Стосувався закон певних посад, тих, які за своїм функціоналом мали вплив на державну політику. Високопосадовці, що за часів Президента В. Януковича спрямовували свої дії на посилення його влади, а фактично узурпацію злочинною групою тотального впливу на державну владу, підлягали не лише звільненню з посад, але й не могли, відповідно до закону протягом наступних п’яти-десяти років повертатись на державну службу.
Не враховуючи критику недосконалості закону, негативних наслідків від не завжди чітко прописаних (або, навпаки, непрописаних) норм застосування, він був ухвалений законодавцями і підписаний Президентом.
Рік тому 300-тисячний загін державних службовців завмер в очікуванні чистки. Однак це очікування тривало зовсім недовго. Відбулось звільнення декількох чиновників високого рангу. Причому не завжди з переліку тих, хто був опорою Януковича. Перш за все під люстраційний каток попали ті, хто не влаштовував нову, революційну владу, оскільки і до Майдану, і після стояли на позиціях дотримання права і законності в своїй діяльності.
Решта високопосадовців, які мали б стати предметом розгляду люстраційних комісій, зуміли … домовитись з новою владою. Нещодавно мінюст оприлюднив цифру звільнених на підставі закону про очищення влади — близько 700 осіб. З 300 тисяч?
Щоправда, прем’єр-міністр Яценюк навів на днях оновлену статистику — звільнено 785 високопосадовців, більше тисячі чиновників звільнилися за власним бажанням. Недостає даних, скільки з цієї тисячі пішли на пенсію або перевелись на інші посади.
На жаль, люстраційний закон замість того, щоб стати мечом революції Гідності (при всіх очевидних недоладностях і небезпеках такого підходу) перетворився в інструмент залякування та управління тими чиновниками, від рішень яких залежить «добробут» очільників країни.
Тема люстраційного закону виникає періодично, спорадично і, зазвичай, лише для публічно-піарних потреб владних чиновників. Ось і Арсеній Яценюк на днях вчергове підняв проблему очищення влади, заявивши, що «очищенню» підлягають судді Конституційного Суду за їхнє бажання якраз відмінити саме цей закон. Крім того, за його словами 42 відсотки керівного складу Державної фіскальної служби і ще 15 відсотків керівників в областях теж підлягають негайному звільненню на підставі названого закону. Правда, чомусь пан прем’єр промовчав який відсоток працівників Секретаріату Кабміну і Адміністрації Президента мали би скласти компанію фіскалам, оскільки переважна більшість з них теж сумлінно працювала на своїх посадах за часів Януковича.
Всі ці заяви аж ніяк не мають прямого відношення до безпосередніх обов’язків Арсенія Петровича. І тим більше не матимуть вони практичної реалізації. Струс повітря, який періодично вчиняє пан Яценюк, є нічим іншим як досить технологічним переведенням уваги суспільства з проблем економіки (про що прем’єр мав би говорити більш професійно) на загальносуспільні подразники публічної уваги (одним з яких є, зокрема, невиконання закону про очищення влади).
Виконання безпосередніх обов’язків і відповідальність за доручену справу держслужбовця першого рангу аж ніяк не можна підмінювати псевдореволюційною риторикою і загальними гаслами, що дискредитують Майданні ціності і змісти росту нової України. По-перше, це непрофесійний підхід. А по-друге, завжди знайдуться революціонери (як контрреволюціонери Майдану), які з таким же запалом вимагатимуть люстрації нинішніх очільників держави. Але ж революція не може бути безкінечною, оскільки тоді вона перетворюється в анархію і навіть технологічний керований хаос. Безкінечним може бути лише творення добра і щастя. Про це чомусь наші державні мужі не задумуються і, звісно, не говорять.