На жаль, у цьому процесі намагаються використовувати політиків та одіозних особистостей, котрі не мають жодного відношення до мистецтва чи навчально-виховного процесу, але це, так звані, «проблеми росту», які, в цілому, упевнений, не вплинуть на кінцевий результат.
Колектив Академії отримав нарешті можливість у законний та демократичний спосіб змінити ту ганебну ситуацію, що укорінилась в її стінах за 14 років ректорства Володимира Рожка.
На посаду ректора претендують 6 кандидатів, зареєстрованих Міністерством культури України. Серед них трудовий колектив та представники студентської спільноти оберуть таємним голосуванням найдостойнішого.
Я особисто не маю жодного приватного інтересу ні в стінах Академії, ні безпосередньо у цих виборчих перегонах, але не можу без болю дивитись на те, в яких умовах протягом останніх років навчалися найталановитіші молоді музиканти України.
Ця проблема має свою історію.
Далекого, вже тепер, 2004 року В.І.Рожок розгорнув агітацію за свою кандидатуру, після завершення ректорської каденції О.С.Тимошенка. Вміло маніпулюючи суспільною свідомістю, він спочатку запустив чутку, що на приміщення консерваторії «поклали око» бізнесмени, а потім, з легкістю, переконав довірливий творчий колектив, що лише він, маючи вагомий авторитет та досвід державного службовця, зможе відстояти будівлю та домогтися фінансування на ремонт та осучаснення закладу. Повіривши досвідченому чиновнику-маніпулятору, більшість колективу проголосувала за нього, віддавши йому перевагу перед кандидатами, які мали виключно мистецьку біографію. Так почалася перша ректорська каденція В.І.Рожка.
Те, що відбувалося під час його обрання на другий термін, виборами назвати, взагалі, важко – це був “вибір без вибору” та ще й під пильним оком самого ректора…
Чим же займався В.І.Рожок 14 років і які його реальні здобутки, я спробую проаналізувати стисло:
1) будівлю Академії, яку він щоразу під час оголошення виборчої програми, обіцяв ремонтувати, в реальності доведено до катастрофічного стану – усім охочим досить подивитись на фасад закладу з вулиці Городецького;
2) у туалети головного музичного ВНЗ країни заходити взагалі страшно;
3) сидячи у ректорському кріслі та займаючись виключно адміністративно-керівною роботою Володимир Іванович отримав звання «Народний артист України»;
4) в Академії працевлаштовано численних членів сім’ї та родичів ректора, які обіймають посади від керівних і аж до вахтерів гуртожитку;
5) син ректора отримує в Академії півтори ставки, а, відтак, отримує заробітну плату, що сумарно перевищує заробітну плату завідувача кафедрою зі світовим ім’ям. Це у той час, коли викладачі, серед яких народні артисти України, змушені працювати на 0,5 ставки (і це не за сумісництвом, а на основній роботі);
6) на двох посадах в Академії працевлаштовано і невістку ректора – на вокальній кафедрі та в оперній студії;
7) принаймні, двічі В.І.Рожок робив спроби отримати звання Героя України, намагаючись порівнятись чи то з митцями світової слави – Євгенією Мірошниченко, Анатолієм Солов’яненком, Дмитром Гнатюком, Мирославом Скориком, Євгеном Станковичем, Богданом Ступкою, чи то з воїнами, які нині кладуть на вівтар своє життя, захищаючи Батьківщину;
8) обрався Академіком Національної академії мистецтв України. Тут варто відзначити, що левова частина голосуючих на тих виборах – штатні працівники консерваторії – тож, яким був на них тиск не важко здогадатись;
9) у той же час, у зимовий період, викладачам та студентам, які були змушені працювати у геть холодних класах, забороняли використовувати власні обігрівачі, мотивуючи це тим, що немає коштів на оплату електроенергії. Ще, студенти розказувати мені, що у них у гуртожитку, з тих же міркувань, відбирали придбані за власні кошти пральні машини.
