ГоловнаБлогиБлог Миколи Голомші

Ключові моменти державності і тяглість тоталітарної свідомості

П'ятилітній процес-борг прийняття закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» добігає свого логічного завершення, як, власне, і каденція Верховної Ради. Та чи можна вважати, що один з ключових моментів атрибутивної фундаментальності державності набув свого історичного значення і ваги? На перший погляд, з врахуванням часу, підкилимних торжищ і тисяч правок, так. І нібито варто подякувати всім причетним до його розробки та наполегливого просування у Верховній Раді протягом тривалого часу. Однак у мене, як і раніше, виникають питання, вважаю, теж державної ваги. Чому так довго тривав цей процес? Чому лише так звана політична необхідність, яка нічого загального не має із інтересами громад і громадян України, спонукала до завершення цього дійства?

Фото: Макс Левин

Перш ніж пояснити свою сьогоднішню позицію, зауважу, що світ, в якому ми живемо, став глобальним, тобто суттєво змінився і набув нової якості. Всі явища та процеси, в яких ми перебуваємо, стали надзвичайно динамічними, а найголовнішим є те, що їхня динаміка творить нову якість життя, і не десь там, а тут, у нас і сьогодні. То ж підходити до вирішення будь-якої проблематики, а тим паче законодавчого унормування надважливої сфери існування, ідентифікації та буття нації в нинішніх умовах потрібно з позиції розуміння глобальних трансформацій державності і суспільства, а також світової цивілізації загалом, поєднуючи при цьому світові тренди з національними особливостями і викликами, які стоять перед нами.

До прийняття мовного закону ми процедурно, ламаючи при цьому всі регламенти совісті і честі, йшли занадто довго. Чому цей шлях виявився таким довгим та важким, очевидно, не треба пояснювати на фініші, який все таки конче необхідний. Однак чому ми в процесі трансформації суспільства і держави не усвідомили тієї істини, що і всі процеси, від законотворчих до судових і виконавчих, теж потребують індустріально-творчих перетворень?

Адже сам по собі закон, який би він не був чудовий (а насправді це не зовсім так), не може зараз відповісти на всі питання, вирішити всі проблеми, передбачити всі потреби, виклики та загрози. Для цього якраз потрібна низка якісних законів, тобто найкращим виходом є формування законодавчого мовного кодексу.

В умовах промислової революції 4.0 і глобалізованих процесів у світі і в Україні, які не залишають поза своєю увагою жодного населеного пункту і жодного громадянина, ми маємо підняти питання мови на загальноцивілізаційний рівень як явище, процес і вимір сучасності всього українства. Адже наша українська мова сьогодні не може залишатися лише історико-культурним відображенням інтелектуальної самобутності нації. Нині вона потребує переведення на індустріально-креативну платформу, залучення до цього процесу ІТ-середовища, потужного виходу на міжнародну арену тощо.

Тут слід звернути увагу на таку специфічну сферу реалізації мовних потенціалів як смарт-спеціалізація. Цей європейський тренд стосується передусім бізнес-проектів та виробничих можливостей локальних громад і місцевостей. Однак застосування підходів, суті і принципів смарт-спеціалізації дав би новий державницький поштовх вироблення ціннісно-технологічних та нормотворчо-культурних стандартів української мови як індустрії реалізації та ідентифікації, а ще презентації і репрезентації всього тла українськості. Цим аспектом очевидно мали би опікуватися академічні інститути Національної академії наук, зокрема, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні та Інститут української мови.

Українська мова – це не лише спілкування, оформлення правил чи навіть одноосібне мистецьке творення. Це мовно-ментальний світ в його різноманітних і різноформатних проявах динамічного розвитку. Це середовище виміру, сприйняття, відчуття, враження, переконання, помислів – всіх складових стилістичного, енергетичного, дизайнерського застосування мови кожним із нас. Я вже не кажу про різнобарвне мовне розмаїття територій, де унікальності фонем є не лише надбанням наукового вивчення, а й, скажімо, елементом виняткового туристичного представлення регіону чи населеного пункту.

Зведення ситуації з українською мовою в українській державі до формального закону звужує масштаб самої державності. Наразі у ситуації із цим законом маємо старі, традиційно-лінійні підходи до проблеми, де бажання відреагувати чи набути політичного зиску домінує над важливістю і глибинністю теми. На цьому прикладі видно, що ми (законодавці та політики передусім), як не прикро, ніяк не вийдемо із радянського минулого. Комплексне бачення проблеми (а це державницька місія законодавця), на що має спрямовуватися законодавча ініціатива, не стала стилістикою цієї гілки влади.

Зараз у нас з’явився унікальний шанс започаткувати саме нову управлінську стилістику в державі та суспільстві. Тоді всі процеси, особливо ті, які були приспані певними можновладцями, отримали б потужний розвиток. Це значить, що держава і суспільство може реалізувати шанс на перезавантаження демократичним шляхом, завдяки системності і цілісності зусиль. Мовний закон, який швидше за все буде прийнятий, міг би стати відправною точкою нового законодавчого процесу як нормотворчої стилістики, де кодифікація має стати неодмінною умовою державотворення. А закони мають нарешті стати актами прямої правничої дії, а не залежати від сонмища інструкцій виконавчого органу, які часто вихолощують буквою дух права.

Наразі закон необхідно ухвалювати. І вважати його базовим для подальшої кодифікації мовної концептосфери.

Микола Голомша Микола Голомша , заслужений юрист України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram