Декомунізація уже незворотня, однак різні люди реагують по-різному. Особливо яскраво це проявляється у соцмережах. Декому процес взагалі не подобається, дехто в повному захваті, а декому – байдуже. А нова назва міста Кропивницький (раніше Кіровоград) розпалила суперечки по-новому.
На написання цієї замітки мене надихнула моя «френд-стрічка» у Facebook. Звичайно, це умовний поділ і особиста думка автора. Як говориться, усі події та герої вигадані. Будь-які збіги з реальними особистостями випадкові.
Типи декомунізаторів та суміжних з ними особистостей є узагальненою поведінкою в соцмережах та не відображають реальної поведінки особи (для прикладу, диванні війська):
- абсолютний декомунізатор. Характерною особливістю є повна підтримка усіх заходів декомунізації. Будь-яка нова назва автоматично стає «милозвучною» та «красивою», а будь-яка акція влади в цьому напрямі - правильною. Для цієї категорії діє принцип «рух – усе, ціль – ніщо».
- декомунізатор «поневолі» - чиновники, представники місцевого самоврядування, які в силу службових обов’язків змушені займатися питаннями декомунізації. Інколи ставляться критично (особливо якщо живуть на декомунізованих вулицях). Власне, це ті люди, хто і втілює декомунізацію в життя, і звітує про неї, і приймає скарги на неправильні назви.
- відновлювач історичної справедливості – Карфаген повинен бути зруйнованим! А в нашому випадку – радянські назви! Добре знають історію рідного краю, особливо назви невеликих сіл, які існували на території міст. Радянський період повинен бути стертий з карти України. Однак подекуди виявляється, що дореволюційні назви мали проімперське забарвлення або несумісні з сучасною етикою (як вам історична вулиця «Жидівська»?).
- нерадикальний радикал – за зміни, але «чуть-чуть» і повільно. Усе міняти не треба. Проти радикальної декомунізації і співчуває жителям декомунізованих вулиць і міст. Пропонує неполітичні назви, які виливаються у ягідні, вишневі, полуничні та гарбузові вулиці.
- житель перейменованого населеного пункту – з недовірою ставиться до процесу і з жахом чекає на похід в уповноважені органи для зміни документів. Висловлює своє бачення декомунізації, часто вдома на кухні або в компанії друзів. Трапляються і ті, хто щиро підтримує перейменування своєї вулиці.
- ярий противник – також виступає за історичну справедливість, але свою. Девіз – «не треба торкатися того, що і так працює». Вважає декомунізацію окозамилюванням, а не реформою. Вимагає залишити старі «історичні» назви (звичайно радянського періоду). Інколи забуває, що перед Радянським Союзом існували інші держави.
- головне, щоб мене не торкалося – бажає, щоб його цей процес взагалі не торкнувся. Мовчить при суперечках, намагається оминути усі гострі кути. При збігу обставин (якщо його вулицю перейменовують) може перейти в іншу категорію.
Соцмережі, наблизивши людей один до одного, в той же час загострили спілкування між ними. При особистому спілкуванні особа змушена іти на ряд компромісів – наприклад, під впливом погрози. Анонімність та віддаленість нівелює необхідність такої поведінки. А це дає змогу подивитися на справжні уявлення людини та на вплив на неї суспільства.