«Стрілки» за всі негаразди, весь цей час, Володимир Іванович майстерно переводив на державу, яка не виділяла коштів на ремонт тощо. Замовчуючи, при цьому, доходи, які отримувалися Академією від студентів-контрактників. Звичайно, цих коштів недостатньо для капітального ремонту будівлі, але, цілком очевидно, що за них, без проблем, можна було б відремонтувати фасад, привести до ладу туалети та оплатити електроенергію, яку б викладачі та студенти спожили, зігріваючись власними, принесеними з дому, обігрівачами. Однак, вочевидь, у ректора Рожка ці кошти мали зовсім інше призначення…
Але докори сумління за перелічену, лише невелику частину «здобутків» Володимира Івановича – не властива йому чеснота.
Отримавши всі можливі виплати, нарахування і доплати під час звільнення з посади ректора, у зв’язку з закінченням контракту y червні цього року (а це, майже 300 тисяч гривень – за такі гроші професор Академії має працювати чи не 2 роки), В.І.Рожок знову претендує на посаду ректора…
В хід ідуть відпрацьовані у 2004 році технології – на будівлю знову, нібито, «поклали око» столичні забудовники, які хочуть чи то її всю (чи то частину – флігель, чи то внутрішній дворик) відібрати. Варто розвіяти цей міф назавжди – відповідно до українського законодавства, майно закладів зі статусом «національний» не підлягає відчуженню.
Намагаючись привернути увагу до своєї постаті В.І.Рожок, навіть, реєструється у соцмережі Facebook, поширює фейк про погрози з боку керівництва Міністерства культури на свою адресу та можливий недопуск його до участі у виборах. Але, скандалу, на який так розраховував наш «герой», не вийшло – постать «видатного митця» В.І.Рожка не привернула уваги ЗМІ.
Віддаю належне Міністру культури України Нищуку та апарату Міністерства, які не дали втягнути себе у цю провокацію, а діяли, виключно, відповідно до букви Закону та зареєстрували усіх претендентів, документи яких відповідають кваліфікаційним вимогам, надавши колективу можливість здійснити свій вибір у демократичний спосіб.
Упевнений, колектив Академії здійснить свій вибір дбаючи про майбутнє закладу, адже, серед претендентів є достойні люди, спроможні вивести ВНЗ зі стану, до якого він доведений.
Говорячи про Академію, Володимир Іванович любить хизуватись прізвищами видатних випускників - від Анатолія Борисовича Солов’яненка і до Валентина Дитюка, та у появі цих митців на світовому небосхилі немає жодної його заслуги. Це здобутки видатних викладачів, які працювали і працюють в Академії, віддаючи свій досвід і талант та змушені працювати у жахливих умовах, до яких довів ВНЗ колишній, вже, ректор.
Особливої уваги заслуговує презентована Рожком «програма» - досить подивитись на її зовнішній вигляд. На відміну від гарно оформлених та структурованих програм інших кандидатів, програма Володимира Івановича - це недбало, похапцем скомпоновані за принципом «и так сойдет» популістські тези про те, що як і 14 попередніх років буде боротись за капітальний ремонт будівлі. Тут можна не сумніватись – результат теж буде таким же.
Особливим цинізмом є чистий популізм про порушення питання про працевлаштування, надання житла і достойної оплати випускникам Академії. Можу зразу припустити як за виконання цього пункту збирається звітувати Володимир Іванович – напишe листи відповідного змісту до Верховної Ради, Кабміну, Міністерства культури; отримає бюрократичні відписки, і скаже, я зробив все від мене залежне – вони не вирішують…
На кого це розраховано???
Ще одне вагоме досягнення – перед виборами, за ініціативи Рожка, як він сам каже у своїй програмі, відкрито їдальню для працівників Академії, яку він сам же, перед тим, і закрив.
Чи є межа цинізму???
