Освіта в Україні наразі позиціонується як послуга, яку заклади вищої освіти можуть надавати іноземцям. А отже, той момент, що іноземні студенти здебільшого навчаються за кошти фізичних осіб та за ціною більшою, ніж для українців, дає додаткові (та вельми відчутні) фінансові надходження університетам.
За статистикою, основний контингент іноземного студентства в Україні складають студенти, які прибули на навчання з Індії, Марокко, Нігерії, Туркменістану, Єгипту, Азербайджану, Китаю та Туреччини. При цьому майже половина з них їде до України вивчати медицину.
У серпні-листопаді 2021 року аналітичний центр Cedos досліджував, в яких питаннях є неузгодженими політики у сфері міграції, освіти та праці, та як це впливає на навчання та інтеграцію іноземних студентів в українське суспільство.
Ми проаналізували ключові документи та статистичні дані по вступниках та студентах з числа іноземців, а також провели інтерв’ю із самими студентами та викладачами ЗВО. І виділили 5 ключових проблем (або навіть груп проблем), з якими стикаються іноземці під час навчання в українських університетах, та які можна вирішити, змінивши та/або узгодивши політики у сфері освіти, міграції і працевлаштування.
1/ Студенти їдуть навчатись не в Україну, а в «Європу»
Хоча той момент, що Україну сприймають європейською країною, тільки тішить, проблема бренду української освіти все ж існує. Інформанти дослідження розповідали нам, що обирали Україну як напрям для здобуття освіти не стільки тому, що вони чули, що тут непогана й дешева освіта, а й тому, що навчання в Україні для них є шансом потрапити «у Європу». Тобто, студенти не їдуть здобувати освіту саме в Україні – а потрапляють сюди, обираючи між рядом схожих країн. Одна інформантка згадувала, що могла опинитись як в Україні, так і у Вірменії, оскільки посередник пропонував їй навчання у цих країнах як у «взаємозамінних».
За такої ситуації держава та українські ЗВО можуть втрачати потенційних отримувачів послуг, які ситуативно обиратимуть для навчання інші країни.
Проте формування бренду «освіти в Україні» може змінити ситуацію.
2/ Процедура оформлення документів під час вступу
Формально, вступники з-поміж іноземців не можуть подавати документи до приймальних комісій онлайн і мусять робити це особисто, у паперовому вигляді (така норма потрібна, щоби була можливість верифікувати дипломи й сертифікати про попередню здобуту освіту). Проте на практиці ця процедура створює додаткові бар’єри для вступу іноземців з тих країн, з якими Україна має візовий режим (а Індія та Нігерія, рідні для значної частини студентів-іноземців, є саме такими). Фактично, вступники з цих країн мають отримати візу для в’їзду в Україну, щоби подати документи, а після зарахування на навчання подавати документи на довгострокову візу.
Підставою для видачі довгострокової візи для студентів є запрошення на навчання. Але, оскільки потрапити студентам до закладів вищої освіти (ЗВО) буває складно, ці запрошення вони можуть отримувати від ЗВО ще до того, як будуть зараховані – після перевірки документів. Так до України за студентською візою потрапляють особи, які формально стануть студентами тільки після того, як пройдуть іспит у ЗВО. Це – додатковий ризик для ЗВО. А на дипслужби при цьому покладається додаткове навантаження – оцінка ризиків неврегульованої міграції під виглядом вступу на навчання.
Інше питання – студенти не знають про всі особливості процедури, оскільки контактують з посередниками, а не напряму з університетом до приїзду. Студенти залежать від них, а в деяких випадках навіть можуть пропустити початок навчання – тому, що не отримають візу вчасно (ми, зокрема, дізнались і про те, що посередники бронюють слоти на інтерв’ю у посольстві, тож студент без їх допомоги просто не зможе звернутись до посольства).
Що треба змінити:
● Уможливити подачу документів для іноземців онлайн.
● Видавати запрошення на навчання тільки зарахованим на навчання студентам.
3/ Посередництво
У ході дослідження ми дізнались про важливу роль посередників у вступі іноземних студентів до українських ЗВО. При цьому такі посередники жодним чином не акредитуються українськими міністерствами чи підприємствами. Єдине, що вони роблять – підписують контракти із ЗВО на рекрутинг студентів чи рекламу освітніх послуг в Україні.
З одного боку, посередництво суттєво спрощує вступ для самих абітурієнтів. Адже все, що потрібно абітурієнтові – це звернутись до посередника та надати базовий набір документів (паспортні деталі та документи про попередню освіту). Тому інформанти оцінювали свій вступ до українських ЗВО як «простий» та визначали, що в цьому є перевага вибору України як місця для навчання. Посередники ж контактували з університетом, вирішували питання попереднього подання документів, сплачували за доставку запрошень та допомагали з організацією квитків на літак.
Вартість таких послуг посередника варіювалась: інформанти згадували суми від $500 до $3500 за організацію вступу до українських ЗВО, залежно від впорядкованості документів та замовлених послуг. До прикладу, окремі посередники пропонують своїм клієнтам додаткову «підтримку» під час навчання в Україні: вирішувати організаційні та побутові питання на початку навчання, наприклад, допомагати із закупами чи контактувати з медичними закладами.
З іншого боку, посередництво створює додаткові перешкоди для вступу студентства, окрім матеріальних. Наприклад, окремі посередники зосереджені на роботі з конкретними ЗВО, і не завжди враховують побажання студентів щодо навчання в конкретному місті. І, як на в будь-якому неврегульованому ринку надання послуг, на ринку посередництва ймовірні ситуації, що студенти будуть ошукані та/або отримають неправдиву інформацію щодо вступу й подальшого навчання в Україні.
