Почався цей епізод пенсійної Санта-Барбари 2 роки тому. Новопризначений міністр категорично не сприймав обов‘язкову накопичувальну систему і приватний фінансовий сектор зокрема. Величезний обсяг зусиль, енергії та часу були витрачені (інвестовані?) на наше протистояння, сварки, звинувачення одне одного.
З часом перейшли до обережної співпраці (почалася за наполяганнями Прем‘єр-міністра Володимира Гройсмана), крихкої і полохливої довіри. П. Андрій тоді вважав, що можна ”вилікувати” безнадійно хвору пенсійну систему через ”правильну” формулу нарахування пенсій чи через детінізацію зарплатні. Ми знову критикували, доводили недоліки, вимагали оприлюднення формули, наполягали на перерахунках...
Нас не почули чи недочули. На жаль, псевдопенсійна реформа осені 2017 була проведена без накопичувальної складової. Так, зроблено кілька необхідних кроків з болота в напрямку суші, але ми все ще в болоті і нас затягує все глибше...
Наразі, риторика Міністра змінилася. Тут (http://ua.interfax.com.ua/news/economic/497079-amp.html) можна прочитати його сьогоднішню точку зору і відношення до 2-го рівня пенсійної системи. Кардинальна зміна поглядів! Міністр уже також вважає безальтернативною обов‘язкову накопичувальну складову пенсійної системи. Міністр уже не бажає бачити державний ПФУ складовою частиною накопичувальної системи.
Проте, ще про два аспекти будемо з ним сперечатися. Переходити на накопичувальну складову повинні всі, а не з 35 років, а також про доцільність права інвестування пенсійних коштів закордон, хоча б у перші роки для отримання довіри громадян.
За цими дискусіями промайнуло 2 роки життя. Чи встигнемо ухвалити необхідний закон за каденції цього Уряду?
Якщо ні - камінь скотиться вниз і Сизифи знову почнуть свою роботу з черговим міністром.