Одного погляду на сцену достатньо, щоб зрозуміти, що це буде не черговий виступ, з якими Deep Purple приїжджають мало не щороку. Зараз сцену прикрашають вузькі масивні екрани – для шоу, яке підготували спеціально під свій новий реліз. Але початку цього шоу треба ще дочекатись – київський гурт Washing Tones обрали для розігріву публіки. Що музикантам в принципі вдалося через їхню позитивну роково-танцювальну музику.
Вмикається світло під стелею і загораються екрани. 4 фіолетові смуги освітлюють зал буквально на хвилину і гаснуть під звуки величного інтро – першої частини сюїти британського композитора Густава Холста «Марс – вісник війни». Класична концертна фішка – одночасно вмикаються усі екрани разом із початком нового треку «Apres Vous» – але виглядає так вражаюче ефектно. Зображення на екранах змінюються зі швидкістю гри Дона Ейрі на електрооргані, потім підлаштовуються під Стіва Морса і ричання його гітари.
Після новенького можна повернутись до класики: «Into the Fire» та «Hard Lovin’ Man». Остання звучить особливо голосно і психоделічно: чудернацькі соло, що лише на мить перериваються потужним вокалом Яна Гіллана, разом із прожекторами, які щосекунди мигають. Музиканти то зникають у темряві, то з’являються знову. Божевільна магія звуку і світла.
На це все заворожено дивиться дівчинка років 12, яка стоїть поряд зі мною у першому ряду. Її не хвилює те, що тут голосно, що після концерту ще кілька днів дзвенітиме у вухах. Їй просто подобається особлива прекрасна музика і те шоу, що відбувається зараз на сцені.
Тим часом грають ще одну пісню із «Now What?!» – містичну «Vincent Price», на яку був відзнятий кліп у стилі фільму жахів. На якийсь час Гіллан зникає зі сцени і знову з’являється. У страхітливій масці, такій, як зазвичай вдягають на Хелловін. Із почуттям гумору в нього точно все добре, чого правда не можна сказати про фізичну форму. Гіллан час від часу ховається за кулісами, щоб перепочити, ще й проблеми з ногою дають про себе знати.
Але, здається, усе це кудись зникає, як тільки починається чергова пісня. Вже добре розкачаний натовп відривається на-повну. Перевести подих можна хіба що на кількох соло. До речі, про соло. Ян Пейс у свої 65 показав справжній клас на ударних. Цілковита темрява. І лише барабанні палички в руках Пейса світяться червоним і синім. Ефектно і крапка.
«Above and Beyond». Присвячена покійному Джону Лорду. Він дивиться на нас з екрану: «Можливо, я вже йду, але я не зникну». З нами залишається його музика, а отже і сам Лорд.
Загальну меланхолію Deep Purple переривають рок-н-рольною «Lazy» і ще однією запальною новинкою «Hell to Pay». Натовп шаленіє, стрибає і махає руками, вибухає оплесками під клавішне соло Дона Ейрі, страждає під «Perfect Strangers», а під час легендарної «Smoke on the Water» стає одним живим організмом – рухатись можна лише одночасно з усіма. Потужно і сильно.
На біс – коронне бас-соло Роджера Гловера і ще два розривні треки. Deep Purple востаннє за цей вечір заграють з натовпом. Обіймаються і велично покидають сцену. «Чорна ніч – це довга дорога додому».