Ці витрати з кишені поділяються на три види. Витрати, які призводять до збідніння – коли у сім’ї грошей на одну людину лишається менше, ніж прожитковий мінімум. Є катастрофічні витрати – після яких сім’я потрапляє за межу бідності. І є сім’ї, які не потрапляють у фінансову скруту після оплати за медичні послуги чи ліки.
14% всіх витрат з кишень українців в медицині є катастрофічними (дані Європейського бюро ВООЗ, 2015). Катастрофічні витрати – це ті, після оплати яких родини не мають грошей на харчування та оплату життя.
Ці цифри, за якими стоять тисячі людських життів, можна кардинально зменшити. Як?
Фокус держави має перейти від тези з радянського спадку – все всім безкоштовно – на досягнення універсального доступу до медичних послуг.
Що таке універсальний доступ?
Це коли всі люди в країні мають доступ до всіх необхідних медичних послуг без потрапляння у фінансову скруту. Універсальний доступ – це не тоді, коли все безкоштовно у необмеженій кількості. Універсальний доступ означає, що між пацієнтом та необхідною йому медичною послугою відсутні бар'єри. У тому числі фінансові. Універсальний доступ – одна з Цілей Розвитку Тисячоліття ООН і Україна ще у 2000 році приєдналась до цих Цілей та взяла політичну відповідальність за її досягнення.
Універсальний доступ – це про рівність і справедливість. Для держави всі люди є однаковими. Можливості доступу до однієї і тієї ж медичної послуги у всіх рівні.
Наприклад, послуга з проведення УЗД має бути безоплатною для будь-кого, хто по неї звернувся та дійсно її потребує. Необхідність УЗД має визначити лікар. Тільки в такому випадку його оплатить держава. Якщо ж це просто бажання пацієнта, це платна послуга.
Це правила роботи цивілізованих систем здоров’я у країнах, які прагнуть універсального доступу.
Як же його досягти? І тут можна згадати про так звану чарівну “страхову медицину”.
Важливо розуміти, що аби існувала будь-яка модель медичного страхування, потрібно здійснити щонайменше три кроки:
Зібрати кошти. Пам’ятаємо, що всі гроші в державному бюджеті – наші з вами. Джерелом таких коштів можуть бути загальнодержавні податки, страхові внески роботодавців, приватні платежі громадян. Кожна країна обирає свій спосіб або їх поєднання для досягнення максимально економічно вигідного ефекту в своїх умовах. Спираючись на досвід багатьох країн світу, міжнародні організації в сфері охорони здоров’я рекомендують збирати кошти саме через загальнодержавні податки, оскільки такий підхід сприяє універсальному доступу.
Об’єднати (акумулювати) зібрані кошти в один або декілька пулів коштів для подальшої передачі надавачам медичних послуг. Також називається об’єднання або пулінг ризиків.
Розподілити кошти – передати акумульовані кошти надавачам послуг, які обслуговують пацієнтів.
Україна у 2018 році обрала шлях обов’язкового солідарного медичного страхування. Зібрані за рахунок загальнодержавних податків кошти акумулюються в одному страховому пулі (бюджет програми медичних гарантій). Фінансово стійкою вважається саме така модель єдиного страхового пулу. Чим більша кількість страхових внесків об’єднана в один нефрагментований бюджет, тим більша ймовірність, що страховик зможе профінансувати кожний випадок хвороби, не банкрутуючи. Такий єдиний нефрагментований страховий пул є єдиним замовником і платником за надані пацієнтам медичні послуги. Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» визначив таким єдиним замовником і платником Національну службу здоров’я.
Національна служба здоров’я здійснює стратегічні закупівлі медичних послуг за програмою медичних гарантій на рік. Саме вона відповідає на запитання: що, в якій кількості і у кого закупити медичні послуги за наші кошти.
Суспільство має зрозуміти, що немає ніяких «державних» коштів. Всі гроші, які потрапляють до бюджету, збираються від населення. Держава, бюджет – це не джерело грошей, це їх збирачі (Бісмарк). Це важливе усвідомлення, яке кардинально змінює погляд людей на свої права та можливості впливати на державу загалом та на медицину зокрема.
Держава для досягнення універсального доступу повинна дати собі відповідь на три основні питання. Які групи населення покриваються за рахунок цих коштів? (Відповідь – в ідеалі всі). Які медичні послуги повинні покриватися державою? (Відповідь – в ідеалі всі необхідні медичні послуги, які є економічно ефективними). Яка частка витрат на ці медичні послуги має бути покрита державою? (Відповідь – в ідеалі 100%).
Всі три відповіді стосуються саме ідеального стану речей, котрого не вдалося досягнути ще жодній країні світу. Саме тому ВООЗ називає універсальний доступ напрямком, а не місцем призначення.
Україна ж з 50% неформальних платежів щойно стала на шлях подолання цієї ганебної для європейської країни ситуації. Попри кризу пандемії, Національна служба здоров’я рік тому почала впровадження програми медичних гарантій – переліку послуг, які держава гарантує пацієнту безоплатно. Держава почала платити не за примарне «все», а тільки за те, що є необхідним для здоров’я людей. Тому пріоритети в програмі медичних гарантій – інсульти, інфаркти та онкологія – ті хвороби, від яких помирає найбільше наших громадян. НСЗУ закуповує медичні послуги не у всіх лікарень, а тільки у тих, які здатні надати їх безпечно і якісно. Наприклад, у 2018 році акушерську допомогу надавали 636 комунальних медзакладів. З квітня 2020 року держава купує ці послуги тільки у 396 закладів. Бо умови в інших 240 закладах є небезпечними і призводять до материнської та дитячої смертності та інвалідизації.
Програма медичних гарантій – потужний інструмент для впливу на рівень здоров’я людей і, відповідно, на добробут країни. І цей інструмент вже доводить свою ефективність.
За даними електронної системи охорони здоров’я у 2020 році рівень госпітальної смертності від інфаркту впав на 3%, від інсульту – на 6,2%. Це за перші 9 місяців впровадження програми медичних гарантій, перші невеликі кроки. До того самого універсального покриття медичними послугами, яке, як велика і міцна парасоля, здатне захистити та допомогти в хворобі.