"Збережемо село – збережемо державу" – у різних варіаціях це гасло любили проголошувати українські владоможці, але на проголошенні все й закінчувалось. Жоден попередній президент, прем'єр-міністр, парламент незалежної України не беріг село, не дбав про селянина і, врешті-решт, запас міцності сільського укладу життя дійшов майже до краю. Не розуміти цього і не погоджуватись із цим може тільки той, хто не знає реального стану села, кому воно байдуже.
Ще зовсім трохи подібної політики держави щодо села, і все – воно сягне межі незворотної деградації. Україна замість тисяч квітучих заможних сіл з самозайнятим здоровим населенням матиме тисячі резервацій з мільйонами маргіналів, яких потрібно буде утримувати.
Довкола села, в полях, сільгоспвиробництво буде, а в самому селі воно вмре – і прощавай та чимала частка продовольства, яка виробляється в селянських дворах, прощавай гордість і надія України – заможний селянин!
У зв'язку з цим потрібна термінова зміна пріоритетів державної аграрної політики – вона повинна бути негайно, вже в 2015 році, зосереджена на прямій підтримці кожного селянського двору, який виробляє сільськогосподарську продукцію.
Якою має бути ця підтримка? Дуже коротко:
1. Матеріальна. Для того, щоб не маргіналізувалась і не тинялася по містах, а долучалася до селянської праці молодь, потрібно перетворити присадибну працю із середньовічної ручної на сучасну механізовану. Для цього треба небагато, наприклад: доїльний апарат, тепла вода, сучасне виробниче приміщення. Це для кожного селянського двору, де тримають корову.
У кожному великому селі – молокоприймальний пункт, а то й молокопереробний цех.
Також у кожному великому селі – забійний цех з холодильником, щоб замінити нинішній подвірний забій худоби на більш технологічний, за євростандартом.
Як ці цехи, так і виробничі приміщення, можуть бути контейнерного типу, налагодити промисловий випуск яких – пара дрібниць.
Якась частка тваринної сировини, виробленої у сільських подвір'ях, піде на великі переробні підприємства, якась у селі ж може бути й перероблена – на домашні ковбаси, копченості, смалець, шкварки – щось у власному дворі господарями, а щось, знову ж таки, у міні-цехах.
Так само може і повинна використовуватись і рослинна сировина, в тому числі фрукти і ягоди, тисячі тон яких щороку пропадає у кожному селі.
2. Організаційно-правова. Вся товарна продовольча продукція, яка вироблятиметься в селянських дворах, повинна з подвір'я та з міні-цеху забиратись на продаж у міста місцевим заготівельно-збутовим кооперативом, членами якого мають бути самі селяни. В місто – високоякісне, натуральне продовольство, назад в село – гроші для селян.
Для створення кооперативів потрібні прості й зрозумілі норми, типовий статут, типові договори, короткі й чіткі методичні рекомендації. Всі ці акти будуть готові до затвердження вже в 2014 році.
Безумовно, за правовою природою ці кооперативи мають бути споживчими, навіть якщо їм належатимуть вищеозначені переробні цехи; спеціальний закон про них потрібен терміново, оскільки чинне законодавство щодо кооперативів є, м'яко кажучи, недолугим – таке враження, що ті, хто його писав, абсолютно не розуміли, чого самі хочуть.
До правових боргів держави перед селянами слід віднести й неврегульованість правового статусу трудівника-селянина, який через безробіття в сільській місцевості працює виключно у власному присадибному господарстві. Працює важко і понад усі нормативи, а суб'єктом трудових правостосунків ... не вважається!
Тому треба негайно внести відповідні поправки до чинного законодавства, щоб таким людям нараховувався трудовий стаж і вони в усьому були прирівняні до тих категорій робітників, які є в даній місцевості. Тільки одразу попереджаю бюрократів, які вже потирають руки в очікуванні черг селян-прохачів – ні найманими працівниками, ні підприємцями ці люди не будуть, для них потрібен спеціальний правовий статус, а вся процедура їх реєстрації – це заява до сільради за встановленим зразком.
Знавці селянського укладу скажуть: оце що, і все? І цього досить для відродження села? Та селянину ж треба й город обробляти, й корм для худоби десь брати, і води, й палива, і транспортних послуг йому треба – і будуть праві. Для ефективного господарювання в сільському дворі потрібно ще багато чого, але держава в даний час дати все одразу не зможе. Надія лише на місцеві сільгосппідприємства, які орендують землю у селян. Крім орендної плати, додатково до неї, вони цілком у змозі на прийнятних умовах надати селянам всі ті господарські послуги, корми для худоби, які й потрібні для сучасного сільського дрібнотоварного господарювання.
Здебільшого ці послуги й надаються, тільки скрізь на різних умовах, і не завжди в обсягах, достатніх для селян. Звідси завдання – запровадити такі норми, які й для орендаря будуть прийнятні, і селянину достатні.
Безумовно, до головних завдань термінового оновлення державної аграрної політики належать й багато інших важливих питань. Перерахую лише деякі з них:
– негайне скасування повноважень Держземагентства із розпорядження землями, повернення цих повноважень місцевим органам влади, у яких вони були відібрані "регіоналами" задля загарбання "Сім'єю" українських земель;
– приватизація всіх державних сільськогосподарських підприємств, підкреслюю – всіх, до тих включно, які зараз належать Академії наук і Міністерству оборони. Причому, це має бути приватизація з урахуванням всіх попередніх помилок і зловживань, щоб не ненажерлива чиновна мерзота нагріла на ній руки, а щоб члени трудових колективів отримали цілісне підприємство, стали його співвласниками й могли отримувати дивіденди від його діяльності;
– повернення селянам земель резервного фонду і державного запасу, незаконно переданих злочинцями-чиновниками з порушенням прав місцевих селян стороннім особам;
– внесення змін до Закону України "Про оренду землі" з метою урівняння прав орендарів і селян-орендодавців.
Вичерпний або наближений до вичерпного перелік найважливіших і найтерміновіших нововведень буде за неділю-півтори, а зараз варто взяти до уваги ще одне: ні в якому разі не починати руйнацію тієї системи господарювання в сільському господарстві, яка склалася на даний час – бо вже чути голоси деяких горе-реформаторів щодо нових "реформ". Досить, вже проходили, тепер знущатись над селянином і сільгоспвиробникам не дамо!