ГлавнаяБлогиБлог Бориса Кушнірука

Парламентські вибори відбулись. Що далі робити президенту України Петру Порошенку?

Ще підведення остаточних підсумків парламентських виборів попереду. Картину можуть суттєво змінити результати виборів по мажоритарним округам. Очевидно, що «Блок Порошенка» може суттєво наростити чисельність своєї депутатської фракції.

Фото: EPA/UPG

Тому говорити про остаточний розклад сил в парламенті зарано. Як зарано декому вже будувати надто оптимістичні плани щодо керівництва урядом та отримання посад в ньому.

Але деякі підсумки можна підвести вже після того, як були оголошені результати екзит-полів.

Отже, слід визнати, що попри отримане перше місце на виборах, суттєво недобрав голосів по партійним спискам «Блок Порошенка». Задоволені результатами виборів можуть бути «Народний фронт» Арсенія Яценюка та «Самопоміч» Андрія Садового.

Особливо є сенс звернути увагу на неочікувано високий результат «Самопомочі». Ця політична сила, по суті, стала, так званою, «третьою силою». Правда цей результат слід сприймати, скоріше, як аванс суспільства, яке вимагало кардинального оновлення складу парламенту.

Очевидно, що міському голові Львова вже затісно на Львівщині, тому він претендуватиме на підкорення загальноукраїнського політичного Олімпу. Хоча поки неочевидно, чи претендуватиме він вже зараз на посаду у вищих ешелонах української влади. Цілком можливо, що пан Садовий продовжить управляти містом Лева. І ми станемо свідками, як залишаючись у Львові, поступово відбуватиметься зростання його загальнонаціонального електорального рейтингу. Все це може дозволити йому поборотися за президентську булаву вже на наступних президентських виборах. Особливо це буде можливим, якщо в Києві боротьба політиків за повноваження та впливи буде суттєво переважати результати реформ.

Але все ж таки, поки що, головними гравцями за владу в Україні є політичні сили, які очолюють Петро Порошенко та Арсеній Яценюк.

І тут слід детальніше зупинитись на результатах виборів по партійним спискам цих двох політичних сил. Як я вже відзначав, «Блок Порошенка» отримав значно менший результат, ніж очікувалось. Причина цього, на мою думку, полягає в тому, що виборці вважають президента Порошенка відповідальним за все, що відбувається в державі. При тому, що його повноваження є значно меншими, ніж були у Віктора Януковича та Леоніда Кучми. На додачу, президент Порошенко практично не мав своє фракції в парламенті. Він міг лише частково опертись на не дуже чисельну фракцію партії «УДАР» та деяких депутатів від інших фракцій та позафракційних депутатів Верховної Ради.

Отримати позитивні для себе та країни результати голосування в парламенті він мав лише в деяких випадках. Найбільш вражаючим та важливим, хоча ще погано усвідомленим суспільством, можна вважати прийняття нового Закону України «Про прокуратуру». Цим законом органи прокуратури були позбавлені функцій слідства та загального нагляду. Щоби усвідомити значущість цього рішення, слід згадати, що цей закон мав бути прийнятий ще 18 років. Ці зміни були передбачені Конституцією України в редакції, ухваленій в 1996 році. При цьому в Перехідних положеннях було зазначено, що новий статус органи прокуратури отримають лише після ухвалення відповідних законів. 18 років ці закони не приймали, бо в цьому не були зацікавлені, в першу чергу, президенти України – Кучма, Ющенко, Янукович. Їм було зручно зберігати ручне керування цим правоохоронним органом.

Крім того, самі співробітники органів прокуратури мали величезні можливості для корупції та зловживань. Там обертались мільярдні суми, тому вони не бажали втрачати повноваження та можливості, які дозволяли їм неймовірно збагачуватись. Представники цього відомства активно лобіювали затягування прийняття необхідних змін законодавства. Громадяни ще не уявляють, які важливі для побудови правової держави та боротьби з корупції зміни законодавства були ухвалені. Слід визнати, що це стало можливим лише за активної підтримки з боку Президента Порошенка.

Але громадяни, попри вже два Майдани та війну на Сході України, погано розуміють, що, насправді, відбувається в країні, та хто згідно української конституції несе відповідальність за ситуацію в українській економіці, за добробут пересічних громадян.

Президент України, який несе відповідальність, переважно, за зовнішню безпеку, і який саме в цій царині робить майже неможливе, отримав значною мірою негативну оцінку з боку суспільства результатів своєї чотирьох місячної діяльності. Він отримав незадоволення громадян, як за свої помилки, які дійсно були, так і за бездіяльність уряду.

Натомість, уряд Яценюка, що контролює практично всю систему виконавчої влади в країні, і який не провів жодної реформи, зберігши, фактично, всі корупційні схеми, що існували за часів Януковича, маючи жахливо незбалансований державний бюджет, дірки в якому Нацбанку доводиться закривати емісією вже більше сотні мільярдів гривень, отримав неймовірно позитивну оцінку виборців.

