В той же час, декілька днів тому у Верховній Раді було зареєстровано депутатський проект № 5123, яким пропонується продовжити заборону на продаж землі ще на 5 років. За 15 років існування мораторію його продовжували аж 7 разів. За всі ці роки експериментів більше 1 млн українських громадян, що отримали земельні паї, померли, так і не скориставшись своїм правом власності на землю, а близько 400 тис. га землі залишилось без правонаступників.
Однак головна проблема у тому, що держава за 25 років так і не надала українським землевласникам рівних можливостей для розвитку, альтернативи вибору між можливостями здачі землі в оренду або ж створення на ній власного бізнесу. Замість забезпечення фінансової підтримки розвитку на конкурентних засадах, громадянам не залишили іншого варіанту, - як бути орендодавцями, а не повноцінними господарями!
Замість реального вирішення цього питання на користь наших громадян, які є власниками землі, нам знову пропонують просто продовжити мораторій ще на 5 років. Але ми вже ж бачимо як бездіяльність та відсутність вчасних рішень призвели до того, що села старішають та вимирають. То в чому «глибока» логіка у такому державному управлінні та де захист інтересів наших громадян, країни та її економіки?!
Окремі політики закликають, і навіть «кричать», що потрібно захищати українських власників землі. Проте вони нічого не роблять для того, щоб допомогти їм стати незалежними на своїй землі та маючи найродючіші чорноземи в світі не помирати бідними так і не скориставшись своїм правом на створення бізнесу для себе та своїх дітей.
Фракція «Самопоміч» виступає за комплексне і поетапне вирішення питань, пов’язаних із впровадженням ринку сільськогосподарських земель, з умовою та з метою підтримки саме українських громадян – власників земельних паїв, створення для них рівних умов та можливостей у порівнянні з іншими учасниками майбутнього ринку, надання їм підтримки для розвитку власних сімейних ферм та малих фермерських господарств. При цьому ми маємо виходити з існуючої структури ринку виробництва АП. Він побудований на використанні прав оренди землі та середнього і крупномасштабного промислового виробництва, з огляду на соціально-економічний стан в економіці держави.
Ми свідомі того, що конкретна модель ринку, яка б збалансувала інтереси усіх учасників, та етапність його введення з відповідними паралельними рішеннями і діями, має бути невідкладно обговорена із нашими громадянами, учасниками ринку та лише після цього закріплена законодавчо.
Наша концепція впровадження ринку землі передбачає необхідність проходження трьох етапів з певними паралельними у часі кроками, які потрібно втілювати у життя одночасно, як-то заходи 1-го та 2-го етапів.
Так, на 1-му етапі потрібно запровадити ефективні, чітко прописані у законодавстві, регуляторні механізми для розвитку ринку прав оренди земель сільськогосподарського призначення, емфітевзису (права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб від 25 до 50 років), передбачивши можливість їх застави та продажу. Тобто створити умови та інструмент для можливого отримання фінансових ресурсів під заставу прав користування землею. Цим можуть скористатися всі учасники ринку, незалежно від форми господарювання чи розміру виробництва. Власник землі залишається той самий, а користувач, орендар, отримує можливість продавати права користування та оренди землі, передавати і заставляти їх. У випадку необхідності залучення коштів для викупу земельної ділянки, фермер зможе отримати кредитні ресурси під заставу свого права користування.
Для захисту інтересів українських власників земельних паїв, ще на першому етапі потрібно провести справедливу оцінку земель сільськогосподарського призначення в залежності вiд її якості та розташування (державна оцінка встановить мінімальну ціну, яка буде основою для отримання фінансової допомоги, кредиту та убезпечить від «продажу землі за копійки»).
На 2-му етапі, який потрібно втілювати вже зараз, необхідно передбачити у держбюджетах на наступні 3-5 років пільгове та довгострокове, на 10-12 років, кредитування та фінансування проектів розвитку сімейних ферм та малих фермерських господарств пiд заставу прав власності та прав користування землею сільськогосподарського призначення. Кредитування має здійснюватися як через державні, так і через приватні банки. Окрім банківського кредитування, малі фермерські господарства та сімейні ферми мають мати підтримку держави в питаннях вибору проекту та його реалізації, в забезпеченні проектного менеджменту. Потрібно розглядати проекти в тих сферах, де господарства громадян є конкурентними, а саме садівництво, овочівництво, ягідництво, створення сімейних ферм у виробництві продукції тваринництва, виробництва молока та сиру, виробництво екологічно чистих продуктів, організації тепличних господарств, тощо. Запропоновані проекти мають бути конкурентними, а витрати - локалізованими і спрямованими на підтримку власного виробництва та економіки.
Тільки на 3-му етапі, після надання рівних умов та альтернативи вибору громадянам - власникам землі, можливо впровадити повноцінний ринок землі, встановивши обмеження та запобіжники, які необхідні для захисту інтересів українських землевласників та держави. Саме тоді треба визначити суб’єктів, здатних набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення, серед яких – громадяни України, держава і територіальні громади.
Маємо визначитись, на яких умовах і після якого періоду часу з моменту відкриття ринку (наприклад, через 7-12 років) іноземні громадяни, вітчизняні та закордонні юридичні особи зможуть купувати землю сільськогосподарського призначення, як це відбувається у розвинутих країнах (як демонструє світовий досвід, присутність іноземного капіталу на ринку землі формує в рази вищу ціну, що буде позитивним чинником для наших громадян та економіки держави). Але українські громадяни мають мати пріоритет першочергового придбання земель сільськогосподарського призначення.
Необхідно обмежити максимальну площу земель сільськогосподарського призначення, що може перебувати у власності однієї особи, для запобігання володіння землею особами та підприємствами, для яких сільськогосподарське виробництво не є профільним.
Треба запровадити високу ставку податку на перепродаж землі, щоб запобігти спекуляціям на ринку, заборонити змінювати цільове призначення сільськогосподарських земель без належного контролю з боку держави та громад.
Аби не втрачати власність держави щодо державних земель сільськогосподарського призначення, можливо розглянути варіант випуску земельних державних облігацій (бондів) для розміщення на фінансових ринках для залучення інвестицій та довгострокового фінансування АПК, зокрема, розвитку сімейного, малого та середнього фермерства.
Така етапність впровадження земельного ринку забезпечить рівні можливості та альтернативність усім його учасникам, встановить справедливість щодо наших громадян-власників землі, надавши їм можливість створити свій власний бізнес, забезпечить доступ до фінансових інструментів та інвестицій як власникам паїв так і орендарям, сприятиме залученню коштів в усі сфери економіки.
Попри складність процесу вже зараз необхідно приймати відповідні законопроекти, які врегульовують питання поетапного впровадження ринку землі, надасть можливість всім учасникам ринку та власникам землі прогнозувати та передбачати ситуацію, планувати свій розвиток. Ми здатні робити це зараз, не відкладаючи на потім.