Підсумовуючи викладене виборча програма Володимира Івановича, на 73-ому році життя, мала б виглядати так:
1) зведення особистих порахунків з тими, хто протягом останнього періоду не підписував вигідних йому звернень та листів, складав конкуренцію на виборах, агітував “за” і підтримував інших кандидатів;
2) черговий етап боротьби за звання «Герой України»;
3) виборювання звання «Народної артистки України» для невістки – такі спроби вже мали місце минулого року, а зауваження про те, що ще й 5-ти років від заслуженої не пройшло, були відкинуті Володимиром Івановичем з легкістю – «…у Людмили Монастирської теж не пройшли…» - для нього ці співачки, щонайменше, рівнозначні;
4) про будь-який капітальний ремонт годі й говорити, якщо за 14 років ректорства навіть необхідної для порушення питання про фінансування документації не було належним чином розроблено;
5) класи взимку знову будуть холодними, а власні обігрівачі і пральні машини викладачів і студентів знову заборонятимуть використовувати;
6) можливо, у ректора знайдуться ще далекі непрацевлаштовані родичі – тоді, на колектив чекатиме поповнення;
7) кошти від студентів-контрактників (а це мільйони гривень щорічно) використовуватимуться як і раніше – працівникам Академії краще від мене зрозуміло як…
Розумію, яка масивна психологічна атака чиниться на колектив В.І.Рожком та його командою, пригадуються всі «вирішені ним питання» - допоміг, підтримав, подав на звання тощо. Але, запитайте себе, чи ви не варті того? – Безперечно варті! Ви заслужили це своєю багаторічною працею, а ректор лише робив те, що і повинен був робити, але принижуючи вас необхідністю просити, а потім, ще й бути зобов’язаними за те, що належить вам по праву.
Знаю, Володимир Іванович, за будь-яку ціну, намагається створити враження про те, що за нього більшість і його перемога – вирішене питання. Не вірте!!! Так само як і в те, що хтось комусь може віддати голоси – такої процедури не існує. Кандидат, який не пройшов у другий тур може лише звернутися до тих, хто голосував за нього та запропонувати проголосувати за того чи іншого кандидата. Але, це не означає, що голосуючі вчинять саме так.
В останні тижні я поспілкувався з десятками людей, які голосуватимуть. Лише двоє з них сказали, що голосуватимуть за Рожка.
Поза сумнівом, зараз колишній ректор, намагаючись заручитись підтримкою впливових людей щедро роздає обіцянки та, варто пам’ятати, розплачуватись за них доведеться Академії, а, отже, і колективу.
Я особисто не є зацікавленою у цьому процесі особою, не агітую за жодного з кандидатів, не викладаю і не збираюся ні викладати, ні захищатись у НМАУ. Мій емоційний, але щирий текст викликаний десятками зустрічей та розмов з працівниками Академії, яких глибоко поважаю. На жаль, будучи залежними навіть не від грошей (зарплати в Академії дуже невисокі, а у сумісників – взагалі мізерні), а від можливості вчити, передавати досвід, вони не можуть висловити публічно все те, що почув від них та узагальнив у цьому тексті.
Усвідомлюю, що помста за цей матеріал на мою адресу не забариться і вже після найближчої моєї прем’єри «підкаблучні» критики з гнізда Рожка понаписують негативні рецензії на мою адресу та я маю щастя на це не зважати, доки тисячі глядачів, кожного сезону купують квитки на вистави, до постановки яких я безпосередньо причетний, а я сам маю честь щиро дивитись в очі колегам і друзям.
Ще раз наголошую, серед претендентів на посаду ректора НМАУ є достойні люди – не збираюсь агітувати за когось конкретно. Вірю, колектив зробить правильний вибір та не дасть повернути заклад у минуле.
Звертаюсь до колективу Академії - нічого не бійтесь, голосування таємне.
Гірше ніж було не буде – голосуйте по совісті.
Vivat Academia!