Користуючись нагодою, я хочу від імені усіх українців подякувати тим «націоналістам і євроскептикам» (© Порошенко), котрі воювали разом зі мною за Україну проти Росії. Це були прості громадяни з багатих країн ЄС, котрі кинули свої домівки і пішли захищати Україну. Це був їх ідеологічний вибір. Думаю Президенту також варто висловити їм подяку – і надалі бути більш обачними у висловлюваннях. А взагалі, усе поки що вказує на те, що у відносинах з численними європейськими країнами назріває повторення тієї величезної дипломатичної помилки, котру Україна допустила з США. Тоді нинішнє правляче угруповання увірувало в перемогу Клінтон і у погано прихований спосіб зробило ставку на неї. Бізнесмен і міністр Арсен Аваков навіть розміщував у себе у твітері образливі картинки щодо Трампа, і називав останнього «небезпечним маргіналом».
Але переміг Трамп, а трохи згодом, у американській пресі з’явилися нібито докази того, що український уряд (в сенсі, Президент і його команда) допомагав шукати компромат на нинішнього лідера наддержави номер один.
Шкода, що поки що не видно, щоб Порошенко та його друзі засвоїли американський урок. Вони продовжують вважати націоналізм та євроскептицизм маргінесом, а, відповідно, неомарксистські ідеї – мейнстрімом. Так дійсно було років 10, може і 5 тому, але перемога Трампа, прихід до влади націоналістів у сусідніх з Україною країнах ЄС мав би змусити українських лідерів стати обачнішими у своїй риториці та більш передбачливими у діях. Шкода, що це поки що не спостерігається.
Дипломатія передбачає повагу до вибору народу країни, з якою хочеш дружити. Поки що такої поваги устами Президента ми не демонструємо. Навпаки, робимо все, щоб стати заручником ідеологічних протистоянь всередині Західної Європи. Ми декларуємо прихильність до сучасної лівої ідеології, котра дійсно була донедавна пануючою в Євросоюзі, і показним чином відкидаємо альтернативи.
Як би ми не ставилися до тих чи інших політичних поглядів, завдання дипломатії – просувати інтереси України за кордоном, знаходити точки дотику навіть з тими, хто виглядає нашими ворогами; буквально, дипломатія й існує для того, щоб робити з ворогів друзів. У нас же поки виходить навпаки.
Слід визнати реальність – що найближчим часом вплив консерваторів та націоналістів з їх альтернативним поглядом на ефективність бюрократичних установ Євросоюзу буде лише наростати. Тому відкрито першим особам України шельмувати євроскептиків та правих не можна.
Я вже не кажу про те, що нам життєво необхідно налагодити діалог з новими силами, котрі зараз набирають вплив у Європі. Для цього можливостей набагато більше, ніж здається на перший погляд.
Так, Росія прекрасно зрозуміла завтрашній порядок денний у Європі і змогла обманом, грошима і підлістю втертися до багатьох правих у довіру. Але масштаби впливу Росії на європейських правих набагато менші, ніж нас намагаються переконати ті українські ЗМІ, котрі роками отримують фінансову підтримку від ідеологічних противників правих (структури Євросоюзу, фонд Сороса тощо). Слід розуміти, що слова у політиці – це ще не дії.
Це прекрасно демонструє випадок з Трампом. Попри колосальну кампанію у ЗМІ щодо нібито зв’язків з Росією, і навіть його заяви про можливість визнати Крим частиною РФ, на сьогодні його дії щодо України характеризуються надихаючими кроками, на котрі не наважився навіть формально проукраїнський президент Обама. Перш за все – це надання сучасної летальної зброї Україні.
Є всі підстави вірити у те, що так само буде і з європейськими правими. Адже Росія, країна агресивних рабів, з її величезною макрокорупцією, цензурою і домінуванням колишнього КДБ, не може бути природнім союзником європейських націоналістів, котрі ставлять гідність своєю цінністю.