Пам'ятаю океан людей, який хвилями пропливав вздовж моєї камери. Я стояла на парапеті на Майдані і через об'єктив камери розглядала обличчя людей. Це були різні обличчя, але вираз мав щось спільне. І людей було сотні тисяч, вийшов перший мільйон.
А потім з'явилася велика чорна автівка і її перетворили на сцену. Наші хлопці-вавілонівці видерлися на "криваву ялинку" і знімали згори. Я знайшла Єгора Соболєва під сценою і продовжувала знімати. Була вкрай здивована, чому Єгор не на сцені, адже люди прийшли до них, до студентів та організаторів Євромайдану? А зі сцени говорили "політики" та Ніщуки. Єгор відповів, що його з друзями на сцену не пускає охорона, а битись він з ними не буде, що не варто проявляти агресію у такій величезній юрбі людей.
Після закінчення першого Віче, Єгор дав мені інтерв'ю про те, що трапилося на Майдані вночі, коли били і розганяли студентів. І чому його самого не було у цю ніч. Це інтерв'ю до цих пір не оприлюднено, як і купа інших моїх зйомок. Але на той момент хвиля звинувачень у його бік, як зрадника, який все знав і кинув своїх побратимів, була величезною. Я не вірила у це, тому і розпитувала у Єгора як це було. А у нього постійно дзвонив телефон, кликали на Банкову, там щось відбувалося.
Врешті ми пішли за Соболєвим нагору до Адміністрації з включеною камерою. І дуже різко все розчинилося у їдючому димі, вибухах, криках та ударах. Камера зафіксувала цей стан, Єгор розчинився у натовпі, як і вся знімальна група. Я нічого не бачила, дуже пекли очі і текли сльози, дихати було неможливо.
...Почалась атака спочатку газом, а потім пішов Беркут. Мене винесла назовні хвиля підготовлених "мітингуючих". Я лише виконувала ті ж команди, що й вони. "Сіли! Лягли! Відходимо! Побігли!" Це була група організованих і підготовлених молодих людей. Схоже, що це були оплачені провокатори. Завдяки їм я вибралась із того пекла неушкоджена.
Але вже вибравшись на Інститутську, вони почали розбігатись в різні боки. Беркут наздоганяв і лупив палицями всіх підряд. Я встигла вскочити на підвальні східці кав'ярні "Віденські булочки" і палиця влучила у спину хлопця, який, падаючи, штовхнув випадково мирну жінку із транспорантом. Беркутівець вдарив її лежачу теж і побіг далі, лупцюючи всіх підряд. Ми почали її підіймати. У неї було розтрощене обличчя. Вона впала обличчям на фігурні металеві поручні. Розтрощений ніс, не видно ока, кроваве месиво. Жах.
Хлопці були розгублені, жінка - в стані афекту. Я дістала журналістське посвідчення, і ми повели її до швидкої. Там була паніка, бо стояла ціла черга потерпілих. Але всі замовкли, коли побачили жінку і пропустили вперед..."
Я ще не знала, що ця чудова жінка - логопед і її розшукує донька у натовпі, і, що пані Рябченюк я впізнаю по фотографії у фейсбуці абсолютно випадково і буду свідчити у справі по її побиття Беркутом, що на неї чекає сім операцій, що норвезькі друзі будуть передавати гроші, але все це не допоможе її очам...
А потім ми пішли у КМДА, яке вже було звільнене від Попова. Зустріли радісну Таню Чорновол... я навіть не могла уявити, що за кілька тижнів буду знімати її окривавлене обличчя у Бориспільській лікарні, вона проситеме води, а я триматиму включену камеру, щоб все зафіксувати і щоб ніхто не посмів їй зробити більше боляче... А зараз вони розмовляли з Єгором про те, що це наша перемога і думали, що робити далі...
Вже поночі ми з Єгором пішли у Михайлівський, там випили чаю. Стало тепло і якось затишно по-домашньому. Здавалось, що увесь цей кривавий жах закінчився. Ми все знімали... і не усвідомлювали, що це лише перша кров, молода студентська кров, яка протікає між тектонічними щитами та плитами і змінює структуру світу.