Приголомшуючим цей результат слід вважати, також, тому що, діяльність, наприклад, міністра внутрішніх справ Арсена Авакова – однопартійця Арсенія Яценюка, я можу охарактеризувати вкрай негативно. Він не був звільнений та не був притягнутий до відповідальності за злочинні дії міліції під час трагічних травневих подій в Одесі. Хоча йому тоді криком кричали громадські активісти про те, що керівництво Одеського обласного управління МВС свідомо підіграє сепаратистам в Одеській області.

Не покараний пан Аваков, також, за діяльність керівництва міліції на Донбасі. Так в Донецькій області продовжує керувати міліцією пан Підаєв, який відверто співпрацював з керівниками терористичної організації «ДНР». Все керівництво Донецької обласної міліції продовжувало знаходитись в Донецьку, навіть, коли місто вже знаходилося під повним контролем терористичних бандугруповань. Жодної протидії їм ані сам Підаєв, ані його підлеглі, не чинили. Більш того, були непоодинокі випадки, коли представники міліції в Донецьку та Донецькій області затримували проукраїнських громадських активістів та передавали представникам терористичних угруповань. Тим самим, часто відправляючи їх, по суті, на смерть.

Міліцейське керівництво Донецької області, може, і сьогодні би знаходились в Донецьку, особливо не роблячи, навіть, вигляду, що воно захищає українську державу. Але 2 липня в будинок, де розташоване Донецьке обласне управління МВС, прийшли бойовики на чолі з Ігорем Безлером («Бесом») та поклали обличчями на підлогу все міліцейське керівництво. І лише після цього міліцейські начальники побігли з міста. Зображати, що вони продовжують службу українській державі. До речі, деякі з них зараз відповідають за безпеку Маріуполя.

Ну, а наприклад, в Краматорську після звільнення міста від терористів повернулися на свої посади міліціонери, які там були раніше. Наприклад, співробітники ДАЇ та сумнозвісного «Беркут» продовжують займатися тим, чим займалися раніше – вимаганням коштів з пересічних громадян. Причому місцеві мешканці настільки налякані, як терористами, так і бандитами в міліцейські формі, що, навіть, на диктофон бояться розповідати про зловживання місцевої міліції. Бо не вірять, що тих таки виженуть та притягнуть до кримінальної відповідальності.

Хочу сподіватись, що діяльність пана Авакова на посаді керівника МВС згодом, все ж таки, буде розслідувана, і він понесе за неї саме кримінальну відповідальність.

Так що от за таких пречудових представників «Народного фронту» проголосували в цю неділю українські громадяни.

Наші громадяни, на жаль, так нічому і не навчившись і нічого зрозумівши, проголосували за тих, хто всіма своїми діями довів, що жодних реформ проводити не збирається. Натомість, бажаючи зберегти можливості для якомога довшого утримання влади та особистого збагачення.

Пишу зараз про діяльність Яценюка та Авакова тому, що ці пани хочуть продовжити займати свої посади. От тільки не впевнений, чи збережеться українська держава, якщо вони залишатимуться урядовцями.

Показово, що перші заяви представників «Народного фронту» після оголошення результатів екзит-полів, стосувались не законів, які вони бажають ухвалити в найближчі тижні з новим складом парламенту, не про реформи, які хочуть реалізувати. Ні – вони про розподіл посад, про отримання посад прем’єр-міністра, міністрів фінансів, юстиції, внутрішніх справ.

У зв’язку з таким результати виборів перед складною дилемою опинився президент України Петро Порошенко. Ці вибори ще раз підтвердили думку соціологів, що наші громадяни вважають президента відповідальним за все, що відбувається в державі, незалежно від того, які повноваження він має. Виходячи з цього, можна впевнено казати, що і надалі, в разі відсутності реформ з вини уряду, винним, в першу чергу, буде президент Порошенко. Тобто, якщо уряд очолюватиме Арсеній Яценюк, який вже довів, що жодних реформ він неспроможний провести, то відповідатиме за це все-рівно Петро Порошенко. Більш того, в цьому випадку ми гарантовано побачимо римейк подій 2005 року.

Якщо прем’єр-міністром буде Арсеній Петрович, то непотрібно бути провидцем, щоби передбачити його популістські ігри на публіку, з намаганням максимально перетягнути ковдру владних повноважень на себе та знизити рейтинг Петра Порошенка, щоби за сприятливих умов взагалі провести дочасні президентські вибори. Тобто він гратиме на розхитування ситуації, намагаючись вину за зростаючи економічні негаразди перекласти на президента Порошенка та представників його команди.

При цьому зараз Петро Порошенко в ситуації, коли на кон поставлено майже все – політична кар’єра та бізнесові активи, що розташовані в Україні. Очевидно, що не проведення стрімких та рішучих реформ, в які би повірили українські громадяни, політична та бізнесова еліта західних країн, завершаться крахом української державності. Якщо ми самі не будемо спроможні провести реформи, ніхто займатися нашим спасінням не буде. Як це, можливо, не трагічно звучить, але відлік пішов вже на місяці.

