Що таке доброчесність і чому це важливо?
На питання як можна визначити доброчесність у контексті публічної служби, Олеся Островська-Люта відповідає, що це складне поняття для точного формулювання.
— Існує багато різних підходів до визначення доброчесності, які дискутуються вже тисячоліттями — від арістотельського до кантіанського. Наприклад, арістотелівська доброчесність означає виконання людиною свого призначення максимально добре.
Проте питання доброчесності не обмежується лише майстерністю та професіоналізмом. Пані Олеся зазначає, що виконання своїх обов’язків має супроводжуватись моральним судженням і свободою волі, без яких неможливо ухвалювати свідомі рішення на користь суспільного блага.
— Важливо слідувати моральному компасу, особливо якщо йдеться про публічну службу. Просто виконувати свою роботу недостатньо, оскільки без морального чуття службовець може, сам того не бажаючи, стати інструментом зла. Такий приклад ми спостерігали в Анни Арендт і її знаменитій «банальності зла» — серії есеїв, яку вона написала для журналу New Yorker після суду над Адольфом Айхманом в Єрусалимі. Айхман — нацистський функціонер, один з виконавців Голокосту. Тоді Анна Арендт ставить питання про банальність зла і те, що мати щире бажання виконати якнайкраще свою функцію — недостатньо.
На думку пані Олесі, кантіанська концепція, згідно з якою людина має волю і здатність робити вибір на основі морального судження, відіграє центральну роль у розумінні доброчесності. «Кант вважав, що людина — це істота, яка має волю. Вона сама вирішує, як вчиняти, і це дає їй можливість вчиняти доброчесно».
Доброчесність та публічна служба
Олеся Островська-Люта наголошує, що сучасні реалії створюють умови, коли службовці змушені діяти у межах жорстких інструкцій, уникаючи самостійного прийняття рішень.
— В українській публічній службі ми не передбачаємо, що державний службовець може здійснювати діяльність, спираючись на моральний компас чи публічне благо. Будь-який вихід за вузькі рамки нормативного акта сприймається як порушення, що може призвести до звинувачення в корупції. Ще складніше, коли ситуація, з якою має справу службовець, узагалі не підпадає під жоден акт. А, коли неможливе моральне судження, то й сама ідея доброчесності фактично заперечується чи скасовується.
Доброчесність, як підкреслює пані Олеся, повинна спрямовуватись на досягнення суспільного блага.
— Публічний службовець має керуватися суспільним благом. Проте через надмірний контроль і брак простору для прийняття рішень багато службовців втрачають здатність розпізнавати публічне благо. Люди бачать лише формальну сторону справи і через це службовці іноді виконують інструкції суто механічно, без усвідомлення наслідків для суспільства. Саме це так завзято критикує Ханна Арендт. Звідси ж і меми на кшталт: “Люди бідкаються — влада розводить руками”.
Запобіжники і підтримка доброчесності в системі
Окрім необхідності забезпечення простору для вибору, пані Олеся вбачає й інші дієві механізми запобігання корупції: створення інститутів антикорупційних уповноважених, забезпечення захисту викривачів, ефективні інструменти для підтримки доброчесності.
— Важливо забезпечити викривачам корупції захист, щоб вони могли вказувати на порушення без страху. Позитивна мотивація також може стати ключем до підтримки доброчесної поведінки: наприклад, службовці, які довели свою доброчесність, повинні мати більше можливостей для професійної самореалізації та ухвалення рішень, спрямованих на публічне благо.
Розмірковуючи про доброчесність, пані Олеся також звернулася до ролі культури у формуванні моральних суджень та самосвідомості. Вона допомагає суспільству осмислювати свої моральні вибори і ставити важливі запитання, зокрема, що є добром і злом:
— Культура постійно шукає відповіді на ці питання і є інструментом, за допомогою якого ми можемо навчитися розпізнавати моральні цінності. Роль культурних інституцій полягає не лише у збереженні спадщини, але й у створенні простору для роздумів і осмислення себе.
На завершення Олеся Островська-Люта наводить приклад Книжкового Арсеналу, де люди збираються разом, щоб подумати про важливе, обговорити свої цінності та відчути себе частиною спільноти.
— Це, на мою думку, і є ознака доброчесності культурної інституції, — додає пані Олеся, підкреслюючи, що культура має допомагати людям знайти свій моральний орієнтир.
Практичні кроки для підтримки доброчесності
Пані Олеся підкреслює, що для досягнення суспільного блага важливо формулювати правила таким чином, щоб вони були здійсненними.
— Правила мають бути людяними, допускати можливість помилок та враховувати людську природу. Читання літератури, обговорення моральних питань в експертних колах та інші культурні практики є важливими інструментами для формування доброчесного суспільства. Завдяки культурі та знанню ми можемо навчитися розпізнавати добро і ухвалювати рішення на його користь, — підсумовує Олеся Островська-Люта.
Розмову модерував Денис Полтавець, директор програмного розвитку Аспен Інституту Київ.
Запис подкасту здійснений за підтримки Проєкту «Будинок Доброчесності».
Проєкт «Будинок Доброчесності» реалізується компанією RMTeam International в рамках Програми для України з розширення прав і можливостей на місцевому рівні, підзвітності та розвитку «U-LEAD з Європою», що спільно фінансується Європейським Союзом та його державами-членами Німеччиною, Польщею, Данією та Словенією. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю її авторів та не обов’язково відображає позицію Програми «U-LEAD з Європою», Європейського Союзу і його держав-членів Німеччини, Польщі, Данії та Словенії.