Очевидно, що не міг новообраний Президент України не запропонувати мирний шлях розв’язання збройного конфлікту на Донбасі. Зрозуміло, також, що основні елементи цього плану були попередньо узгоджені із західними партнерами України. Наявність такого мирного плану була їх вимогою до новообраного глави держави.
Чи пристануть на нього донбаські сепаратисти та російські терористи, а також керівництво Росії на чолі з Путіним, як головні підбурювачі, спонсори, організатори військового протистояння на Донбасі?
З великою ймовірністю можна стверджувати, що ні. Нас чекає продовження кровопролиття, терористичні акти, вбивство наших військових та мирних громадян. Чи розуміє це Петро Порошенко? Безперечно, розуміє. Він не дурніше за наших політиків, експертів та громадських активістів. Але запропонувавши цей мирний план, Порошенко тим самим показав лідерам та громадськості європейських країн, що все можливе він для відновлення миру зробив.
Важливо усвідомлювати, що лідери західноєвропейських країн в силу багатьох причин не хочуть йти на загострення конфлікту з Росією. Тому влада України змушена зробити все можливе та, навіть, неможливе, аби в цьому протистоянні з Росією ми виступали з європейськими країнами єдиним фронтом. Щоби європейські лідери визнали, що іншого виходу, окрім як спільна з Україною протидія російському фашизму, в них вже немає.
Потрібно, також, виходити з того, що Путін вже відкрив ящик Пандори, який веде світ до Третьої світової війни. Причому, не виключено, що вона вже розпочалась, але ми цього ще не розуміємо. Як не розуміли восени 1939 року лідери європейських країн, що вже розпочалась Друга світова війна.
Путін, розпочавши військову агресію проти України, захопивши Крим, вже не зможе зупинитись. План по дестабілізації України, з подальшою делегітимізацією влади та ліквідації української державності, який почав активно реалізовуватися російським керівництвом з літа минулого року, по суті, провалився.
Сам по собі Крим та Донбас Путіна не цікавили. Але з’ясувалось, що попри доволі значну проросійську підтримку з боку мешканців Сходу та Півдня України, там немає достатньої кількості тих, хто готовий зі зброєю в руках воювати на боці Росії.
Зараз Путін опинився, практично, у безвихідній ситуації. Окупація збиткового Криму принесла йому лише тимчасові політичні дивіденди. Спроба ввести війська на територію Донбасу призведе до того, що доведеться фінансувати, також, і цей вкрай депресивний бюджетодефіцитний регіон. Крім того, це неминуче викличе повномасштабні санкції по відношенню до Росії з боку західних країн.
Якщо Путін не вводитиме на Донбас регулярні російські війська, тоді у нього залишають лише два варіанти поведінки. Одна з них передбачає продовження підігрівання збройного конфлікту на Донбасі, відправка туди диверсантів та зброї. За таких умов, проросійські налаштовані сепаратисти, навіть, за активної участі російських диверсантів та терористів, перемогти українську владу не зможуть. Тобто, конфлікт продовжуватиметься, будуть надалі гинути мірні жителі. Це показуватимуть російські ЗМІ. Але тоді критика російського керівництва з боку власного населення лише зростатиме. Мовляв, чому не допомагаєте жителям Донбасу, не вводите війська та не зупините українську владу?
Отже, ця критичність на адресу Путіна доволі швидко вб’є всю ту підтримку, яку він отримав після окупації та анексії Криму.
Якщо російська влада на чолі з Путіни взагалі зупинить підтримку сепаратистів на Донбасі, тоді вся їх активність буде придушена за лічені тижні. В такому разі рівень критики на адресу Пуна буде ще більшим. Російські громадяни вважатимуть, що Путін піддався тиску з боку західних країн. А в російському суспільстві немає більшого гріха ніж слабкість у стосунках із Західним світом. Це трощитиме рейтинг Путіна та рейтинг всієї російської влади з неймовірною силою. При цьому, всі ті, хто брав участь у збройному конфлікті на Донбасі та зможе повернутися назад в Росію будуть вважати Путіна людиною, яка зрадила саме їх. А тому, цілком ймовірно, що вони розпочнуть терористичну боротьбу вже проти російської влади.
При цьому економічні обмеження відносно Росії збільшуватимуться в будь-якому випадку. Доступ до зовнішніх кредитів стане дорожчим та складнішим, інвестиції скорочуватимуться, торгівельний оборот теж падатиме, залежність від російського газу скорочуватиметься більшими темпами. За таких обставин потужний обвал економіки Росії – це лише питання часу. Причому, цей процес може розпочатися вже в цьому році, чи в перші половині наступного.
Отже, Путін своїми діями пришвидшив ті процеси, які мають призвести до стрімкого погіршення економічної ситуації в Росії. Сировинна економіка, в якій 72-73 відсотки експорту – це вуглеводи, і лише 5-6 відсотків складають машини та обладнання (включно з експортом зброї), надто залежить від зовнішніх гравців. Така структура економіки можливостей, не те, що нарощувати економічну потужність, а хоча би зберігати на незмінному рівні, майже, не дає.
За таких обставин, задля збереження підтримки населення, Путін та фсбешна верхівка неминуче намагатиметься здійснити зовнішню агресію. Їм буде потрібен зовнішній ворог, з яким вони розпочнуть відкриту боротьбу. Це має підняти нову шовіністичну, реваншистську хвилю з боку російського суспільства, яке стає все більш профашистські налаштованим.
Цілком очевидно, що головним напрямком удару буде Україна, як уособлення Заходу, який намагається підкорити росіян та, взагалі, знищити Росію.
Враховуючи це, слід розуміти, що нас, в будь-якому випадку, чекають складні часи. Цілком можливо, що вже в наступні декілька місяців наші торгівельні стосунки з Росією будуть зупинені практично повністю. Це повинно, на думку, російських можновладців, максимально ослабити Україну, посилити незадоволення з боку жителів наших східних та південних областей, які мають значно більшу економічну залежність від торгівельних стосунків з Росією, ніж інші українські регіони. Це буде прелюдією до військової агресії з боку Росії.
Чи може Президент України Петро Порошенко не допустити подібного розвитку подій? Чесно кажучи, вважаю, що шансів в нього для цього майже немає. Бо це, по великому рахунку, не залежатиме від нього. Але максимальна прозорість та активність в проведенні соціально-економічних реформ, адміністративно-територіальної реформи, реформа судової та правоохоронної системи, може дозволити зберігати значну підтримку українського суспільства української влади. Що обмежуватиме можливості Росії для здійснення прямої військової агресії.
Тому питання обрання нового складу парламенту, рішучість та послідовність в проведенні реформ стають головним механізмом, що покликаний зупинити російську військову агресію. І це має бути, фактично, складовою мирного плану Порошенка. Тільки це може уберегти Україну від війни та забезпечити мир. Але якщо, попри все, ця війна розпочнеться, тоді держава, що змінюється та стає більш ефективною, буде значно більш готовою до збройного протистояння з агресором. І українські громадяни зі значною більшою готовністю будуть захищати її.