Просто фашизм

В юнацькі роки мені якось довелося потрапити на вечірку іноземних студентів, що навчалися в Україні. Я тоді працював оператором ЕОМ обчислювального центру Головснабу України. На питання одного студента з Африки, де працюю та чим займаюсь, я почав пояснювати, в чому полягає моя робота. Вислухавши мою детальну відповідь, він з іронію в голосі спитав, чи не міг я це пояснити простіше. Мені стало дуже соромно. Я зрозумів, що з такою примітивізацію пояснював, в чому полягала моя робота оператора ЕОМ, лише тому, що він чорний. І він це теж зрозумів.

Відчуття сорому за той прояв латентного расизму мене не залишає вже дуже багато років.

Цю історію я згадав, переглядаючи обговорення в ЗМІ та у соціальних мережах, запланованого ЛГБТ спільнотою на 12 червня Маршу рівності.

Акция ЛГБТ под Радой
Акция ЛГБТ под Радой

Противників цього маршу більш ніж достатньо. Аргументи переважно зводяться до того, ЛГБТ спільнота взагалі не повинна проводити будь-які публічні заходи, бо нічого їм пропагувати свою відмінність в країні, де більшість людей вважає себе віруючими, що не сприймають цього та взагалі відносяться з осудом та презирством.

Питання не в тому, що цей осуд та агресивне несприйняття представників ЛГБТ спільноти мають мало спільного з любов’ю до людини, як основи щирої віри в Бога. В цій агресії та презирстві демонструється неприхована ксенофобія. В спробах звести всі почуття кохання геїв та лесбійок до примітивного з’ясування техніки зайняття коханням неважко побачити сприйняття їх, як людей другого сорту, збоченців та недолюдей, до яких можна застосувати словесну агресію, фізичне насильство та навіть вбити.

Хоча слід згадати, що психологи вважають демонстративну агресію до представників ЛГБТ однією з найпоширеніших причин латентного гомосексуалізму у чоловіків. Саме боязнь, що інші можуть запідозрити їх приховані сексуальні уподобання, штовхає до агресії.

Спробу приховати своє ксенофобське несприйняття ЛГБТ спільноти, незгоду з їх конституційним правом проведення будь-яких публічних заходів, намагаються виправдати тим, що, мовляв, зараз війна. Але збройна агресія з боку фашистської Російської імперії не заважає проведенню фестивалів, концертів, спортивних змагань, весіль тощо. І це дуже добре, бо російські можновладці хотіли би загнати нас в стан постійного напруження, психологічної втоми та депресії. Цю гібридну війну проти нашої держави вони готові вести протягом багатьох років. Тому нам необхідно навчитися, як державі Ізраїль, протистояти зовнішній агресії та продовжувати розвиватися як повноцінне суспільство.

Але крім того слід бути відвертими. Невже ті, хто зараз виступає проти проведення будь-яких публічних заходів ЛГБТ спільноти, пояснюючи це збройною російською агресією, не були противниками таких саме заходів в попередні роки?

 

Аргументи, що мовляв публічний прояв своєї відмінності з боку ЛГБТ спільноти суперечить сімейним цінностям, знижує народжуваність в Україні, є відображенням дуже низького рівня розуміння демографічних процесів. Як приклад, можу згадати Ісламську республіку Іран. У цій клерикальній державі одна з найгірших демографічних ситуацій серед країн з переважно мусульманським населення. В 2014 році там рівень народжуваності на одну жінку складав лише 1,8. Тобто в Ірані вже зараз народжуваність нижча рівня простого відтворення. І причина цього криється аж ніяк не в діяльності ЛГБТ спільноти.

На жаль, ксенофобія, відкрита чи латентна вкрай поширені в Україні. З’ясування, у кого скільки жидівської крові, хто з близьких та далеких рідних політиків чи бізнесменів, інших публічних осіб, має відношення до єврейської нації, не вважається чимось непристойним та неприпустимим. В Україні дуже багато людей, які готові визначати своє ставлення до інших не по людським якостям, професійним знанням, а по факту належності до якоїсь сексуальної меншини чи національно-етнічної групи.

Слід чесно визнати, що українське суспільство доволі серйозно заражене бацилами фашистської ідеології.

Значна частина членів ВО «Свобода», «Правий сектор», низькі інших політичний партій та рухів особливо не приховують симпатій до ідеологів фашизму. Вони готові не тільки пропагувати цю ідеологію, але і за допомогою насильства насаджувати її в Україні.

 

Так, безперечно, Україну навіть близько не можна порівнювати з Росією, де фашизм вже перетворився на державну ідеологію та практику. Але недарма, фашистський режим Російської імперії так наполегливо культивує не тільки в російському, але і в українському суспільстві ксенофобію. Чим примітивніше образ мислення, чим агресивніше ставлення до ЛГБТ спільноти, тим легше такими людьми маніпулювати. В цьому випадку об’єднання відбувається не на позитиві, а на негативі та стимулюванні агресії.

Якщо ми хочемо побудувати сучасне європейське заможне суспільство, то нам варто розуміти, що це буде можливо лише за умови сприйняття всіх європейських цінностей, а не лише тих, які нам подобаються. Толерантність, повага до прав та свобод інших людей – це той базис, на якому ґрунтується розвиток економік розвинутих країн.

Повертаючись до того, з чого починав цю статтю, я би порадив кожному зазирнути в себе та чесно визнати, що несприйняття представників ЛГБТ спільноти лише за їх відмінність від інших – це ксенофобія. А якщо при цьому ви проти їх конституційного права на публічні заходи та визнаєте можливість фізичного насильства по відношенню до них, то це вже просто фашизм. Часто латентний, прихований за красивими фразами про сімейні цінності. Але від того не менш ганебний, та за який має стати соромно перед самим собою.

Борис Кушнірук Борис Кушнірук , Економіст
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter