Зміни до ст. 5 Лісового кодексу України, які вносять нардепи, передбачають обмеження ведення лісового господарства комунальними підприємствами площею не більше 100 га. На практиці це означає, що громади, в яких вже зараз площа лісів понад 100 га (а таких – сотні), не можуть передати їх комунальним підприємствам для обслуговування та належного догляду за ними. А в країні повно громад, які мають і по кілька тисяч га лісу: Миляцька сільська рада на Рівненщині, Щирецька громада на Львівщині, Пирятинська громада, Фастівська та інші. Що буде з лісами, якими громади не зможуть опікуватися? Чи справді безхазяйні ліси — це те, за що боролися екологи?
Також цей законопроєкт передбачає обов’язок заліснювати території. А як? Неможливо висадити дерева на площі 300 тис. га і не перевищити ліміт в 100 га? На місцях кажуть, що №5650 гальмуватиме ініціативу президента щодо заліснення територій: громади просто не будуть зацікавлені в залісненні додаткових ділянок, якщо ці ділянки завтра перйдуть в підпорядкування невідомо кому.
Крім того, громади скаржаться і на незрозумілі «рухи» Агентства лісових ресурсів, а саме: ліквідація підприємств, які не є збитковими, які не беруть з держави ніяких коштів, а ведуть ефективне лісове господарство. Наприклад, Цуманське лісове господарство на Волині. Це потужне прибуткове підприємство, з якісним фондом і історією. До нього мали доєднувати інші, це обговорили і погодили з колективом та громадою. Але раптом «згори» все переграли і вирішили вже Цуманський лісгосп розформувати і приєднати до іншого, нікого при цьому не спитавши — ні громаду, ні робітників лісгоспу.
Такі факти непоодинокі. Є ризики, що завтра Агентство лісових ресурсів ліквідує всі підприємства і зробить за прикладом російської концесії з центральним підприємством в Києві і з ручним керуванням.
Вже зараз громади втрачають чималі гроші лісового доходу від рубок головного користування; від секвестру деревини вилученої за незаконні порубки чи інші дії. Втрачають ПДФО від скорочення робочих місць. І ніхто в громад знову нічого не питає.
Також в №5650 містяться різні обмеження на землях природно-заповідного фонду. Ніхто не сперечається із захистом заповідних територій, але є важлива деталь. В кожному природно-заповідному парку є господарська частина. Там громада веде своє лісове і сільське господарство, це їх територія. І якщо не відділити в законопроекті господарські частини заповідників від території самого заповідника, то де громадам вести господарство?
Законопроєкт №5650 хоче забрати в громад базове право користуватись і розпоряджатись землею. Наприклад, вводиться в ч. 2, ст. 57 Земельного кодексу України вимога для громад погоджувати передачу у постійне користування комунальним підприємствам лісогосподарських ділянок із держадміністрацією та органами лісового господарства. Тобто, що громаді робити зі своєю землею треба питати в чиновників у Києві. Де в цьому рівнянні децентралізація?
Земельний кодекс України визначає, що постійне користування –- це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Тобто, із власності держави чи громад землі не виходитимуть, але саме користування для громад обмежується. Право постійного користування мають зокрема державні та комунальні установи й підприємства.
Збереження лісу і захист довкілля — це потрібне завдання держави. Але реалізовувати його треба не ціною повноважень місцевого самоврядування та відкатом реформи децентралізації назад.
Всеукраїнська Асоціація громад вже звернулась з офіційним листом до профільного Комітету ВРУ. Сподіваємося, що позиція громад буде не просто почута і «взята до уваги», а й врахована в доопрацюванні законопроекту №5650 до другого читання.
Уявіть, що у вашої громади немає повноважень розпоряджатися понад сотнею гектар лісу, та ще й передачу в комунальне підприємство має знову погоджувати якийсь чиновник в Києві. Чи так виглядає децентралізація?