А що ви будете робити, коли хтось із цієї трійки перших за рейтингом - Зеленський, Порошенко, Тимошенко (просто в алфавітному порядку) - стане Президентом? Ви ж розумієте, що наш стан спільної ненависті в соцмережах, на базарах, в автобусах та поїздах, який викривається просто двома-трьома питаннями про політичні вподобання, це одночасно і діагноз, і симптом дуже стрьомних речей, які відбуваються із нашим суспільством? Перехід на особистості, нівелювання сильних сторін опонентів, тотальна відсутність культури дискусій - це ж все не береться нізвідки й нікуди не дівається. Потім ви ж самі жахаєтеся божевільним чувакам, які приходять із пилкою в школи, де навчаються ваші діти й хочуть відпиляти руку вчителю фізкультури, потім ви ж самі повертаєтеся зі своїх робочих офісів додому і приносите цю ненависть в сім’ю, де діти беруть приклад, наслідують поведінкові моделі і за рогом шкільної будівлі забивають ногами до напівпритомного стану дівчину-підлітка, яка не так подивилася на якогось хлопця…
Якщо у нас поламається ліфт - потрібно викликати ліфтера. Якщо заболить живіт - потрібно зателефонувати лікарю. Якщо на роботі в екселі не підсумовуються стовпчики - потрібно перевірити формулу. Це, здається, дуже очевидні речі. Але що ж не так із нами, як із суспільством, як із сукупністю громад та спільнот? Чому ми не пробуємо так само свідомо виправити ситуацію з табличкою ексель в нашій голові, з поламаним ліфтом в наших душах? Скільки часу ми приділяємо власному розвитку та розвитку дітей? Скільки разів на місяць та бодай на рік ми ходимо до психолога або займаємося медитацією? Скільки книжок ми прочитали за останній час? Скільки нових друзів, приятелів, місць відвідали за цей місяць? Що нового дізналися про людей, які живуть із нами поруч, що доброго зробили для сім’ї, для міста, для країни?
І знаєте в чому головна проблема - зовсім не в тому, що на ці питання хтось там не може дати відповідь. Проблема не в тому, що так складно в наш час читати книжки чи знайти якісного психолога, чи виділити час на те, щоб щось зробити для громади чи для країни. Проблема в тому, що ми собі не можемо поставити навіть САМІ ПИТАННЯ. Як факт. Ми просто не замислюємося над цими речами в повсякденному житті. І для того, щоб ми почали цим перейматися, в цій країні мають відбуватися майдани, мають гинути люди, і всілякі божевільні маніяки мають забивати ногами людей до півсмерті на очах інших. А в цей час ми прекрасно собі знайдемо по два мішки гімна для Зеленського, Порошенко та Тімошенко. Ставайте в чергу, друзі-політики. Нам гімна вистачить для всіх! А що ж самі? Хтось хоче піти «ламати систему»? Ой - ні-ні! Це ж справа цих негідних політиканів, які хочуть нажитися на нашому із вами безцінному житті! Але є одне але, як каже живий класик. Нам треба ще досить багато працювати, щоб наше життя, яке безціне просто за своїм визначенням, набуло цінності за результатом наших дій.