Може, наш стан є не результатом свідомого нищення наших можливостей, а просто наслідком нашої слабкості? Згадайте, як все відбувалося. Гроші, заплановані на розвиток матеріальної бази університетської науки та ще багато-багато інших, перекинули на "антиковідний" фонд, і, ніби-то, спрямували на дороги ("Велике будівництво"). Тестування не налагодили. Своє виробництво тестів не підтримали. Платять дорожче, але чужим. Секвенування вірусу (яке необхідно, щоб зрозуміти, як він змінюється) замовляють не українській науці (що зробить дешевше та швидше), а чужим — дорого та довго. І таких прикладів — безліч.
Досить сприймати це як помилки та безладдя. Вони роблять так не тому, що не розуміють, як важливо підтримувати своїх. Вони роблять так для того, щоб зруйнувати українську науку, яка могла б чинити опір пандемії. Чому? Це в них треба спитати. Я думаю, що тому ж, чому вони нищать українську енергетику, малий бізнес, оборону та безпеку. Йде демонтаж України, і, виявляється, біолого-медична наука заслуговує на те, щоб задля її руйнації наші керманичі докладали окремі зусилля.
Хорошим прикладом є харківське know-how з медичною статистикою. Харків немає підстав вводити у червону зону. Як пояснюють люди "в темі", щоб ввести обмеження червоної зони, треба, щоб кількість госпіталізованих хворих наблизилася до кількості намальованих ліжок (чи як правильно? може, "намальованої кількості ліжок"? те ж саме...). Хворим відмовляють у рятівній допомозі тому, що ліжок нема, але за статистикою — усе добре, запас є. Щось заважає виправити статистику? Не смішіть; міські керманичі довели свою спритність. Коли для нагальної потреби, для боротьби за владу знадобилося — навіть листа покійного мера з його цифровим підписом прямо з пекла отримали (подвиг на рівні гоголівської фантасмагорії). Якщо зараз розводять руками і не приймають хворих — не лише тому, що не можуть, а перш за все тому, що не хочуть. З іншого боку, що змінить перехід у червону зону? Карнавали на Масляну провели. Коли там ще народні гуляння з передвиборчою кампанією заплановані?
Тепер більш серйозно. Долю світу найближчими роками визначать перегони між здатністю вірусу до еволюції та здатністю медицини блокувати його поширення.
Коли вірус розповсюджується серед людей, що не мають імунітету, його еволюція спрямовується на підвищення здатності заражати нових хазяїв. Така еволюція може бути для нас сприятливою: якщо ті, хто хворіє легше, заражають більше нових хворих, вірус змінюється у бік полегшення перебігу захворювання. Нові, більш здатні до розповсюдження штами ми вже спостерігаємо. Коли вірус розповсюджується у популяції, де багато перехворілих або вакцинованих, його еволюція спрямовується на здатність переходити від імунної відповіді на попередні версії. Штами, проти яких вакцини працюють малоефективно або не працюють зовсім, ми спостерігаємо також — і з часом їх буде більше.
Людство або задавить пандемію (поєднанням швидкої вакцинації та карантину), або виявиться нездатним модифікувати вакцини зі швидкістю, порівняною з еволюцією вірусу. Найнебезпечнішою є саме ситуація, коли вірус поширюється у популяції, де багато хто з потенційних хазяїв (або жертв — назвіть, як завгодно) мають частковий імунітет. Організм кожної людини, що має частковий імунітет, але захворіла (можливо, легко) знову, — полігон для еволюції вірусу. Саме тут зміни, що дозволять обходити імунітет, будуть швидко підтримані природним добором. Це — фільтр, через який пройдуть такі мутантні віруси, яких не зможе стримувати спочатку слабкий імунітет, а потім — вже будь-який, що сформований попередніми штамами вірусу або вакцинами проти цих штамів.
І ці перегони, про які я написав, вони відбуваються саме у масштабах людства в цілому, не в кордонах окремих країн.
Уявіть: у якомусь умовному Ізраїлі провели тотальну вакцинацію і зупинили розповсюдження наявних штамів. Перемога? Лише у тому разі, якщо й по всьому світу розповсюдження вірусу зупинено стіною з вакцинованих громадян. Якщо ні, це лише тимчасова перемога... В умовній Україні розповсюдження вірусу серед перехворілих, які поступово втрачають імунітет, та окремих вакцинованих, хто чим зміг вакцинуватися, створює добір на зміни вірусу, які дозволять обходити імунітет до попередніх версій. Нові штами докорінно не змінять ситуацію в Україні, а ось Ізраїлю, коли вони до нього потраплять, доведеться проводити тотальну вакцинацію знову. І кожна нова хвиля хвороби в “дикому полі” буде загрожувати новими хвилями епідемій-карантинів-вакцинацій в цивілізованому світі.
Оскільки моніторинг змін вірусу у нас майже провалено, штам, що виникне у нас, назвуть не “українським”, а на честь тієї країни, де його зареєструють та опишуть — коли він вже пошириться світом.
Коли це стане зрозумілим усім, розвинені країни почнуть сприймати заповідники зелених клоунів (тих самих, що є чемпіонами боротьби з коронавірусом) як загрозу власній біобезпеці. Будуть якось захищатися. Як? Подивимось. Крім іншого, переходити у взаємодії від дипломатичних натяків до мови ультиматумів. Вам також здається, що цей перехід відбувається вже зараз, на наших очах? Поки що він стосується переважно корупції, але, як ми зрозуміли, корупція тісно пов’язана з біобезпекою.
