Спочатку аграрний міністр прямо з відкриття сесії Верховної Ради помчав вертольотом до Хмельницька, де проходив Національний аграрний форум. Основна мета: проговорити деталі запровадження ринку землі. Власне, скороспішне скликання форуму, передовсім, спричнили чутки і повідомлення у ЗМІ про вимоги МВФ перед Україною продавати землю. Форум підтвердив полярність позицій: міністерство виступає за – аграрії одностайно проти. Таке ж протистояння спостерігалося і під час недавніх громадських слухань щодо земельної проблематики у Верховній Раді.
Кожного учасника від агросектору дивує сліпота та глухота поводирів псевдо реформ. Здавалось би, якщо громада не хоче, то навіщо нав’язувати те, чого категорично не бажає цільова аудиторія, на яку ця реформа спрямована.
Але цим епопея не закінчилася. Розуміючи, що через парламент ринок землі не протягти, 10 лютого Олексій Мушак, народний депутат із фракції БПП радо звістив на своїй сторінці у фейсбуці що зібрав 47 підписів під поданням до Конституційного суду щодо відміни мораторію. Мотивація депутатської ініціативи – «очевидне порушення свобод громадян», тобто тих, котрі не можуть реалізувати право продажу земельної частки (паю). Кілька запитів в гулі і дуже легко розібратись, ким є насправді Олексій Мушак: щирим захисником селян чи лобістом одного з найбільших агрохолдингів, який є серед лідерів по відшкодуванню ПДВ, де співвласником є також Віталій Хомутиннік.
«Однодумцями» Мушакової затії стали представники БПП, НФ, Самопомочі, Радикальної партії та позафракційні, котрі поставили свої підписи під поданням. Думаю, цей список слід оприлюднити, і на ввірених депутатам округах донести прізвища «борців» за селянські права до кожного виборця. Відтак й аграрні асоціації детальніше знатимуть своїх «друзів».
Новина про збір Олексієм Мушаком підписів застала мене саме перед виступом на З’їзді асоціації фермерів Полтавської області. Зрозуміло, поділився нею із полтавчанами. Їхня порада, опускаючи лайку, прозвучала так: «треба викупати цих депутатів в органічних добривах…».
Якщо без емоцій, то розв’язувати земельне питання безумовно потрібно. І ринок землі має бути. Але проблема полягає в тому що сьогоднішні лобісти запровадження ринку землі виходять виключно з інтересів певних олігархічних груп та чиновницьких присосок-омел. Хіба притомний фермер чи сільгоспвиробник не хоче бути власником землі, яку обробляє, та ще й прикупити з гектарів десять-двадцять? Хоче! Запитаєте: а чому ж вони противляться цьому ринку ріллі? Та тому, що вони бояться що у разі його запровадження вони будуть неспроможні конкурувати з олігархічними статками та дешевими кредитами з-за кордону. Якби була клепка у керманичів, то ринок землі давно вже функціонував би. То що ж потрібно зробити?
Філософія запровадження ринку землі має бути державницькою – зміцнення конкурентоздатності існуючих та нових СВОЇХ виробників. Безумовно враховуючи соціальну складову – збереження села.
Я не занурюватимуся у юридичні складові прийняття тих чи інших законопроектів та наказів, назву лише складові, за яких, на мою думку, самі фермери і виступили б за ринок землі.
Ключове, що потрібно зробити перед запровадженням ринку землі - забезпечити фінансову спроможність для купівлі землі найчисельніших групи виробників агропродукції: а це 40 тис фермерів, майже 10 тис агропідприємств. Якщо говорити ще простіше, то вони повинні мати змогу купити ту землю, яку вони обробляють зараз, щоб не почалося рейдерського хаосу і знищення середнього виробника.
Окремий напрям, який потребує уваги, – це власники майнових паїв, які хотіли б обробляти землю. Частина – самостійно, частина поповнила б фермерські лави, а хтось би об’єднавсь у кооперативи. Але вони повинні за ЩОСЬ купити землю, придбати техніку, насіння добрива і т.д.
Решта, безумовно, якщо захоче повинна безперешкодно мати можливість продати свій пай. Кому? Покупцеві, але з певними законодавчими обмеженнями у вигляді громадянства, фізособи/юрособи, обмеження концентрації сільгоспугідь, часові обмеження спекуляцій земельними ділянками тощо.
Кредити на купівлю землі мають бути на рівні європейських - 1-4% річних, а термін погашення - до 50 років. Мають працювати програми компенсації купівлі техніки, будівництва ферм, закладки садів і т.д. фермерами та кооперативами. Вся Європа працює, як за моделлю прямої підтримки на гектар, так і за моделлю інвестиційних програм підтримки. Цим шляхом крокують Грузія та Молдова. Білорусь має свої механізми, але суть та сама. Лише в Україні - повний хаос і відсутність реальної аграрної політики, глибокі провали по реформах. Натомість у сфері державної підтримки укорінився лобізм, дедалі болючіше затискають податкові лещата…
Ще раз: без надання фінансової можливості фермерам купувати землю про реалізацію права продажу годі й говорити.
Приватизація Приватбанку засвідчила: якщо потрібно, кошти знаходять. Зрештою, достатньо і світових фінансових інструментів. Стартові оцінки фінансового ринку під обіг землі коливаються від 90 мільярдів доларів. Але якби ж то гроші відігравали першу скрипку…
Разом з тим, перешкодою впровадження ринку також є зневіра до влади як ініціатора реформ, корумпованість клерків Держгеокадастру, непрофесіоналізм керівництва Мінагрополітики, фанатичний егоїстичний лобізм в аграрному комітеті…. Тож поки що, даруйте, аграрії країни проти ринку землі. І свій протест вони висловлюватимуть із 15-го лютого.
Чи дослухається до селянського голосу законодавча і виконавча влада? Навряд… Як на мене, тільки зі зміною парламенту та уряду з’явиться (вкотре!) черговий шанс щось змінити.