В Україні впродовж останніх 18 місяців поспіль відбувається падіння промислового виробництва (див. рис. 1). На даний час не спостерігається передумов для призупинення цього негативного тренду. Зрозуміло, що сьогодні це пов’язано не тільки з внутрішніми чинниками, а й з зовнішніми.
Cкладено за даними Держстату України
Основними причинами різкого падіння промисловості в 2013-2015 роках були збройна агресія Росії на Сході України та тимчасова окупація територій АР Криму, окремих районів Луганської і Донецької областей. Це призвело до руйнування виробничих потужностей, транспортної інфраструктури, розриву виробничих ланцюгів, зміни структури виробництва внаслідок переорієнтації ринків збуту, особливо стрімко після 2014 року, скорочення внутрішнього споживання, переорієнтація з виробництва готової продукції на виробництво комплектуючих товарів.
Так, в дослідженні групи провідних експертів, зробленому з ініціативи Президента України, «Вектори економічного розвитку 2020» відзначається, що протягом останніх 10 років обсяги виробництва в машинобудуванні скоротились на 18%. Впродовж 2010 2018 років експорт товарів машинобудування в Україні зменшувався на 6,2% внаслідок зменшення експорту до Росії з 6,9 млрд дол (52% від сукупного експорту товарів машинобудування) в 2012 році до 963 млн дол в 2018 році. Частка готової продукції в експорті машинобудування зменшилася в 1,8 разів з 58% до 33% протягом 2010 2018 років. За період 2010 2018 рр. доходи від реалізації готової продукції машинобудування на зовнішніх ринках скоротилися на 65% (до 1,8 млрд дол в 2018 році), а товарів проміжного споживання – на 6% (до 3,6 млрд дол).
Не будемо шукати винних, оскільки це ні до чого гарного апріорі призвести не може, краще спробуємо знайти відповідь на інше риторичне запитання: що робити?
Як засвідчує світовий досвід та проведені дослідження один із можливих, а головне ефективних та дієвих, інструментів політики розвитку національного виробника є встановлення вимог певного рівня локалізації в публічних закупівлях. Останнім часом ми спостерігаємо як національний виробник програє іноземному, що призводить не лише до негативних економічних, а й соціальних наслідків: втрачені робочі місця, професійні навички й компетенції, високий рівень трудової міграції і в першу чергу найбільш кваліфікованих працівників.
Проведене нами дослідження «Вимоги щодо локалізації в публічних закупівлях як інструмент підтримки національної промисловості: міжнародний досвід та пропозиції для України» показало, що частка місцевих комплектуючих та витрат в собівартості для виробництва кінцевого продукту в середньому по відразу декількох галузях машинобудування скорочується. Найбільше за галуззю «Виробництво автотранспортних засобів і причепів» (див. рис. 2).
Авторські розрахунки за даними міжгалузевого балансу України за 2015-2018 рр.
У галузі С28 «Виробництво машин і устаткування» простежується тенденція до зменшення рівня локалізації в середньому за її підприємствами з майже 43% у 2015 році до 37% у 2018 році. Існуючі факти щодо державних закупівель готової продукції імпортного виробництва для надання суспільних послуг, зокрема, Маріупольською міської радою білоруських тролейбусів на загальну суму понад 400 млн грн, МВС України в рамках українсько-французького контракту протягом 2018-2021 років закупки 110 гелікоптерів Airbus загальною вартістю понад 1 млрд дол. США та ін., дозволяють вважати, що тенденція зменшення рівня локалізації в галузі машинобудування продовжилась у 2019 – 2020 рр. Враховуючи цей тренд, ми в дослідженні підрахували, сeteris paribus який приріст ВВП буде у випадку збільшення рівня локалізації в галузі машинобудування на 10%, скажімо з рівня 35% до 45%. Економічний ефект збільшення рівня локалізації на 10% з урахуванням оцінок мультиплікаторів зворотного і прямого впливу відповідно на сукупний попит і пропозицію вітчизняної економіки, буде складати 0,5% приросту ВВП протягом одного року. Це небагато, але тут оцінювати ефект потрібно не лише економічний, а й соціальний, зокрема, у вигляді створених робочих місць, приросту людського капіталу, трансферу технологій тощо!
На останок. Передбачаючи критику з боку опонентів політики підтримки національного виробника, прихильників вільної конкуренції і ще вільнішої міжнародної торгівлі, хотілося б завершити думкою, навіяною цитатою Макіавеллі, який в свій час зазначив, що в історії нема нічого правильного саме собою, але все – зважаючи на обставини. Соціальні структури настільки складні та рухомі, що те, що вчора було злом, сьогодні перетворюється на благо. І та сама обставина, яка вбиває одне суспільство на певному історичному етапі, може привести до розквіту іншого!