Врешті-решт, зростання категоричності ультиматумів від розвинених країн — ще не найгірший для нас сценарій. Обрали прикольну владу за принципом "гірше не буде" — терпіть зовнішнє управління, яке поверне нас до тями. Але мені лячно, що це може бути і частиною планів нашого північного сусіда, який чекає - не дочекається часу, коли він зможе запропонувати колективному Заходу ефективне підтримання порядку на території failed state.
Тепер сухий залишок. Якими можуть бути (будуть!) наслідки зі сказаного для кожного з нас.
Ми перехворіємо коронавірусом усі (майже усі). Скоріше за все — по кілька разів. Ті, хто буде гарно берегтися, — дещо пізніше тих, хто махне рукою на власну безпеку. Щоб не захворіти, слід розірвати зв’язки з соціумом на тривалий час, адже швидко усе не закінчиться. Ціна анахоретства може бути завеликою.
Багато хто з нас та наших близьких загине. Звучить трагічно? Вмирати доведеться усім, тут йдеться лише про наближення сумного терміну. Ми, народ України, проголосували по приколу й отримуємо закономірні наслідки нашого вибору. Якщо здатні, сприймайте ці наслідки як черговий жарт улюблених клоунів.
Ми (майже усі) не отримаємо жодної адекватної допомоги від державної медицини (вона захлинеться) та держави (вона вирішує інші завдання і руйнує можливості надавати ефективну допомогу населенню).
Вакцинація, в будь-якому разі протягом найближчого року, буде носити у нас суто імітаційний характер. Зупинити епідемію вона не зможе; можливо, вона навіть поліпшить умови для швидкої еволюції вірусу (щоб вакцинація була насправді дієвою, вона має бути масовою). Щоб зупинити епідемію, хворих слід оточити стіною з людей, що мають сильний імунітет. Ви сподіваєтеся за гроші або по блату вакцинуватися тією ж вакциною, що й мешканці розвинених країн? Це змінить ситуацію несуттєво, адже ви все одно будете занурені у котел, де будуть виникати нові штами вірусу. Ніяка вакцина не гарантує, що ви не підхопите новий штам. Вона набагато зменшить ймовірність важкого перебігу хвороби, але шанси зайняти своє місце у ланцюжку поширення нових штамів у вас залишаться.
Карантинні обмеження, що не стримали менш здатні до поширення штами, будуть неефективними й надалі. Вводити та зупиняти їх будуть незалежно від медичної та соціальної необхідності, а задля заробітку та переділу власності в інтересах тих, хто задає правила гри або може їх ігнорувати. Ви ще дивуєтеся, що вірус поціновує гумор, і перебіг епідемії та карантинів в Україні підлаштовується під графік 95-го кварталу?
Чи слід виконувати карантинні обмеження та вакцинуватися? Слід. Не лише для себе. Перш за все, не для себе. Це, звісно, мрії, але якщо б усі наші громадяни дійсно ізолювалися один від одного, епідемія стала б згасати навіть при сучасному рівні державного захисту. Навіщо носити маску у парках, я не розумію, а ось чому не слід брати участь у концертах, передвиборчих заходах та народних гуляннях, на мій погляд, очевидно. І вакцинуватися будь-якою з вакцин, що пройшла випробування, також варто. Ситуацію на державному рівні це не переломить, але підвищить шанси кожної конкретної персони на кращій розвиток подій персонально для неї.
Для розвиненого світу ми перетворимося на лепрозорій. Обмеження щодо нашого допуску у країни з соціально відповідальною владою будуть зростати. Від нас будуть шарахатися та огороджуватися карантинними засобами.
Закінчиться це не скоро, не цього і не наступного року. Або якимось дивом в Україні з’явиться влада, що буде боротися з епідемією спільно з розвиненим світом, або ми великою мірою втратимо свою незалежність. Добре, якщо втрата незалежності прийде з Заходу, а не з Півночі. Але як може відбутися транзит від сучасної влади до соціально відповідальної? Сучасні визнають, що не впоралися, і віддадуть важелі? Дурний думкою багатіє... На наступних виборах? Зберегти б до них країну... Інші сценарії більш ризиковані. Мені здається, що наші сусіди (ті, що є нашими справжніми ворогами) не можуть дочекатися, коли спалахне наступний Майдан. Спробують щось урвати собі та підштовхнути нас ще ближче до прірви.
Є й насправді позитивні наслідки. Людство давно обговорює сценарії катастроф, що потребують спільних дій (на кшталт нападу прибульців). Які б втрати не приносив нам ковід-19, він, на щастя, не ставить під загрозу існування людської цивілізації. Може, ця пандемія стане вакциною, що краще підготує нас до інших, набагато важчих випробувань, які, на жаль, лишаються можливими? Чи стане людство більш цільним, коли вийде з цього випробування?
Що ж робити? Дихати свіжим повітрям. Тримати дистанцію від людських мас. Вакцинуватися за можливості. Підтримувати необхідний рівень фізичної активності. Їсти здорову їжу. Міркувати про віддалені наслідки виборів, що ми робимо. Намагатися гумористично сприймати події у нашій країні. Робити висновки на майбутнє. Сподіватися на краще.