Я порадила їй негайно викликати міліцію, але в цей момент зв'язок перервався, і у подальшому телефон був виключений. Як з’ясувалось згодом, нападники відібрали у неї телефон та виключили його. Я сама, ще знаходячись у Львові, викликала наряд міліції, та на таксі близько 15.40 приїхала до свого дачного будинку. У подвір’ї застала двох бандитів, ще четверо всередині будинку вчиняли погром, вивернувши всі мої речі, викинувши на підлогу та знищівши навмисно продукти харчування та поламавши меблі. Ще один перебував на подвір’ї сусіда Єрикова В.В. ( вул. Бурштинова, буд. 6 кв. 1).
Представитися, показати посвідчення та санкцію на обшук чи пояснити причину своїх дій вони відмовились, та почали погрожувати мені фізичною розправою, з чого я зробила висновок, що це члени бандитського угруповання, які впевнені у безкарності своїх злочинних дій, бо перебувають «під дахом» міліції.
Близько 16.15. прибув викликаний мною наряд міліції( виклик зафіксовано 22.12.2010 близько 15.10 через чергового УВС, за тел.102), і аж тоді – на мою вимогу! – четверо нападників назвались працівниками міського карного розшуку та повідомили свої прізвища: Сподарик М.А., Макух А.Б., Себало В.Я., Струк Р.І., один - Галицького КР – Гороховський. Ще двоє ( один з них перебував на подвір’ї сусіда, по вул. Бурштиновій буд.6 кв.1) назвались працівниками КР Галицького РВВС м. Львова, але назвати прізвища та показати документи категорично відмовились. Після того, як прибув викликаний мною наряд міліції (ППС Шевченківського р-ну м.Львова), один з нападників показав прибулим правоохоронцям якесь посвідчення та наказав їхати, бо тут «працівники міліції проводять обшук, оскільки мають оперативну інформацію, що тут переховують 200 пар викраденого напередодні з магазину взуття». При чому вони пояснили, що до викрадення причетна перебуваюча у цей час у моєму будинку Семенець О.Ю., яка зранку приїхала до мене додому на моє запрошення, щоб зробити прибирання у будинку перед святами.
Після приїзду наряду міліції нападники покинули мою приватну територію, нічого не виявивши та не склавши протоколу обшуку. При цьому гр.Семенець вони силоміць забрали з собою, з їх слів – «для розмови».
Без жодних пояснень та оформлення відповідних протоколів цими, вищезазначеними, особами було вилучено у мене в помешканні коробку з документами на всі наявні у мене мобільні телефони ( у т.ч. навіть ті, котрі вже не працюють чи були мною загублені!).
Після їх від’їзду я виявила, що зникла моя відеокамера «Самсунг», а чохол від неї, зарядний пристрій та USB-кабель були серед розкиданих на підлозі речей.
При незаконному проникненні на мою приватну територію та у мій будинок, де було влаштовано незаконний обшук, цими особами, які назвались працівниками міліції, було грубо порушено ст. 177, 178. 179. 180. 181, 182, 183, 184, 185. 186, 187. 188. 189 КПК України. .
Після їх від’їзду я вийшла на вулицю і побачила, що у сусідів - вул. Бурштинова, буд. 6 кв. 1, власник. Єриков В.В – так само виламані ворота, зірваний замок, відкриті вікна. Я стала кликати сусідів. Але ніхто не озивався. Невдовзі сусідка прийшла додому та побачила, що в неї також зламані замки, було проникнення в будинок, перериті речі. Того ж вечора, 22.12.2010 р. близько 19.00 сусід – Єриков В.В.- завіз та зареєстрував заяву про напад у міське УВС. В ніч з 22.12.10 на 23.12.10., близько 00.30 год., двоє бандитів – як раз ті, що назвались працівниками Галицького РВВС та відмовились показати свої документи, вчинивши вдень погром у моєму будинку - знову перестрибнувши через зачинені на замок ворота, проникли на моє подвір’я, знов виламали двері на веранду, та вимагали впустити їх до будинку, мотивуючи це тим, що вони «забули свої речі».Все це відбулося у присутності в моєму будинку Федорченко-Тихої Л.Е., моїх неповнолітніх дітей – Рижової Анни та Рижової Ангеліни, мого знайомого, Войтик Т.В., якого я викликала для охорони мого будинку, боячись за своє життя після скоєння бандитського нападу. Після того, як я знову викликала патруль міліції ( виклик зафіксовано через 102 близько 00.40 год.), ці особи перестрибнули через паркан на подвір’я сусіда, Єрикова В.В., проживаючого по вул. Бурштиновій буд.6 кв.1. Я одразу подзвонила до сусіда, який викликав телефоном на допомогу ще одного сусіда – Недзельського В. Я в цей же час вийшла на подвір’я та спустила з ланцюга собаку. Тоді почула крики: «Горох, там пес! Костя, стрибай!». Так само через паркан нападники вистрибнули на вулицю, де у провулку їх чекав автомобіль марки «джип» номерний знак ВС 8992, на якому вони і втекли з місця злочину.
