Рятувати – так рятувати
Річ у тім, що іще на початку повномасштабного вторгнення можна було (бодай в теорії) запровадити військовий стан з куди більш жорсткими обмеженнями. Із забороною розваг, закриттям ресторанів та клубів, трудовою мобілізацією. Словом, з усім тим, що за часів німецько-радянської війни звалося «все для фронту, все для перемоги». Країна, яка не оговталася від шоку від російського вторгнення, напевно, прийняла би такі правила гри. Причому уся – від Києва і до Ужгорода.
Але у тому-то й річ, що Україна-2022 – це не СРСР-1941. Ми не тоталітарна держава, де влада може примусово перевести всіх картки та пайки, поставити до станка та наказати клепати танки, а за неявку на роботу – розстрілювати. Ми – країна з ринковою економікою, з бізнесом великим, середнім та малим, який було вирішено не вбивати, а рятувати. Тому й переміщали підприємства на захід, тому й дозволили столиці розслабитися й робити вигляд, що війни не існує. Тому й вирує у Києві цілком собі довоєнне життя з театрами та кіно, розвагами і світськими заходами, салонами краси й дорогими бутіками.
Картина того, як живе Київ або інші міста у глибокому тилу інколи шокує не тільки мешканців прифронтової зони, а й військових, які, буває, почуваються на столичному святі життя як прибульці з іншої галактики. Але все це має на меті не розшарувати українців на сорти, а врятувати економіку. Бо працюючі торгові центри з «ювеліркою» або приватна пластична хірургія у дорогих клініках – це історія не про «лакшері» життя, а (передусім!) про сплачені податки. Ті самі податки, які держава раз-у-раз поривається підвищити, але поки не може зважитися на такий крок.
Тому можливість забронювати працівників і затримати їх на виробництві у тилу виглядає цілком прогнозовано. Було б якраз алогічно, якби законопроєкти про економічне бронювання не писали і не вносили на розгляд Ради. Бо для чого тоді були потрібні усі ці релокації на захід України та усі пільги ФОПам (періоду перших місяців війни), які, втім, досить швидко скасували? Ми або «забиваємо» на економіку, або тягнемо її за вуха з усіх сил. Так, це надзвичайно складне завдання – тримати фронт фактичний та фронт економічний. І хоча я часто критикую владу за її непродумані кроки або дії, економічне бронювання – це, в принципі, правильне мислення. Правильне, хоча й, можливо, недостатнє.
Що зараз робиться на ринку праці?
Вочевидь, кожен рік війни має свої особливості та несе свої виклики. Нинішній, тобто третій рік – це, безумовно, кадровий голод, на який нарешті почала звертати увагу і влада теж. До війни кількість працюючих, які отримували заробітну плату й фіксувалися Пенсійним фондом, становила близько 11 мільйонів осіб. Нині, за даними Мінсоцполітики, бракує близько третини з них. Схожу цифру називав і заступник голови НБУ Сергій Ніколайчук – від 2021 року кількість працездатного населення в Україні зменшилася на 27%.
Слід визнати: війна загострила проблему, але та була серйозною ще задового до повномасштабного вторгнення. Якщо десять років тому в Україні проживало близько 21 млн людей працездатного віку, то зараз їх десь 9-9,5 млн. При цьому з них близько 3 мільйонів – це бюджетники, які отримують зарплату від держави. А 6 млн – це люди працездатного віку, які працюють в комерційних структурах і тягнуть на собі інші 20-22 млн, які зараз в Україні є. Фахівці кажуть, що в розрахунки втрат на ринку праці треба закладати виїзд від 6,5 до 8 млн громадян за кордон, десятки тисяч загиблих та зниклих безвісти військових та цивільних, а також близько 1 млн мобілізованих.
Згідно з опитуванням Інституту економічних досліджень, бізнес визначає брак робочої сили другою найбільшою перешкодою для своєї діяльності, але ця проблема поступово пересувається на перше місце. Так, три чверті роботодавців, опитаних у квітні Європейською бізнес асоціацією, заявили, що мають проблеми з кадрами. Ще восени минулого року таких було лише трохи більше половини. А у травні нинішнього року, за даними Work.ua, роботодавці розмістили на порталі рекордну кількість вакансій від початку повномасштабної війни, і вона перевищує 100 тисяч вже третій місяць поспіль.
Певна річ, що мобілізація безпосередньо впливає на таку ситуацію. Так, деякі підприємства (зокрема, енергетики) можуть забронювати майже 100% своїх працівників. Натомість подібної можливості позбавлені будівельники, і ця сфера зараз просто колапсує. Якщо до квітня поточного року дана царина ще якось розвивалася, то у квітні її робота припинилася повністю. Будівельники не можуть завершити розпочате і не можуть розрахуватися з інвесторами. Причина все та ж – брак кадрів та робочої сили. Адже – скільки б ми не говорили про гендерну рівність – є сфери, де жінки просто фізично не можуть замінити чоловіків.
Ні, це не відкуп
Усвідомлюючи масштаби проблеми, уряд з початку поточного року веде розмови про можливість економічного бронювання. Цю ідею закидають у соціум поступово, спостерігаючи за реакцією. А реакція є наскільки негативною, що від економічного бронювання, можливо, відмовляться, аби суспільство не сприймало його як узаконений відкуп від мобілізації. Хоча в даному випадку, наголошу ще раз, мова йде про полювання на відразу двох зайців: можливість залучити додаткові гроші на армію та потребу зберегти стійкість бізнесу.
Зазначу, що 11 червня до парламенту внесли законопроєкт № 11331 «Про промислову політику та прогнозованість реального сектору економіки». Це вже другий проєкт закону, де прописано концепцію економічного бронювання. Але «вбудована» вона до загального плану заходів щодо розвитку промисловості в Україні, і це кардинально відрізняє документ від раніше зареєстрованого проєкту № 11308, що був присвячений суто економічному бронюванню.
Звичайно, що і цей новий законопроєкт викликає бурхливі дискусії. Зокрема, обговорюється ціна питання: йдеться про щомісячний «внесок» бізнесу за кожного заброньованого співробітника у розмірі як мінімум 20 тисяч гривень. При цьому підприємство повинно не мати заборгованості за зарплатами та податками. А приватні підприємці та їх наймані працівники зможуть отримати броню, якщо розмір доходу ФОП протягом календарного місяця становить не менше триразового розміру збору за бронювання військовозобов'язаних, визначеного у Податковому кодексі.
Тобто якщо за бронювання найманих працівників компанії мають платити 20 тисяч гривень на місяць, то ФОПу потрібно підтвердити дохід не менше 60 тисяч. При цьому, як показують неформальні опитування, багато компаній готові бронювати своїх співробітників за гроші. Для них це не питання грошей, а питання виживання. Адже якщо через брак кадрів та чи інша компанія збанкрутує, краще від цього не буде нікому. З такого підприємства зрештою будуть вимушені звільнитися і жінки, і ті чоловіки, які в силу тих чи інших причин не є військовозобов’язаними.
Попри все, ідею з економічним бронюванням підтримують далеко не всі. Багато хто (зокрема, й з законотворців) вважає, що такий захід закладе небезпечну дискримінацію та зруйнує єдність суспільства, адже в ньому глибоко засяде думка про те, що воювати та ризикувати життям йдуть винятково бідні, багаті ж завжди зможуть викрутитися. Але це не так.
Альтернатива – підвищення податків
Та поки всі обговорюють можливість економічного бронювання, голова фінансового комітету парламенту Данило Гетманцев популяризує іншу ідею – підвищення податки для наповнення бюджету. Пару тижнів тому як пробну кулю запустили обговорення щодо збільшення військового збору з 1,5% до 5%, але пізніше зазначили, що наміру так радикально піднімати цей вид відрахувань насправді ніхто не має. Звісно, що підвищення податків не вирішить проблему наявності людського ресурсу в зоні бойових дій, але принаймні посприяє іншому завданню – наповненню державної скарбниці.
Це трохи інша історія, хоча й дотична до економічного бронювання. Адже, власне, і економічне бронювання, і підвищення податків призведе до здорожчання товарів та послуг. До цього слід бути морально готовими, бо, власне, війна – річ витратна, але не ми її починали. Ми можемо тільки гідно відповісти на те грандіозне та страшне випробування, яке накрило нас у 2022-му. І наші урядовці, можливо, не стануть протиставляти бронювання та податки, а поєднають їх в одному комплексі заходів.
Щодо військового податку, то тут, ймовірно, більшість українців і не стала би надто активно протестувати, адже всі ми багато донатимо на армію, тож тепер ці донати можуть просто набути іншої форми. Але, звісно, є одна умова: Міноборони має покінчити з усіма тими закупівельними скандалами, які кидають тінь не лише на його репутацію, але й на державу в цілому. Тоді заходи зі збільшення податку пройдуть більш-менш безболісно.
А от що стосується економічного бронювання, то цю тему вартує краще прокомунікувати із суспільством. Воно виживає як може і чекає допомоги від влади. Остання зобов’язана її надати, не цураючись відвертої розмови про те, як нам одночасно відбити ворога і не втратити економіку. Мета перед Україною стоїть амбітна і, в принципі, зрозуміла, але шляхи її досягнення слід роз’яснити ще раз.