Комунальні підприємства, як і державні, суттєво програють приватним: вони менш ефективні та менш інноваційні, мають гіршу мотивацію та продуктивність персоналу, викривлюють конкуренцію на ринку.
Попри це Україна має близько 14 тисяч комунальних підприємств (і ще 3,6 тисяч державних), які є менш прибутковими, ніж аналогічні приватні.
Ці підприємства здебільшого є спадком Радянського Союзу. З колишніх радянських республік найбільшого успіху у реформуванні державних та комунальних компаній досягли країни Балтії. Так, наприклад, у Литві кількість підприємств муніципальної власності є значно меншою, ніж в Україні — всього 247. Починаючи з 1990-х, країна змогла значно покращити управління державними компаніями: запровадили директиви прозорості та політики власності, провели корпоратизацію підприємств. Частково це пов’язано з підготовкою Литви до вступу до Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) — об’єднання розвинутих країн, що має власні керівні принципи щодо врядування на державних підприємствах.
Проте після приєднання до ОЕСР у 2018 році темпи реформ у цій сфері почали сповільнюватися.
Однією з ключових проблем стало різне ставлення до компаній державної та муніципальної власності. Незважаючи на те, що управління останніми має такі ж ризики, як і управління державними підприємствами, для них встановили менш суворі вимоги до врядування. Більшість правил, обов’язкових для ДП, є лише рекомендованими для КП.
Литовські муніципальні компанії є менш прозорими за державні, не мають обов’язку застосовувати принципи належного управління, можуть купувати товари та послуги одне в одного без проведення тендерів.
Причиною «перекосів» є небажання уряду обмежувати свободу самоврядування на місцевому рівні.
У литовському законодавстві є обмеження щодо створення та роботи нових муніципальних компаній:
• Муніципалітет може утворити нову юридичну особу або розширити діяльність діючого підприємства тільки з метою задоволення суспільних інтересів та винятково за умови, що таку діяльність неможливо доручити приватним підприємствам.
• Щоб довести це, муніципалітет має провести конкурсну процедуру відбору приватних підприємств-підрядників.
• Тільки у випадку, якщо приватні підприємства не виявили зацікавленості у конкурсі, муніципалітет може отримати згоду на виконання нової економічної діяльності від Ради з питань конкуренції Литовської Республіки (аналог АМКУ).
Поки що такі критерії не розповсюджуються на муніципальні підприємства, які вже працюють, однак таке розширення вже планується.
Литовський уряд навіть включив цей пункт до своєї програми: він планує проаналізувати діяльність усіх державних та муніципальних підприємств і відмовитися від тих, де участь держави чи муніципалітету не є необхідною. А ще — запровадити повноцінні стандарти ОЕСР щодо якості управління ними.
Литовський досвід обмеження діяльності державних та муніципальних підприємств може бути застосованим і в Україні.
14 тисяч комунальних компаній, кількість яких постійно зростає, вимагає затвердження критеріїв доцільності існування таких підприємств.
Необхідно аналізувати діяльність КП та скорочувати їхню кількість, створюючи можливості для їх заміщення приватними компаніями.
Корисним також є литовський досвід залучення до процесу утворення нових ДП та КП Ради з конкуренції. Це аналог Антимонопольного комітету України, який за законом так само має погоджувати будь-які рішення місцевої і державної влади, які впливають на конкуренцію.
Чому ж цього досі не зробила Україна? Причин три:
1. Українські органи влади (особливо на місцях) не бажають та не розуміють потреби обмежувати державну і комунальну власність та розвивати конкуренцію. Події останніх років – з виключенням з приватизаційного списку підприємств та створенням державної авіакомпанії – ще одне очевидне тому підтвердження.
2. Антимонопольний комітет не має достатньої спроможності виконувати функцію «стражу конкуренції». Ані на державному, ані на місцевому рівні. За 4 роки дії закону про державну допомогу АМКУ визнав недопустимими менше 40 рішень про допомогу.
3. Потрібні зміни в законодавство. Депутатам навіть за бажання буде складно пояснити міським радам і мерам міст, що забороною створювати власні комунальні підприємства вони прагнуть розвивати конкуренцію, а не обмежувати децентралізацію. Але такого бажання навіть немає – і тут ми повертаємось до першої причини.
Співавтор: Максим Самойлюк