Колишнього грузинського президента, що перетворився на українського політика, арештували у понеділок в ресторані у центрі Києва. За лічені години він вже був на борту чартерного літака, що прямував до Польщі. Ця депортація відбулася після того, як апеляційний суд постановив залишити у силі рішення суду нижчої інстанції, яким Саакашвілі було відмовлено у статусі біженця.
Позбавлений українського громадянства у червні 2017 року після сварки зі своїм патроном і колишнім союзником, президентом Петром Порошенком, Саакашвілі тепер депортований з України.
Серйознішою загрозою для нього є потенційна екстрадиція до Грузії, де у січні його заочно засудили до трьох років ув'язнення за те, що у часи свого президентства він намагався приховати докази у справі про вбивство одного грузинського банкіра чільними посадовцями Міністерства внутрішніх справ. Інші звинувачення, які чекають на нього у Грузії, стосуються зловживання владою, виявленого у насильницькому розгоні протестувальників 2007 року, а також розкрадання державних коштів.
З українською Фемідою Саакашвілі має не менш серйозні проблеми. У грудні він двічі вчинив опір арешту українськими правоохоронними органами, які намагалися затримати його для допиту в рамках розслідування про змову з грошовим мішком, пов'язаним з оточенням біглого українського президента Віктора Януковича, щодо якого висунено звинувачення в організації злочинного угруповання. Пізніше Саакашвілі провів вихідні у в'язниці, а відтак його відпустили під нічний домашній арешт, строк якого збіг на початку цього місяця.
Але всі ці деталі переважує загальний факт, що ані його харизма, ані його імідж доброчесного борця із корупцією не зберегли його політичну популярність ані в Україні, ані у Грузії.
У Грузії більш ліберальне крило його партії, Єдиного національного руху, – який на виборах 2017 року посів друге місце, далеко відставши від партії-переможця, – відкололося від більш популістичної і менш освіченої маси, яка залишається вірною Саакашвілі. Його прибічники нині мають лише шість депутатських мандатів, що різко контрастує зі 119 парламентськими місцями, що їх вони отримали у виборах 2008 року.
В Україні підтримка Саакашвілі теж скоротилася. Опитування, проведене поважною установою – фондом "Демократичні ініціативи", – показало, що йому довіряють 16 відсотків населення, а не довіряють – 73 відсотки. Чисельність регулярних мітингів, що їх Саакашвілі організовував у Києві, коливалася від однієї до декількох тисяч, причому деяким з учасників протестів платили за їхню участь, згідно з останніми повідомленнями у пресі.
Це дуже контрастує з часами минулої слави грузинського лідера, коли він на чолі сотень тисяч людей здійснив Революцію троянд, яка винесла з влади корумповану еліту, а потім був обраний президентом, отримавши 96 % підтримки. У січні 2008 року його було переобрано на другий термін майже 54 відсотками голосів.
Поступова втрата репутації
Спуск Саакашвілі з політичних висот був довгим і неухильним. Його перший президентський строк можна вважати безспірним успіхом. Він викорінив стару корумповану еліту, здійснив ринкові реформи, різко зменшив кількість бюрократичних процедур і дав поштовх вражаючому економічному зростанню. Але вже під час його другого строку на посаді президента від Transparency International та інших міжнародних моніторингових груп залунали звинувачення у тому, що він попускає виникненню нового класу клептократів, бо дає владу бізнесменам, близько пов'язаним з його політичною партією.
Що більше всихала його репутація на міжнародному рівні, а його грандіозні амбіції перетворювалися на далеку мрію, то різкіші заяви лунали з вуст Саакашвілі. Його звинувачення на адресу очільників України ставали дедалі більш барвистими й озлобленими.
В Україні його спроби заново відбудувати свій імідж зазнали серйозних поразок. На посаді губернатора Одеської області у 2015-2016 роках він не зміг завоювати підтримку місцевого населення чи реалізувати багато гучно розрекламованих планів з упровадження реформ і боротьби з корупцією. Його реакцією на це стали закиди у бік центральної влади про те, що вона йому заважає, хоча у нього було достатньо повноважень для реалізації своїх планів, а на його боці були обласний прокурор і голова обласної поліції.
Заснована ним політична партія "Рух нових сил" здобула нове дихання у вересні 2017 року, коли після втрати українського громадянства Саакашвілі незаконно перетнув український кордон з Польщею у супроводі сотень прибічників.
Невдовзі по тому він закликав до масових протестів проти корупції, які привабили лише декілька тисяч учасників, хоча за ці протести виступили також інші помітні політичні гравці, як-от праворадикальні партія "Свобода" та батальйон "Азов", реформістська партія "Самопоміч" і громадянські організації на кшталт Центру протидії корупції.
Більшість із цих союзників полишила цю коаліцію після того, як протести вилилися у фізичні напади на провладних депутатів. Втративши підтримку багатьох освічених, ліберально налаштованих грузинських і українських соратників, Саакашвілі залишився з почтом, до якого входили: невеличке парамілітарне угруповання, підконтрольне одному депутату з кримінальним минулим; старий націоналіст, який востаннє був у парламенті десять років тому; і купка довірених осіб і охоронців з Грузії.
У грудні розвиток подій набув нового сенсаційного оберту. Одного з основних помічників Саакашвілі – голову Київської обласної організації його руху, Северіона Дангадзе – було записано на відео у процесі отримання декількох сотень тисяч доларів і євро готівкою від посланця бізнесмена, який живе у вигнанні і якого українські правоохоронні органи звинувачують у належності до "злочинного угрупування", пов'язаного зі зміщеним президентом Януковичем. У записах розмов, оприлюднених Генеральною прокуратурою України, нема прямої згоди Саакашвілі на отримання фінансування від людей Януковича, але вони показують його відкритість до обговорення цієї теми.
Саакашвілі стверджує, що усі звинувачення проти нього є політично вмотивованими. Але його схильність до авторитарності та підбурення, яка, можливо, допомогла йому проштовхнути реформи у Грузії далекого 2003 року, видається абсолютно недоречною у сучасній Україні та Грузії. Те саме стосується непрозорості в його особистих та політичних справах.
Екстравагантні смаки
Після того, як Саакашвілі 2013 року залишив Грузію, щоб уникнути кримінального переслідування, більшу частину його активів було арештовано. Проте це не завадило йому фінансувати безкінечну низку протестних маршів, наймати автобуси для протестувальників, платити за намети та відкриті сцени, винаймати зали та офіси для своєї політичної партії і забезпечувати зарплату штату й охоронцям. Він також вів дуже комфортний спосіб життя. (До минулого тижня він винаймав у Києві квартиру, орендна плата за яку становить 6000 доларів на місяць; він також відомий своїми екстравагантними смаками.)
Ця непрозорість не в'яжеться з образом лицаря-антикорупційника і піднімає питання потенційно сумнівного походження коштів. На жаль, українські незалежні антикорупційні організації та журналісти-розслідувачі вирішили не ставити неприємних запитань, оскільки Саакашвілі озвучував близькі їм гасла і вимоги реформ.
Іронія ситуації в тому, що ця непрозорість також породила низку чуток і додала вірогідності звинуваченням з боку української влади щодо того, що Саакашвілі та/або його головні соратники вступили у змову зі злочинним угрупованням, яке нині осіло у Москві.
Наступні дні покажуть, чи Саакашвілі залишиться політичною силою. Найімовірніше, увага обертатиметься навколо розгляду справ в українському і, можливо, грузинському суді (під наглядом міжнародних моніторингових груп), для визначення того, що саме відбулося. Розгляд кримінальних справ принаймні частково продовжуватиметься попри його видворення до Польщі, звідки він в'їхав до України без належних документів.
Одне залишається певністю: кар'єра Саакашвілі увійшла у низобіжну спіраль. Але його рано скидати з рахунку. Колишній грузинський президент завжди мав адреналінову залежність, женучись за натовпами і обожненням революційних мас. В інтерв'ю, яке він дав за кілька днів до арешту у грудні, Саакашвілі саме так і висловився: "Жодний секс не зрівняється з революційним успіхом. Революція – це більше, ніж адреналін".
Саакашвілі все ще мріє про нову революцію, яка відживить його сумні особисті і політичні перспективи. Приземлившися у Варшаві, він проголосив: "Я люблю Польщу, але я борюся у Грузії та Україні". Незважаючи на те, як завоїсто він налаштований, швидке падіння Саакашвілі з висот політичної діяльності є наслідком надмірно роздутого еґо, яке потерпіло катастрофу у каламутних водах політики в Україні – країні, де люди час від часу фокусують свої надії на популістах, що розкидаються обіцянками, але ніколи повністю не довіряють своїм лідерам і не ідолізують їх.
Його падіння у кінцевому рахунку є доказом успішності тієї революції, до початку якої він доклався. Народи великої частини посткомуністичного простору скинули декілька корумпованих авторитарних режимів і утворили сильне громадянське суспільство у своїх країнах. Але цей успіх спричинився до того, що політичний дискурс більше не формується на вулицях. Він перемістився у сферу експертних обговорень, нагляду з боку медій і боротьби у рамках цивілізованого політичного процесу, – усіх тих речей, які є головними інструментами змін у демократичних суспільствах.
Допис є українським перекладом статті, написаної для politico.eu (https://www.politico.eu/article/the-rise-and-fall-of-mikheil-saakashvili/), і публікується з дозволу автора.