Подальші події розвивались наступним чином :
30.12.2010 р. семеро працівників того ж Галицького РВВС м. Львова ( у т.ч. ті, що вчинили погром у моєму будинку 22.12.2010 р) в центрі міста , о 18.00, на очах у 16 свідків по – звірячому напали на мого сині, Бойко Д.Б., жорстоко побили його, цілу ніч катували у райвідділі, вимагаючи, аби ( цитую) :«заткнув своїй мамаші рот, бо живим звідси не вийдеш». Коли я прибула о 19.00 до Галицького РВВС зі своїм адвокатом – мені повідомили, що мого сина ніхто не затримував і у райвідділі його немає.
09.01.2011 р. коли я поверталась додому, мене мало не збив автомобіль, водій якого крикнув мені через вікно: « а наступного разу – переїду твій балакучий язик!»
10.01.11. ті ж самі працівники Галицького РВВС м. Львова, що вчинили погром у моєму будинку 22.12.2010 р, повторно незаконно затримали мого сина, коли він йшов у гості до приятеля ( цього разу свідками «затримання» було понад 20 дітей на шкільному подвір’ї та мешканці будинку, біля якого це відбувалось!). У райвідділі його знову жорстоко побили, вночі приводили якихось людей «для впізнання». В обидвох випадках факт побиття зафіксовано судмедекспертами.
13.01.2011. р. ці ж особи знаходять якийсь « глухар» ( справу про викрадення дешевої мобілки, викраденої у якогось студента ще у березні 2010 р) та через «свого « прокурора отримують санкцію на арешт мого сина. При цьому його двічі незаконно, не повідомивши адвоката, вивозять із СІЗО нібито для проведення слідчих дій – насправді ж знову піддають тортурам у тому ж Галицькому РВВС м. Львова, вимагаючи, аби я припинила своє журналістське розслідування справи про причетність львівських правоохоронців до наркоторгівлі на Львівщині.
В черговий раз такі «слідчі дії» відбулись 08.02.2011 р. після чого, не витримавши катувань, мій син порізав собі вени. Налякавшись, кати у погонах викликали «швидку», де на порізи наклали шви, але лікарі без пояснень щодо причин спроби суїциду відмовились везти мого сина у такому стані на СІЗО. Тоді ці працівники КР Галицького РВВС дочекались настання ночі, після чого самі завезли мого сина у СІЗО. Там мій син одразу вимагав, щоб всі наявні у нього тілесні ушкодження було зафіксовано, та щоб наступного дня викликали прокурора по нагляду . Станом на 11.02.2011 р. ніхто до нього не приходив, з 08.02.2011 мій син офіційно оголосив голодування, проте навіть після цього медичну допомогу йому не надано.
Після того, як у СІЗО 10.02.2011 побував адвокат мого сина, Гаталяк М.Я., який на власні очі побачив, у якому стані знаходиться мій син, та дізнався, хто і яким чином «провадив слідчі дії» - мною та адвокатом Гаталяком М.Я знову було надіслано повідомлення про злочин на Ваше ім’я.
Коли я о 14.15. 10 лютого 2011 р. повідомила про це начальника КР Галицького РВВС – він відповів, що нічого не знає про вчинки своїх підлеглих, які займаються пошуками злочинців тими методами, які вважають за потрібне.
Того ж 10 лютого 2011 р., о 15.45 год. мені на мобільний подзвонив зі скритого номера незнайомий мужчина і сказав наступне ( цитую) : «Суко, якщо ти не заткнешся зі своїми скаргами та заявами, то подумай про те, що ти крім сина маєш ще дві доньки – хочеш, щоб їх «на хор» кинули і фото в Інтернеті розмістили, де ти свої паскудні статейки малюєш? А сама будеш плавати у Полтві»
Хочу зазначити, що моїм донькам – 17 та 14 років, вони неповнолітні, тому таку погрозу я розцінюю як пряму загрозу як їх, так і своєму життю
Також хочу зазначити, що з приводу всіх вище згадуваних злочинів, вчинених працівниками КР Галицького РВВС м. Львова я неодноразово зверталась з відповідними заявами до начальника Галицького РВВС п. Іваницького, начальника міського УВС м.Львова п. Броневицького, начальника УВС у Львівській області п.Щура. У якості свідків по справі при розгляді моєї заяви в Обласному УВС були допитані свідки:
1.Федорченко-Тиха Л.Е.
2.Семенець О.Ю.,
3.Войтик Т.В.,
4.Єриков В.В.,
5.Єрикова О.
6.Нєдзельський Віктор.
7.Працівники ППС Шевченківського р-ну м.Львова, що виїздили на мій виклик 22.12.2010 р. близько 16.15 год.
Проте станом на 07.04.2011р. жодної відповіді по суті своїх заяв я не отримала,мені надсилають лише безглузді відписки: «перевіркою встановлено, що порушень громадського порядку в діях працівників міліції не виявлено»
В цей же час злочинці в погонах розгулюють на свободі, продовжують торгувати наркотиками, б’ють та катують громадян України, чинять тиск на журналістів, а «оперуповноважений» збоч енець - педофіл та гомосексуаліст ( принаймні, судячи з його обіцянок – погроз!) відкрито заявляє про свої наміри вбивати людей та ґвалтувати дітей.