Олександр Архипенко народився в Києві, вчився в Київському художньому училищі, звідки його виключили за участь у студентському страйку, потім трохи займався в студії Сергія Світославського, далі два роки вчився в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури. У 21 рік він їде в Париж і вже більше ніколи не повернеться на батьківщину, після Парижа будуть Ніцца, Берлін, Нью-Йорк – у 1929 році Олександр Архипенко став громадянином США. Особливість мистецької практики Архипенка полягала в тому, що навчаючись сам, він одразу відкривав і власні школи - першу відкрив у Парижі, далі в Берліні і в Нью-Йорку, в останній вчилося чимало мистців-українців.
Сидяча оголена. 1912. Бронза.
У Парижі Архипенко поселився у «Вулику», копіював скульптури в Луврі, вивчав технічну літературу, познайомився з Модільяні, виставлявся в Салоні незалежних. У Києві Архипенко захоплювався скіфськими бабами, у Луврі ж його вразили не стільки Венера Мілоська, скільки мистецтво народів Африки, він вивчає давнє ассірійське мистецтво, єгипетське, грецьку архаїку. Він шукає свій шлях у мистецтві, свою пластичну мову, свій почерк, поєднує архаїку і кубізм, конструктивізм і абстракціонізм.
П'єро-карусель. 1913.
У Парижі Архипенко робить своє головне відкриття – скульптуру творить не тільки матеріал, але й пустоти, отвори. Колись у Києві він був зачарований тим, що поставивши поруч дві однакові вази для квітів, які батько приніс із крамниці, побачив умовну третю – утворену, простором між ними. «Після цього відкриття я раптом почав скрізь бачити порожній простір, який нагадував мені різні предмети. Я вжахнувся, що відкриваю їх стільки, і це привело мене до того, що я почав використовувати ці предмети у своїх пластиках. Випукле в них я замінював увігнутим, повне – порожнім, створював символи постатей чи предметів, яких не було поруч», - писав Архипенко.
Жінка. 1919.
Ще один його винахід – «скульптомалярство», в своїх об’єктах він поєднував скульптуру і малярство, об’єм і площину, форму і колір: «Скульптури-картини це синтез моїх ідей як художника і скульптора. З кольором і об’ємом можна робити чимало речей, якщо вдатися до комбінування. Мій скульптоживопис – це рельєф, до якого я приєднав колір». Він першим використав в одному об’єкті скло, метал, дерево, пластик, ready-made, картон, тканину, бляху, і звів їх до однієї лаконічної форми.
Жінка, що розчісує волосся. 1914. Бронза, камінь.
Дід Архипенка був іконописцем191, а батько – професором Київського університету і винахідником, він, наприклад, винайшов метод освітлення вагонів потягів за допомогою системи акумуляторів, замість звичних на той час свічок та гасових ламп. Архипенко бився над створенням «механічної картини», яка б приводила в рух малюнок. І в 1927 році американське патентне бюро видало художнику патент на винахід «метод оформлення змінних зображень», наступний патент – на апарат для демонстрації новітнього виду образотворчого мистецтва, який він назвав «архипентура». Цей винахід лежить в основі роботи бігбордів зі змінним зображенням. У 1940- х роках він також створив кілька світломодуляторів – напівпрозорих, освітлених зсередини скульптур із плексигласу, експериментував зі «звуковою скульптурою».
Гондольєр. 1914. Бронза
У 1913 році чотири кубістичні скульптури Архипенка показували на Armor Show в США, у 1920 році роботи Архипенка були представлені на Венеційській бієнале, і кардинал Венеції закликав бойкотувати виставку Архипенка через те, що скульптор своїм деконструктивістським мистецтвом кинув виклик людській подобі. У 1933 році на Всесвітній виставці «Сто років прогресу», що відбувалася в Чикаго, в українському павільйоні були виставлені 43 роботи Архипенка, що зробило цей павільйон центральною подією виставки. Архипенко був байдужим до політики, але завжди пам’ятав,що він українець, говорив українською та англійською мовами, підтримував стосунки з українською громадою в Америці: в 1934 році він виставив на благодійний аукціон свою скульптуру «Минуле», щоб передати гроші голодуючим землякам на батьківщині. У 1933-му ввійшов до складу комісії конкурсу «Міс Україна», чиказькі газети писали, що Архипенко кілька днів працював над портретом першої красуні Марії Любас. Він створив доволі традиційні шанобливі скульптурні портрети Тараса Шевченка (встановлений у Нью-Йорку), Івана Франка.
Тарас Шевченко.
Але на пропозицію брата Євгена Архипенка, який був міністром Центральної Ради творити національне мистецтво, писав: «Ти на мистецтво дивишся через призму національності, а я художник, і на національність дивлюся через призму мистецтва. І якщо в моїй крові є частка української естетики (не сюжети), то вона відбивається у моїх формах. З українською творчістю я знайомий і дуже її люблю».
Бенкет в українському павільйоні на честь О.Архипенка. 1933. Чикаго.
Олександр Архипенко мав за життя близько 150 персональних виставок у всьому світі, зараз його роботи зберігаються в найкращих музеях світу. Помер Олександр Архипенко у 1964 році, похований на нью-йоркському кладовищі Вудлон. У Вудстоку, де художник мав літню школу, відкрито музей Архипенка.
