Християнські звичаї допомагати бідним, хворим та знедоленим сприймаються як безґлуздя у людей з націоналістичним світоглядом. Така концепція світосприйняття повністю обґрунтовується принципами ніцшеанства, де той, хто падає, не заслуговує ні на що інше, як бути підштовхнутим до прірви.
Однак не варто недооцінювати принцип допомоги ближньому, оскільки на ньому базується як християнська, так і мусульманська модель світосприйняття, а це означає не що інше, як конструктивність даного принципу з точки зору об’єднавчого фактору цих суспільних моделей. А ось що варто робити, так це розмежовувати поняття співчуття, як розуміння становища ближнього (звісно, враховуючи його належність до групи «своїх» за національною ознакою) та жаль, як розуміння неправильності вчинків людини, що призвели до її становища.
У японській культурі, зокрема у самураїв, ці речі чітко розмежовуються, оскільки позитивна модель поведінки має заохочуватись суспільством, а негативна – засуджуватись, що має врегульовувати дії індивіда щодо суспільства і водночас бути фактором створення монолітної нації. Українська нація внаслідок великої кількості факторів зовнішнього і внутрішнього впливу є дуже розрізненою. Особливо у середовищі найактивніших її членів. Кількість націоналістичних організацій з часів ОУН початку ХХ століття і до наших днів прямує до збільшення, що підтверджує неміцний характер суспільних зв’язків.
Звісно, у критичний для нації період, такий, як військова інтервенція чи революційні події, величезна кількість розрізнених соціальних груп Українського суспільства здатна діяти за спільною схемою, розподіляючи між собою завдання та відкидаючи особисті мотиви, але у періоди стабільності (у тому числі і стабільної війни) Українці прагнуть розділитись на безліч центрів сили, які зі збільшенням своєї чисельності втрачають можливості впливати на політичну ситуацію.
Такий стан речей може бути врятований сповідуванням принципу співчуття як намагання зрозуміти причини становища людини. За умови незалежності цього становища від її особистої волі чи випадковості виникнення негативної ситуації, ми завжди мусимо намагатись зрозуміти своїх оточуючих та допомагати їм у повну міру своїх можливостей, якщо вони керуються щирими принципами та конструктивними мотивами. Це спричинить утворення міцного соціального зв’язку між людьми. Мережа таких зав’язків ініціює сублімаційні процеси у суспільстві. Іншими словами, рівень єдності нації зросте.
У той же час серед нас безліч людей, які потребують допомоги, проте причина їхнього становища лежить у хибності їх суджень або у деструктивних щодо суспільства вчинках. У цьому випадку найкраще, чого заслуговує людина – засудження. В окремих випадках ніцшеанський принцип спрямування падаючого до прірви також може мати сенс.
Соціальна та економічна нерівність в українському суспільстві багато в чому спричинена ігноруванням принципу співчуття. Люди не намагаються розуміти становища інших, а лише якомога сильніше прагнуть відрізнятись від тих, хто знаходиться у гіршому становищі, та відмежувати себе від них. Різниця між бідними і багатими, владними і безправними мусить бути мінімізована. І це має бути завданням для кожного із Українців. Рівність всередині нації відрізняється від патологічної рівності за расовими, релігійними, мовними, статевими чи національними ознаками, які нам нав’язують із зовні. У першу чергу відсутністю у них здорового ґлузду. Чоловік не може бути рівним жінці, а жінка – чоловіку. Китаєць, негр чи будь-хто інший не може сприйматись за «свого» будь-ким із них. Поляк чи москаль не повинен мати в Україні однакових прав з Українцями незалежно від громадянства. Юдей чи мусульманин не повинен поширювати свою віру серед Українців. Поділ оточуючих на своїх та чужих мусить бути базою світосприйняття, оскільки є природним і даним нам від народження. Спроби ґвалтування своєї сутності приносять нам гіркі плоди смерті у численних міжнаціональних конфліктах, причиною яких є наша надмірна доброта, довірливість до чужих в сумі з відсутністю співчуття до своїх.