Тож загалом можна сказати, що діяльність посередників як таких не є суцільним злом, адже вони надають послуги, які є затребуваними студентами та спрощують їхній приїзд до України. Втім, було б добре якщо не врегулювати діяльність посередників – то принаймні поширювати інформацію про те, що вступ студентів напряму до ЗВО є можливим.
Що треба змінити:
• Вести облік добросовісних посередників.
• Поширювати інформацію про вступ безпосередньо до українських ЗВО.
4/ Інтеграція студентства
Цей комплекс проблем охоплює одразу кілька важливих тем, і перша з них стосується вивчення української мови. Студенти, які приїздять на навчання до України, можуть навчатись як на україномовних, так і на англомовних програмах. На вступних іспитах вони мають підтвердити, що володіють мовою навчання на достатньому рівні. У разі вступу на україномовну програму абітурієнтки можуть протягом року перед вступом вивчати українську мову на підготовчих курсах – проте, як ми дізнались, цього часу недостатньо для того, щоб студенти вивчили її на достатньому рівні, аби комфортно інтегруватись у навчальний процес та групу україномовних студентів.
У разі навчання на англомовних програмах, студенти-іноземці також мають вивчати українську мову в обсязі щонайменше 8 кредитів ЄКТС. Проте, як ми дізнались, студенти роблять це неохоче, подекуди ігноруючи заняття. Таку позицію вони пояснюють тим, що українська мова їм не потрібна для майбутньої роботи (адже вони повертаються до своєї країни по завершенні навчання), і вони не хочуть витрачати на це час. У результаті студенти не володіють українською мовою на побутовому рівні, що перешкоджає їхній інтеграції в українське суспільство.
Іноземні студенти тяжіють до спілкування у колах вихідців зі своїх країн та мало спілкуються з українцями – в тому числі й через мовний бар’єр (іноземці не говорять українською, українці не говорять англійською). Також ми дізнались про практику поселення іноземців у гуртожитки «для іноземців», що теж перешкоджає їхній інтеграції.
Втім, заклади вищої освіти намагаються проводити інтеграційні заходи: вечори культурних обмінів, спільні активності для українців та іноземців, інтеркультурні тренінги. Питаннями інтеграції також опікуються студентські земляцтва. Але така практика характерна для окремих університетів та ще не набула поширення всіма ЗВО.
Що треба змінити:
• Запровадити ЗНО з української мови наприкінці першого року навчання.
• Проводити заходи для міжкультурної взаємодії як на рівні університетів, так і у містах, де навчаються іноземні студенти.
5/ Працевлаштування
На сьогодні, за законодавством, іноземні студенти в Україні не можуть працювати. Таке становище створює для них додаткові труднощі – адже вони є залежними від батьків та не зможуть забезпечувати себе у разі зміни обставин (наприклад, обвалу курсу валюти у їх рідній країні). Окрім того, один з інформантів повідомив, що посередники можуть вводити студентів в оману обіцянками легального працевлаштування в Україні. Тож студентам доводиться підпрацьовувати у неформальному секторі, що створює для них додаткові ризики.
Також заборона працювати студентам суттєво впливає на привабливість України як країни для навчання для іноземців у порівнянні з європейськими країнами, де часткове працевлаштування для студентів є можливим.
Хоча ми не збирали статистику щодо того, скільки студентів залишають Україну одразу по завершенні навчання та не планують тут лишатись, ми можемо сказати, що такий сценарій є типовим для випускників українських ЗВО. До того ж, на відміну від країн ЄС, де випускники мають можливість шукати роботу протягом 9 місяців після завершення навчання (на цей час вони мають легальні підстави для перебування в країні), випускники українських ЗВО мусять залишити територію країни у 7-денний термін.
Враховуючи той факт, що половина іноземного студентства в Україні вчиться на медичних спеціальностях, той момент, що варіант вступити до інтернатури іноземцям недоступний, не залишає випускникам іншого вибору, як повертатись до своїх рідних країн чи шукати роботу в інших країнах.
Складнощі з переходом на ринок праці мають і випускники інших спеціальностей. Хоча законодавство йде до спрощення працевлаштування іноземців (прибрали норму про мінімальну зарплату в обсязі п’яти мінімумів), це все ще непросто зробити. Таким чином, український ринок праці втрачає кваліфіковані кадри. Фактично, єдиним способом іноземному випускникові перейти на ринок праці є відкриття власного бізнесу та реєстрація як ФОП чи бенефіціар/засновник юридичної особи.
Що треба змінити:
• Дозволити часткове працевлаштування студентів.
• Дозволити випускникам-іноземцям перебувати в Україні щонайменше 9 місяців після завершення навчання для пошуку роботи.
Загальні рекомендації:
Держава повинна не тільки створювати умови для приїзду більшої кількості отримувачів освітніх послуг з-за кордону, а й працювати в напрямку адаптації до навчального процесу, соціального та економічного життя в Україні, а саме:
• Покращувати процес вступу (зменшувати невиправдані бюрократичні перепони, забезпечувати більшу прозорістю та сприяти усвідомленому вибору іноземцями навчання в Україні);
• Дбати про те, щоб навчальний процес був безпечним та інклюзивним, а інтеграція студентів була двосторонньою;
• Не обмежувати право іноземних студентів на гідне життя та можливості забезпечувати себе під час навчання;
• Не створювати перешкод в доступі до гідної праці після навчання.
Проєкт реалізований за фінансової підтримки МФ «Відродження» та Посольства Швеції в Україні у партнерстві з Державною службою України з етнополітики та свободи совісті.
Авторка: Валерія Лазаренко, аналітикиня Cedos