Такого перебігу подій може не сталось би за інших обставин, і ми ще десятиліттями могли би бути такою собі європейською клоакою, яку обходять десятою дорогою. Але керівництво Росії не бачить можливості відновлення Російської імперії без України. Тому робитиме все для того, щоби розчленувати нашу країну, спочатку утворивши на Сході та Півдні України, так звану, «Новоросію», щоби потім згодом повністю захопити всю територію нашої держави. Для реалізації цього сценарію Росії потрібна максимально економічно ослаблена корупцією та неефективністю Україна, з чварами та гризнею за президентську булаву.

Я не можу передбачити, що Петра Порошенка робитиме з такими результатами виборів. Спроба домовитись з такими діячами НФ, як Яценюк, Аваков, Мартиненко про проведення реформ, а не про розподіл посад, справа, як на мене, абсолютно безнадійна. Знайти варіант м’яких домовленостей не вийде. Їх просто не виконуватимуть, отримавши посади.

Тому бачу єдиний для президента Порошенка шанс на його особисте політичне виживання та, взагалі, збереження української державності.

Для цього потрібно оприлюднити вже зараз текст коаліційної угоди та запропонувати всім політичним силам, що пройшли до парламенту її підписати. Зрозуміло, за виключенням Опозиційного блоку.

Наскільки випливає зі слів Президента Порошенка, в проекті коаліційної угоди вже визначено законопроекти, що мають бути ухвалені коаліційною парламентською більшістю, з відображенням граничних термінів для ухвалення кожного з них. Сподіваюсь, що в проекті Угоді йдеться не просто про назви законопроектів, а вказані ключові тези, які в них мають бути відображені.

Окреме місце в проекті Угоди має стосуватись зобов’язань партнерів по коаліції щодо бюджетної політики. В першу чергу, повинно бути прийняте рішення, що держбюджет на 2015 рік не може передбачати дефіцит більше двох відсотків ВВП. Потрібно прийняти складне політичне рішення про повну відмову від політики дотацій вугільній галузі, житлово-комунальному сектору, громадському транспорту. Держава повинна вже з 2015 року перейти виключно на грошову форму допомоги тим сім’ям, що не зможуть оплачувати рахунки за вугілля, газ, інші житлово-комунальні послуги.

Крім того, 2015 рік Україна має зустріти з максимально можливим скороченням всіх функцій державних органів, з відповідним скороченням держапарату та бюджетних витрат.

Ще раз хотів би наголосити на важливості створення публічного реєстру всіх бюджетних витрат більше десяти тисяч гривень (за виключенням тих, що відносяться до національної безпеки) з відображенням в ньому всієї інформації (ціна придбаних товарів та послуг, напрямок використання, назву компаній, в якій придбали, її власники тощо). Він повинен функціонувати вже з початку 2015 року.

Крім того, посаду прем’єр-міністра повинна отримати саме людина президента Порошенка. Це не тільки тому, що відносна більшість громадян проголосувала за «Блок Порошенка». Хоча такий підхід є найбільш поширеною європейською практикою. Більш важливим аргументом для цього рішення є українські реалії та сумний українській досвід. Прем’єр-міністром має бути той, кому би президент Порошенко повністю довіряв, хоча би на рівні впевненості, що той не почне грати в ігри з перетягуванням повноважень та намаганням запустити механізм дочасних президентських виборів.

Виходячи з логіки проведення першочергових реформ було би доцільно, щоби представники «Блоку Порошенка» отримали, також, посади міністрів фінансів, оборони, юстиції, внутрішніх справ та закордонних справ. Тоді зоною відповідальності команди президента Порошенка стали би сфери національної безпеки, реформи армії, судової системи та правоохоронної діяльності.

Партнери по коаліційній більшості могли би отримати інші сфери відповідальності уряду з жорсткими зобов’язаннями та щомісячними публічними звітами перед парламентом щодо тих реформ, які мали бути розпочаті, та результатами їх проведення.

При цьому, має би бути кардинально скорочений штат Секретаріату Кабінету Міністрів.

Він не повинен підміняти відповідні міністерства. Секретаріат КМ, як і в усіх нормальних парламентських країнах, повинен бути лише технічним органом, що забезпечує діяльність прем’єр-міністра та забезпечує процедуру введення в дію прийнятих урядом рішень.

Якщо «Народний фронт» не погодиться на таку логіку діяльності уряду та зони відповідальності політичних сил, що увійдуть в склад парламентської більшості, то це буде їх політична відповідальність. Краще мати цю політичну силу в парламентській опозиції, ніж в якості «чужого гравця в своїй команді».

Я не знаю, що з написаного тут буде використано політичними силами. Але вже з тексту коаліційної угоди, складу коаліції та прізвищ міністрів можна буде або повірити, що вони хочуть та спроможні провести реформи, або усвідомити, що за декілька місяців на Україну чекає економічний та політичний хаос з непередбачуваними і, цілком можливо, дуже трагічними наслідками.

Борис Кушнірук Борис Кушнірук , Економіст
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter