З метою пошуку доброчесних особистостей громадські активісти і народні обранці та призначенці включили етичну категорію «доброчесність» практично у всі законодавчі акти і корпоративні норми в якості вимоги при проведенні різноманітних конкурсних процедур з добору і кар’єрному зростанні достойних кандидатів на відповідні державницькі посади.
Спочатку ініціатори цієї новації у доборі можновладців вважали, що достатньо буде включити у відповідні законодавчі процедури саму ознаку «доброчесність» і все в нашій кадровій політиці відносно швиденько налагодиться і стане «як там у них – на Заході».
З часом стало зрозуміло, що застосування самого терміну (навіть у законодавстві) недостатньо, бо кожна людина, яка вважає себе «виключно доброчесною» та оцінює «доброчесність іншої людини», спираючись на власне розуміння цієї якості, може помилятися і таки - помиляється.
Так виникла потреба визначити критерії оцінювання цієї самої доброчесності, які були би універсальними для всіх і на всі випадки життя та за допомогою яких можна «перевіряти на доброчесність» людину, яка претендує обійняти ту чи іншу посаду. З цієї тематики останнім часом розгорнулись широкі дискусії в спільнотах правників – науковців і практиків, громадянському суспільстві тай серед політиків.
І тут відкрилась «сила силенна проблем», оскільки виявляється, що скільки людей – стільки ж варіантів розуміння доброчесності та її критеріїв (ознак). Зупинились, поки що, на державній та громадській перевірці «декларації особи про власні матеріальні статки і доброчесність (власну і членів сім’ї)» та проведенні особистих співбесід з кандидатами та методах покарання недоброчесних. Виявилось, що й конкурсних балів і відповідей на запитання різних «Рад і Комісій» замало, а застосовані процедури та інструменти «дослідження моральних цінностей людини» не стали «рентгенівськими променями», за допомогою яких можна просвітити душу і справжні мотиви та інтереси конкретної людини. Думали, що допоможе скринінг психіки поведінки людини за допомогою технічного «детектора брехні», але виявилось, що й він також не працює ТАК, як хочеться і як бажано.
Думаю, що ініціатори і організатори запровадження оціночно-бальної характеристики способу життя людини протягом певного незначного періоду її життя в аспекті «доброчесності» припустилися помилки, забувши (чи не бажаючи) спочатку дослідити етимологію і семантику терміну/філософсько-теологічної (чи, навіть, богословської) категорії «доброчесність».
Філософські і теологічні джерела свідчать, що саме поняття і реальна людська «доброчесність» народилися декілька тисячоліть тому в історичних анналах релігій. Тлумачні словники стверджують, що цей термін доброчесність (церковнослов'янською: цілому́дріє, моральна й тілесна чистота́ та невинність; цнота, латинською: castitas; англійською: chastity, integrity) має декілька синонімів у релігійних віровченнях та філософських трактатах від Сократа дотепер, серед яких: цнотливість, цілому́дріє, благочестивість, праведність, святість.
При цьому, кожна з провідних релігій світу (юдаїзм, іслам, християнство), визнаючи поняття «доброчесності» як моральної чесноти віруючої людини, віддає перевагу її розумінню як - цілісності людини у всіх її проявах : тілесній чистоті/невинності, розсудливості у безумовному слідуванні у повсякденному своєму житті Божим заповітам/настановам, здатності звершувати «чудо добра» в ім’я іншої людини і спільноти. Доброчесність, як стверджують філософи і богослови, досягається людиною завдяки освіті й вихованню у процесі її боротьби з закоренілими в нас наслідками гріхопадіння (духовними вадами).
Християнське віровчення називає ті вади, відсутність яких і дозволяє вважати людину доброчесною, а саме: марнославство (пихатість), жадібність (скупість), хтивість (блуд), заздрість, обжерливість, гнів, лінощі. Ці вади за традицією Святих Отців (Апостолів і Пророків) можуть бути подолані за допомогою практик (небесних чеснот) щоденного буття людини: смирення, благодійності, цнотливості, вдячності, стриманості, терпіння, старанності.
Фактично «доброчесна людина» є Святою і така святість її життя в релігійній практиці встановлюється (не перевіряється) нащадками, як правило, після фізичної смерті людини протягом достатньо тривалого часу, іноді кількох років після смерті. Доброчесність людини констатується, є незмінною і не залежить від її соціального статусу - статі, національності, освіти, професії, посади, матеріальних статків.
А тепер уявімо, скільки часу, методів дослідження життя людини і людських ресурсів необхідно витратити, щоби встановити доброчесність людини, земне життя якої триває, для того, щоби за таким критерієм її можна було би без остраху призначити на державницьку посаду і вона протягом наступної своєї життєдіяльності незмінно підтверджувала свій статус «доброчесної»?
Ми ж вирішили йти спрощеним шляхом, щоби досягти поставленої мети у визнанні людини доброчесною: а) записали в законі, що людина має бути «доброчесною; б) перевірили набуті нею матеріальні статки за останні кілька років життя, щоби переконатися, чи не ввела вона нас в оману у своїй майновій декларації; в) пересвідчились, чи сказала вона правду у своїй «декларації доброчесності» про себе і своїх рідних; г) почитали думки/характеристики про неї від її близького оточення (колег по роботі чи навчанню); д) послухали/почитали думки громадських активістів і журналістів про якісь факти/фактики з її публічного життя. І робимо висновок: людина «доброчесна/недоброчесна» та ще й визначаємо рівень цієї її моральної якості в залежності від посади, на яку претендує або вже обіймає людина.
Доброчесних (святих) людей на землі, які вже відійшли у Засвіти встановлено протягом тисячоліть одиниці (відносно загальної чисельності людства).
Чи можна серед живих людей шукати тільки доброчесних?
Не впевнений, оскільки навряд чи можна співставляти отриману часто суперечливу інформацію від людини і про неї за короткий проміжок з тими критеріями (ознаками), які повинні віддзеркалювати первісне значення (сутність) статусу «доброчесної людини», про які йшла мова вище. То, можливо, не має сенсу будувати «карткові будиночки» для пошуку доброчесних?
Можливо я й помиляюся у своїх роздумах і висновку.