допустити подальшої комунікаційно-контентної агресії Кремля проти України? Насамперед чітко оцінити ситуацію, причини такого стану вітчизняного інформаційного ринку і можливості для системної протидії з переходом у режим домінування у публічному просторі із застосуванням креативно-інноваційних технологій і інтелектуально-кадрового ресурсу.

Чому раніше такі акції з боку Кремля не ініціювалися? Передусім тому, що бракувало відповідних потужностей в українському сегменті публічного простору. Окремі медіа, байдуже, друковані чи аудіовізуальні, за всієї їхньої популярності все ж не можуть чинити панівного впливу і не здатні достатній час утримувати увагу значної (переважної) частини суспільства в потрібному ракурсі. Тепер ситуація змінилася. Інформаційна системність стала потоковою, зокрема шляхом формування медійних майданчиків, якими є медіа-холдинги з групою телеканалів, інформаційними агенціями, друкованими ЗМІ та продовженим супроводом у соціальних мережах. Потокова агрегація публічної уваги через різні темпоритмічні майданчики у потоці як вимірі, тобто створеній реальності, дає нову якість впливу на свідомість пересічного громадянина. Щоб протистояти таким впливам, ми маємо вибудовувати потужну інноваційно-технологічну інфраструктуру з можливостями випереджальної протидії у різних площинах публічного простору.

У випадку, про який ми говоримо, залучення одного з трьох найвпливовіших телеканалів РФ "Россия 24" додало б анонсованій події світового розширення. І тоді ми отримали б підтвердження бажання «щирої дружби» путінських пропагандистів і їхнього захисту «знедолених» українців від «київської хунти». А це абсолютно стикується з нещодавніми тезами в ході дискусій у ПАРЄ щодо повернення РФ, де твердження багатьох прибічників Кремля зводилися до того, що не можна полишати сто сорок мільйонів росіян на поталу путінському режиму заради сорока мільйонів українців.

Насправді ми стали свідками мімікрування глобального гібридного тероризму, апологетом якого виступає путінський режим, під благовидний демократичний образ. Можливості цифрового суперцинічного неоварварства наразі ні через нормотворчість, ні регламентно не враховуються європейськими і світовими структурами, які чомусь не можуть (не бажають?) оцінити загрозливі перспективи умиротворення глобального агресора і продовжують плекати надію на співробітництво з таким же рефреном: "Треба поговорити".

Наразі меншість європейських діячів реально оцінює ситуацію з нинішнім режимом Кремля. Нідерландський експерт Катлін Малфліт в одному з інтерв’ю так охарактеризувала нинішній стан Європи: «…необхідно також знати, що Росія – це троянський кінь у ПАРЄ. Ми надто переконані в тому, що ми всі можемо говорити один з одним. Ні, Росія працює систематично. Насправді тепер за допомогою соціальних мереж й інших методів вона може посилити свої «навички» у дипломатії й дезінформації до нового рівня. Нам потрібно говорити з Росією так, щоб це не було недооцінкою факту, що це найбільша країна світу з довгостроковою стратегією, яка щонайменше прагне гегемонії. Ми повинні таж добре розуміти, що дуже важливо захистити наші європейські цінності й стандарти. Тому що вони в небезпеці».

Росія дійсно прагне світової гегемонії. Причому ця гегемонія уже проступає в образі нового варварства, яке неможливо стримати чи обмежити законами демократії. І це факт, який необхідно визнати.

Нинішній путінський режим РФ – це хвороба, яку можна назвати політично-державним раком. Цю пухлину потрібно видалити без зайвих вагань і невідкладно. Бо метастази цього захворювання, якщо вони проникнуть у світовий демократичний організм, призведуть до неминучої загибелі цивілізації миру та гуманізму.

Микола Голомша Микола Голомша , Голова політичної партії "Патріот"
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter