Вам шашечки чи їхати: які проблеми не вирішить законопроєкт №4583?

Міністр інфраструктури Владислав Криклій доволі грамотно оформив свій пост на Фейсбуці. Він описав проблему і шляхи її вирішення. А ще фактично виклав стислий зміст законопроєкту №4583.

Слово – міністру:

«Під час карантину всі ми ще сильніше переконались у тому, що хочемо чистий і безпечний громадський транспорт, а не пекельні маршрутки з порушенням вимог безпеки.

Фото: Макс Требухов

Саме для того, щоб наші міста мали дієвий інструмент і можливість замовляти якісні транспортні послуги, ми розробили та вже зареєстрували у Раді законопроєкт №4583 щодо суспільно важливих послуг з перевезення пасажирів.

Що він змінює:

  • міста не просто укладатимуть договори, а визначатимуть критерії якості транспортних послуг. Наприклад, низька підлога, кондиціонування, ремені безпеки, тощо.
  • міста самі визначатимуть ціну і справедливо платитимуть за кілометри, які обслужено. Адже предметом закупівлі будуть маршрути із конкретним кілометражем. Так ми прибираємо дискримінацію пільговиків.
  • міста як організатори перевезень матимуть можливість накладати штрафи на перевізників за невиконання умов договору.
  • послуги закуповуватимуться виключно через систему ProZorro. Цим ми ліквідуємо не завжди прозорі конкурси на маршрути та запровадимо відкриту конкуренцію серед перевізників.
  • громадський транспорт на маршрутах в центрі та історичних районах міст має бути максимально екологічним.
  • перехід на валідатори та безготівкові розрахунки. Це зручність для пасажирів і чіткий контроль за обсягами надходжень і кількістю перевезених пільгових категорій, які нарешті не будуть питати, чи можна їм скористатися маршруткою. Так ми унеможливимо ситуації, коли водії не пускають пільгові категорії.
  • плюси для перевізників – чіткі правила і вимоги, виписані у договорі. Завдяки цьому вони зможуть планувати оновлення свого автопарку, контролювати надходження і мати гарантію відшкодування перевезення пільгових категорій пасажирів».

Кінець цитати.

І все було б прекрасно, якби не суттєве «але». Я не цілком розумію, як профільний міністр уявляє собі конкуренцію в сфері муніципального транспорту? Точніше, не уявляю цього зовсім.

Бо що таке конкуренція? Ви приходити на ринок за борщовим набором. І якщо у одного продавця буряк, морква та картопля виглядають більш апетитно, а коштують менше, ви купуємо у нього. А той розумаха, який вивалив на прилавок брудні й не першої свіжості овочі, та ще й заломив за них небувалу ціну, залишається на бобах. Тобто на нереалізованих буряках.

Ось це і є ринок. Та скрізь можна запровадити ринкові відносини?

Я пропоную закрити на хвилину Фейсбук та відкрити сайт Верховної Ради. Знайти законопроєкт, який рекламує Криклій та почитати, про що в ньому мовиться. А мовиться, зокрема, про таке. Статтю 11-ту закону України «Про міський електричний транспорт» пропонується доповнити таким змістом:

«Договір про організацію надання транспортних послуг між замовником та перевізником укладається строком до десяти років для перевезення громадян тролейбусами та до п’ятнадцяти років для перевезення громадян трамваями, поїздами метрополітену».

Розбудіть мене хтось, бо мені здається, що я сплю. Тобто лобісти законопроєкту цілком серйозно вважають, що вони можуть створити конкурента для КП «Київський метрополітен» і що в столицю через систему ProZorro може зайти якась альтернативна підземка зі своїми вагонами? А потім, через 15 років, так само піде з ринку, поскладавши вагони у коробочку, як дитячі кубики? І той самий фокус можна прокрутити з тролейбусами та трамваями?

А якщо не це мається на увазі, то що тоді? Які саме послуги замовник (тобто місто) закупатиме у перевізника? Чи, можливо, йдеться про створення іншої управлінської кампанії, котра керуватиме КП «Київський метрополітен»? Але тоді зміниться сам статус КП. Його треба буде ліквідувати або якось перепрофілювати, а парк вагонів здавати в оренду то одній компанії, то іншій. І так само вчинити з іншими КП. Наприклад, з «Київпастрансом».

Я завжди виступав та виступатиму за здорову конкуренцію, але чи поліпшиться стан справ у сфері муніципального транспорту, якщо кожні десять або п'ятнадцять років до його керма ставатиме інша команда приватних менеджерів? Є певний набір матеріальних цінностей, які мають залишатися у державній чи комунальній власності назавжди. До таких цінностей я відніс би і муніципальний транспорт.

