Богородиця. Намісна ікона іконостасу храму святого пророка Іллі села Боршів Перемишлянського району.
Богдан Лепкий, якого Панькевич вчив малюванню, згадував про художника: "Юліан Панькевич був від мене яких, може, десять літ старший... Приходив до мене на лекцію двічі на тиждень, в середу і суботу пополудні, бо тоді в гімназії не було пополудневої науки... Невеличкого зросту, сухорлявий, все дуже гладко виголений і старанно вдягнений. Сорочка, як сніг, біла. Мав годинник і носив золотий перстень. Це мені дуже імпонувало. Та ще мав він доволі довгі, вузькі пальці з гострокінчастими нігтями. Пальці були все чисті, а нігті аж світилися. Скільки разів моя рука стрілася на рисунковій дошці з його рукою, я паленів зі встиду, бо на моїх пальцях все були сліди чорнила, або останки шоколяди, яку я тоді дуже любив...
Дівчина з Угринова. 1885. Олівець.
Панькевич у першу чергу хотів виробити в мені почуття лінії, щоб вона була легка і жива, така, яку бачило око в природі, головно на цвітах. За почуттям лінії йшло розуміння форми... Раз запросив мене до себе на станцію, на Адамівці. Показав мені цілу збірку своїх рисунків вуглем, чорною крейдою і сангвіною...".
Панькевич був чудовим рисувальником і зграбним портретистом, потоваришувавши із Іваном Франком, він намалював його єдиний добрий портрет з натури, також він малював портрети Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Ганни Барвінок, Богдана Хмельницького. Панькевич змальовував пам’ятки архітектури, карпатські пейзажі, ілюстрував «Слово о полку Ігоревім», антологію української поезії «Акорди», збірку казок «Баронський син в Америці», збірки поезій Степана Руданського та Якова Щоголіва. Фахівці відзначають внесок Панькевича у релігійне малярство – він створив багато ікон та зробив розписи церков: композиція «Трійця» для церкви села Іване–Золоте, іконостас до церкви святого пророка Іллі у селі Боршів поблизу Перемишлян, іконостас для церкви в Яблуневі (1888), запрестольний образ святого Іллі для церкви в селі Шоломия (1889), композицію «Марія з Христом» для церкви в Кам’янці-Струмиловій біля Львова (1892). Панькевич був новатором сакрального живопису, він вносив елементи світського життя в ікони, народний одяг, національний орнамент, місцевий пейзаж, дотримувався реалістичного напрямку і не любив догматизм та візантійську іконописну школу. В той же час на початках кар’єри Михайла Бойчука Панькевич був його наставником.
Камінь Довбуша. 1913.
Художник був замкненою людиною, любив самотність і мав психічні відхилення, через це його часто називають західноукраїнським Ван Гогом. У 1933 році переїхав до Харкова – працював старшим науковим співробітником історичного музею, а в 1935 році вчинив самогубство.
Сільська Мадонна. 1895.