Суми, про які йдеться, – чималі. Облігації були куплені на суму від 50 тисяч євро. При цьому їхні власники могли здійснити капіталовкладення в будь-які інші цінні папери, але вони обрали саме українські. Щоб підтримати Україну і щоб одержати певну вигоду для себе. З першим завданням вони, вважатимемо, впоралися. А от друге, на жаль, провалено. І не з їхньої вини.
Справедливості заради слід зазначити, що негативний досвід тримачів українських цінних паперів пов'язаний не лише з періодом, коли керувати економікою почала Наталія Яресько, а Нацбанком – Валерія Гонтарєва. Наші облігації заробили погану репутацію доволі давно. Згадаймо хоча б події 2008 – початку 2009 років. Тобто передостанню серйозну економічну кризу, яка спіткала Україну.
Тоді єврооблігації українських емітентів на західних біржах торгувалися з величезним дисконтом: цінні папери можна було придбати зі знижкою у 30-40%, а іноді й 70-80%. Однак західні інвестори не поспішали купувати папери, а навпаки, розпродували їх. Чому? Відповідь на поверхні. По-перше, будь-яка криза спонукає до того, аби обміняти придбані облігації на гроші – так все ж надійніше.
По-друге, у фінансовому вимірі наша країна належить до держав, що розвиваються – подобається нам таке визначення чи ні. А це додаткові ризики. Ніхто не бажає вкладати гроші в боргові інструменти ненадійних (в розумінні інвесторів-нерезидентів) країн.
Третій момент: український емітент часто намагається викупити боргові зобов’язання за ціною нижче ринкової: в цьому випадку інвестор, який погодиться продати папери, втрачає частину вкладених грошей. Втім, він, безумовно, може відмовитися продавати бонди емітенту та почекати погашення паперів в повному обсязі, але тут слід брати до уваги можливий ризик дефолту компанії-емітента.
Четвертий момент. Обслуговування боргу корпоративних емітентів та державних має свої нюанси. У 2015-му році уряд назвав емітентів, чиї боргові зобов’язання будуть захищені. Мова про облігації державних «Ощадбанку» та «Укрексімбанку», а також «Укравтодору», «Укрзалізниці» – вони включені до переліку цінних паперів, що підлягають реструктуризації. Доплюсовуємо сюди ще й борги місцевих рад і тим завершуємо перелік «обраних».
Наприклад, якщо взяти «Укрзалізницю», то повідомляється про те, що підприємство отримало згоду власників євробондів на реструктуризацію боргу. Щоправда, яка саме частка власників дала на це згоду, не уточнюється. А умови реструктуризації, якщо коротко, наступні: терміни погашення боргів пролонговуються до вересня 2021 року.
Ймовірніше за все, власники євробондів «Укрзалізниці» будуть у більшості своїй ще живими та здоровими на момент настання 2021 року. Чого не скажеш про рік 2049-ий.
На інших умовах відбуватиметься реструктуризація боргу державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів», випущених під державні гарантії. Ці умови передбачають обмін умовно 1000 доларів США старих облігацій на 800 доларів США нових облігацій і 200 доларів США, прив’язаних до ВВП цінних паперів (в українському законодавстві так званих «державних деривативів»).
Кредитори за прив’язаними до ВВП цінними паперами мають право у встановлений термін (починаючи з 2021 року) отримувати платежі за такими цінними паперами залежно від зростання українського ВВП. Як бачимо, у суверенних боргів є суттєвий мінус: вони прив’язані до відновлення економіки України. Випуск цінних паперів, чиє забезпечення узалежнене рівнем ВВП, є поодиноким в міжнародній практиці. На це також не можуть не звертати увагу наші інвестори.
Отож, підсумовуючи: із чим стикається іноземець, котрий надумав вкласти валюти у наші облігації? Корпоративний емітент несе ризик дефолту (звісно, це стосується не всіх компаній. Наприклад, «Київстар» відносять до надійних емітентів, а от рітейлер «Фуршет», навпаки, – демонструє деяку «схильність» до банкрутства).
Але й з державними цінними паперами все також не просто. Там, де мала б бути залізна надійність (адже держава мусить нести відповідальність за свої борги), все залежить від рішення керівної верхівки України, котре стануть настирливо пропонувати західним партнерам.
Для того, щоб схилити останніх до більшої поступливості, в українському законодавстві з’явилася нова норма: пріоритет платежів на користь кредиторів, котрі погодилися на реструктуризацію, перед іншими кредиторами (ст. 34 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу).
Аби не втратити все, наші кредитори такі пристають на ці умови. Дійсно, частина з них спише Україні 20% боргу в обмін на цінні папери, прибутковість яких прив'язана до підйому української економіки в 2021-2040 роках. Цікаво, що виплати по них почнуть проводитися за умови зростання економіки не менше ніж на 3% на рік і лише після того, як ВВП України перевищить 125 млрд. доларів. Але на сьогодні ВВП становить лише близько 85 млрд.
Тим часом уряд звітує: Україна успішно завершила реструктуризацію державного та гарантованого державою боргу на суму 15 мільярдів доларів і таким чином уникла дефолту. Диявол, як завжди, ховається в деталях. І деталі ці – у вище викладених фактах.
Як не крути, а Україна ухиляється від своїх боргових зобов’язань. Всіма правдами та неправдами. Аргентина, проголошена банкрутом у 2001-му, зуміла виборсатися з прірви дефолту протягом 15 років і розплатитися з боргами. І це при тому, що потік інвестицій в цю країну припинився. Україна ж не хоче старатися, вона хоче отримати фінансове відпущення гріхів – так, ніби для нас 365 днів на рік триває Прощена Неділя.
Але всім українським урядам – і чинному, і прийдешнім – слід пам’ятати про одну мегаважливу річ. Не повертаючи інвестиції, Україна б’є не по кишенях своїх кредиторів. Вона лупить по власній економічній привабливості, по довірі до неї і, зрештою, по своєму майбутньому. Нам, можливо, й спишуть борги, але вигода від цього – ніщо проти іміджевих втрат.