У нас уже були протягом останніх років два невдалі експерименти. Перший полягав у тому, що Україна почала виписувати з-за кордону менеджмент для управліннями нашими підприємствами. Калейдоскопічна зміна керівників ні до чого доброго не привела. Так само буде і з транспортом на рівні окремих міст: сьогодні один, а завтра інший «хазяїн» розвалять те, що поки тримається купи.

Другий невдалий експеримент полягав у тому, що ми вже віддали приватному бізнесу пасажирські перевезення малогабаритними автобусами. Простіше кажучи, ми вже наплодили маршрутки, які зараз кляне міністр. Тепер той самий досвід буде повторено, але у більших масштабах?

Але і це не головне питання.

Бо головне питання в тому, хто і за які кошти забезпечить закупівлю того самого транспорту з кондиціонерами, валідаторами, низькою підлогою та рештою вигід, про які мріє профільний міністр?

Це питання ставлять Криклію у коментарях під його постом. Ось що відповідає чиновник: «(запропонований) інструмент дає можливість довгострокового планування. Наприклад, буде замовлення транспортної послуги на маршрут на 5 років, під це ви вже можете планувати інвестиції та кредити, розуміючи, що вас не тримають на гачку та через рік не проведуть новий конкурс, де оберуть нового надавача послуги».

На перший погляд, нібито логічно. Але у випадку з транспортом так діло не піде.

Ви можете взяти в оренду кав’ярню, зробити там ремонт, найняти персонал і виставити такі ціни на тістечка та коктейлі, які вважаєте за потрібне. А далі – як пощастить. Або клієнти вважатимуть вашу цінову політику прийнятною і ходитимуть до вас натовпами, або ви збанкрутуєте. Але без ресторанної кави можна й прожити. Без тролейбуса – ні.

Якщо перевізник візьме в оренду колишній комунальний маршрут і заломить непідйомну ціну за проїзд, це спровокує обурення у населення. Навіть вдвічі збільшена вартість за проїзд (було 8 грн, стане 16) боляче вдарить по гаманцях. Що тобі робити перевізнику? Встановлювати нерентабельні ціни? Юзати старі машини без жодних кондиціонерів? Чи брати кредит від нові автобуси, піднімати ціни та гордо возити 1-2 пасажирів, прогорівши під кінець терміну оренди?

І ще один момент, який мені незрозумілий. Фіксованої ціни на проїзд в усіх вилах муніципального транспорту більше на буде? На різних маршрутах запровадять різну вартість проїзду? А як тоді бути з єдиним електронним квитком?

Підозрюю, що у мене більше запитань, аніж у Криклія відповідей.

Що натомість запропонував би я?

По-перше, не вигадувати велосипед. В європейських країнах муніципальний транспорт є дотаційним, але це не сприймається як трагедія. Транспорт знаходиться в руках громад і діє за встановленими уніфікованими правилами. Зі сторони в цей бізнес не пускають нікого. Приватною може бути тільки служба таксі. Але аж ніяк не підземка, не електричка, не автобус і не трамвай.

Отже, муніципальний транспорт має лишатися в руках міста. Але це не означає, що його не потрібно розвивати. Сучасному місту потрібен сучасний автопарк, сучасні перехоплювальні паркінги, сучасне устаткування (у вигляді все тих же кондиціонерів та валідаторів). Дані напрямки необхідно технічно забезпечувати, і це по-друге.

Але де взяти на це кошти? Поменше красти з бюджету, не тринькати гроші на дурниці (на кшталт скляних мостів), не влаштовувати тендери «для своїх», скоротити непотрібних чиновників, ліквідувати корупційні схеми у вигляді маршруток, які конкурують з комунальними автобусами і забирають в них левову долю виручки. Це – по-третє. Тобто працювати відкрито, чесно і прозоро.

І головне – виростити у потенційного пасажира довіру до муніципального транспорту. Без усіх цих ігор, які зараз затіває міністерство інфраструктури. Якщо ви хочете бачити громадян, які залишатимуть свої «колеса» вдома і залюбки користуються міськими автобусами чи тролейбусами, потрудіться над тим, щоб транспорт був привабливим та надійним. Але без мутних схем. І це по-четверте.

Про це також можна написати пост на Фейсбуці. Треба тільки не вітати у хмарах, а спуститися на землю, де все ще триває неоголошена війна між пасажирами та комунальниками.

Михайло Поживанов Михайло Поживанов , Політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram