Рік тому на Сицилії у фокусі уваги лідерів Сімки, включно із новачками Трампом та Макроном, були війна в Сирії, ядерна програма Північної Кореї, боротьба із Ісламською державою та відповідальність Росії за ситуацію в Україні – доволі реалістичне меню із світу жорсткої безпеки. Тоді ще здавалася, що, незважаючи на гучні заяви нового американського президента, Сімка все ж таки зможе знайти спільний знаменник, навколо якого можна було б принаймні розпочати відбудовувати зруйнований фундамент міжнародної безпеки. Однак, цього не сталося. Навпаки, за рік, що минув, Сімка стала менш ефективним інструментом для наведення ладу в хаотичному світі. На держави, що до неї входять, припадає лише 30-40% світової економіки, залежно від методики розрахунків. Цього потенціалу вочевидь недостатньо, щоб управляти світом в епоху великих потрясінь. Лише за умови єдності позицій, цінностей та довгострокових інтересів можна розраховувати на сукупний вплив цього клубу на порядок денний світу.
Такої єдності сьогодні немає. Традиційні розбіжності у пріоритетах помножені на брак довіри, зокрема між США та європейськими партнерами. США та ЄС стоять на порозі торговельної війни, найбільшу у світі двосторонню торгівлю очікують складні часи. Позиції розійшлися і з ключових питань міжнародної безпеки: США вийшли з ядерної угоди з Іраном, а європейці залишились – як з угодою, так і з усіма проблемами, які супроводили рішення Вашингтона.
Чи можна за таких умов вести мову про злагоджене управління ключовими ризиками для міжнародної безпеки? Схоже на те, що оголошений Трампом минулого року «реалізм із принципами» як основа американської зовнішньої політики, приносить ті невтішні плоди, яких і слід було очікувати. Одним із них стала майже повна відсутність питань жорсткої безпеки на порядку денному саміту в Канаді.
Натомість, лідери розвинених держав спілкуватимуться про економіку – традиційно для формату Сімки, гендерну рівність, кліматичні зміни та чисту енергетику, океани і лише півтори години – про більш мирний та безпечний світ. Навіть якщо вони встигнуть повернутися до питань Сирії, ядерної зброї та України, якийсь консенсус – крім того, що мир це добре, а війна погано – важко собі уявити. У кожної із країн є власні міркування, пріоритети і, між іншим, плани по використанню фактору Росії, участь якої у форматі Сімки призупинено. Схоже на те, що у політичних питаннях державам все вигідніше діяти самостійно і все дорожче підтримувати спільність. Від Сімки не варто очікувати проривів на безпекових фронтах. А отже залишається говорити про гендер і океани – порядок денний цілком безпечний та такий, від якого годі очікувати сюрпризів, навіть з боку Трампа.
Ще одним цікавим моментом стало формування списку лідерів держав, запрошених на саміт. Щороку, крім власне семи держав, у саміті беруть участь ті, кого вважає за потрібне запросити країна-господар із огляду на порядок денний та поточні пріоритети. В цьому році таких запрошених гостей незвично багато – дванадцять. Але України серед них немає. Ми часто відзначаємо зайвою увагою можливості, що надаються простим принципом ротації в міжнародних організаціях, і забуваємо про шанси, що надаються невеликим країнам на форумах, подібних до самітів Сімки. Хоча, з іншого боку, шанси ці надаються лише тим, кому є що запропонувати.
У канадському Шарлевуа Норвегія – а не Україна – візьме активну участь у обговоренні питань енергетики, запланованому на саміті. Ми могли б багато розповісти про власні образи на Північний потік-2 та загальний занепад транзитного потенціалу України, традиційно поклавши частину провини на Захід. Але, здається, попит на таку риторику невисокий. Велика Сімка залишається клубом прагматиків.
Ще одним пріоритетом саміту є повага до різноманіття та інклюзивності. З цього приводу Україна могла б поділитися своїми планами постконфліктного врегулювання на Сході, стратегіями побудови ефективної правової держави та досвідом захисту прав людини. Якби все це, звичайно, було.
Такі запрошені країни як Бангладеш, Кенія або Руанда цікаві із точки зору нерівномірного розвитку та проблеми бідності у глобальних масштабах – своєрідного «вічного двигуна» Сімки. Можливо, з якоїсь точки зору відсутність України на саміті є не такою вже й поганою новиною.
І, звичайно, жоден саміт Сімки – колишньої Вісімки – не обходиться без згадувань про Росію. Напередодні цьогорічної зустрічі Кремлю було надіслано вкрай простий та зрозумілий сигнал: санкції продовжаться, а Сімка залишиться Сімкою. Це – звичний вже джентльменський мінімум, комфортна та безпечна позиція, однаково для США, європейських країн, Японії та Канади. Повертати Росію в організацію немає жодних потреб: у світі є більш успішні економіки, а Сімка все ж залишається насамперед інструментом управління глобальною економікою. Росія залишається у дипломатичній напівізоляції – і саміт в Шарлевуа це знов підтвердить – але за такої динаміки подій і Україна ризикує залишитися на периферії світової політики.