Така от судократія по-українському. Десятки років Захід вчив нас, що незалежність суддів - гарантія справедливого та неупередженого правосуддя. Витрачав десятки мільйонів доларів/євро на програми навчання представників судового корпусу, підтримку незліченних судових реформ, красиві презентації, розкішні тренінги, стратегії, концепції та законопроекти. Результат - судді в Україні стали дійсно незалежними. Насамперед від совісті і закону. Не даремно народна мудрість каже, хоч як вовка годуй, він у ліс дивиться.
Вовки у суддівських мантіях вбивають довіру до судів як інструменту правосуддя. Але як слушно зауважив Гамільтон, на відміну від законодавчої та вионавчої влади, які розпоряджаються скарбницею та силовиками, найміцніший фундамент судової влади - довіра до судів. В Україні вона традиційно одна з найнижчих. Правосуддя по-вовчи руйнує цей і так нетривкий фундамент.
Якщо так триватиме і далі, українці пригадають інше популярне в народі прислів'я: з вовком жити - по-вовчому вити. Чи радше кусатись. Не даремно, в Америці жартують: Бог створив людей, полковник Кольт - зробив їх рівними. І тих, що носять суддівські мантії, і тих, хто носить чи носив камуфляж.
Двадцяте століття мало навчити українців, що навіть війна всіх проти всіх краща за каток сталінських репресій. До речі, мало б чомусь навчити і суддів. Бо чим менше правосуддя в їхніх діях, тим менше потрібне їхнє недешеве утримання репресивній машині.
Дивишся на цих пташенят гнізда Портнова і не знаєш, що краще для України: суд вовка чи суд Лінча...
З Днем соборності, українці!