Від початку свого існування Книгарня “Є” — правильно це чи ні — сприймала продаж і популяризацію українських книжок як свою місію, іноді навіть усупереч комерційним показникам. З видавництвом “Фоліо” мережа протягом багатьох років працювала в дискримінаційних умовах, оскільки видавництво постачало книжки за цінами, при яких роздрібні ціни на його видання, навіть при нашій найнижчій серед великих книжкових мереж націнці, виходили вищі, ніж у мереж-конкурентів. При цьому Олександр Красовицький часто звинувачував працівників мережі у некомпетентності та поганому ставленні до його книжок. Однак Книгарня “Є”, намагаючися сформувати якнайширший асортимент книжок українською мовою, вела цю співпрацю далі.
В серпні 2016 року, внаслідок перемовин, із “Фоліо” було погоджено знижку, яку видавець надасть мережі і при якій ціна у книгарнях “Є” на книжки цього видавництва стане конкурентною порівняно з іншими мережами. Результатом цих перемовин став Додаток до угоди про співпрацю. Ми не маємо права публікувати цей документ, оскільки в угоді зазначено, що певна наведена в ній інформація є конфіденційною (цю інформацію можемо надати лише на вимогу компетентних органів).
У Додатку, зокрема, йдеться про те, що Книгарня “Є” зобов'язується розміщувати новинки видавництва на стенді “Новинки”; книжки, які, згідно з продажами, увійшли до першої двадцятки лідерів, — на стелажі “Топ-20”; і новинки, і книжки, що увійшли в Топ-20, — на промостолах; викладати кілька книжок спільно визначених серій на стелажах обличчям. При цьому Додаток не містить жодних показників щодо того, скільки і яких книжок видавництва мережа виставляє пріоритетно. Додаток підписаний генеральним директором видавництва “Фоліо” Олександром Красовицьким та директором ТОВ “Книгарня “Є” Катериною Федоренко і завізований печатками сторін.
Ще раз наголошую, як і в коментарі журналістам “Лівого берега”, як і іншим ЗМІ: Книгарня “Є” — і це офіційна позиція компанії — не обумовлює з жодним із видавництв у жодному з офіційних документів, скільки книжок певного видавництва ми виставляємо на промостолах та обличчями на стелажах. Це рішення мережа залишає за собою, спираючись на те, що вважає для себе комерційно та іміджево успішнішим.
Звідки взялися цифри, про які говорить Олександр Красовицький? Керівник “Фоліо” почав застосовувати брутальний тиск на співробітників мережі на різних рівнях, з метою отримання неформальних преференцій усупереч офіційному договору та принципам роботи компанії. Під цей тиск потрапила, зокрема, комерційна директорка мережі, від якої керівник “Фоліо” вимагав чітко обумовити кількість місць на промостолах для виставлення книжок цього видавництва. Щоб зберегти співпрацю (видавець не раз погрожував, що забере свої книжки з книгарень “Є”), комерційна директорка таки дала обіцянки покращення — наскільки це буде можливо — викладки книжок “Фоліо” у книгарнях “Є”. При цьому Олександр Красовицький був поінформований (!), що керівництво компанії цього ніколи не погодить і не прийме; офіційних документів із погодженням цифр не було. У своєму блозі керівник “Фоліо” пише: “Постійні нагадування про виконання домовленостей призводили до дій по давно вивченій системі – зміни проводилися тільки в тій книгарні, про яку нагадували, тільки на певний проміжок часу”, — саме тому, що неформальні обіцянки не є комерційними домовленостями, і пан Красовицький був про це попереджений.
Коли керівництво мережі довідалося про брутальний тиск, що його чинив Олександр Красовицький на комерційну директорку й на консультантів (а особливо консультанток) у магазинах і про цифри місць на промостолах, вибиті цим тиском, то зробило спробу переведення відносин мережі та видавництва у цивілізоване русло, але така спроба з боку керівника “Фоліо” відгуку не отримала. Співпрацю було вирішено припинити з етичних міркувань, для захисту працівників від тиску, якому, не розриваючи взаємин, годі протистояти.
Про тиск. Звичайно, комерційні домовленості існують між будь-якими компаніями, і, якщо одна зі сторін незадоволена якістю виконання цих домовленостей іншою стороною, вона мала б вирішувати це питання в цивілізований спосіб. Олександр Красовицький пише: “Колеги з асоціації видавців знають, що конфліктність в любому бізнесі — нормальна справа, а в книжковому — майже прийнятна система роботи”. Ми також вважаємо, що конфлікти — це один зі складників робочого процесу, що видавці можуть мати претензії до Книгарні “Є”, так само як Книгарня “Є” до видавництв. АЛЕ: ці конфлікти мають вирішуватись цивілізованим шляхом, а не тиском та лайкою. Олександр Красовицький лаявся як на комерційну директорку, так і на продавців-консультантів у окремих книгарнях, погрожував, що вони будуть звільнені. Пан Красовицький стверджує, що не вживав нецензурних слів. Утім, слово “сука”, вживане ним у спілкуванні з нашими працівниками, міститься у словнику нецензурної лексики та її відповідників “Українська мова без табу” авторства Лесі Ставицької (Київ: Критика, 2008 р.). Слова “падла” і “тварь”, які генеральний директор видавництва “Фоліо” вживав у розмовах як із комерційною директоркою, так і з продавцями-консультантами (до речі, у присутності покупців), також показують нецивілізований підхід у ставленні до партнерів.
Наголошую, що саме через такий нецивілізований підхід Книгарня “Є” надіслала листа про припинення співпраці. Ми відразу наполягали на тому, що нам ідеться не стільки про домовленості, які виконуються або не виконуються, а про те, що бізнес варто вести цивілізовано. Пан Красовицький пише: “В українській та російській мові є достатньо цензурних лайливих слів для вияву обурення та інших почуттів". Наші працівники не звикли чути лайливих слів від власного керівництва (працюючи дев'ять років у цій компанії, я жодного разу не чула від своїх керівників лайливих слів стосовно працівників, ані цензурних, ані нецензурних) — так само вони не повинні терпіти їх і від будь-кого іншого. Працівники компанії не мають перебувати в постійному напруженні і стресі, а відвідувачі не мають чути у книгарні крик та погрози.
Можливо, представники певних структур вважають, що бізнес неможливий без брутальної поведінки та лайки — як у бік власних працівників, так і в бік партнерів. Але керівництво мережі книгарень “Є” переконане, що такій поведінці не місце ані в бізнесі, ані в інших сферах міжлюдського спілкування – усі питання варто вирішувати шляхом цивілізованих перемовин, якщо ж умови не підходять – припиняти співпрацю.
Олександр Красовицький ставить нам у вину те, що ми почали говорити про це публічно, маючи на увазі лист, який я особисто виставила на своїй сторінці у Фейсбуці 21 вересня цього року. Справді, ми вважаємо, що якщо не допомагають заклики, висловлені приватно, то про нецивілізовану поведінку слід говорити публічно й пояснювати нашим покупцям, чому Книгарня “Є” йде на такий серйозний крок розриву.
Наостанок іще кілька уточнень по блогу Олександра Красовицького.
Генеральний директор “Фоліо” пише про те, що “після системних конфліктів з постачальниками, айті-спеціалісти мережі змінили форму звітності, з якої зникли попозиційні залишки в книгарнях. Впевнений, власники Книгарні Є не знають, що постачальники тепер не мають доступу до електронних попозиційних звітів, що явно не поліпшує роботу з товаром”. Пан Красовицький помиляється в двох речах — по-перше “системних кофліктів з постачальниками” ми не маємо, по-друге, на зміні звітності наполягало якраз керівництво – тому, що інформація про продаж у розрізі регіонів, а тим більше в розрізі конкретних торгових точок є комерційною таємницею компанії. Наявність чи відсутність цієї інформації жодним чином не впливає на обсяги замовлень чи розрахунки. Будь-хто з постачальників підтвердить, що ми завжди вчасно розраховуємось і ніколи не фальсифікуємо даних у звітності.
Крім того, у своєму блозі Олександр Красовицький пише, що Книгарня “Є” від початку реалізовувала українські книжки, і припускає, що “такий "ідеологічно-комерційний" підхід дозволяв вирішувати питання поступового зростання продажів, але не розвитку мережі. Спочатку зросли націнки і на полицях з'явилися книги російських видаців“. Нагадаю про те, що книжки російських видавців у певній кількості були в нас завжди, адже нашою метою було і є дати українським читачам доступ до добрих зразків літератури, виданої також і за кордоном, зокрема у Росії, але Книгарня “Є” наполягає на тому, що торгівля переважно українськими україномовними книжками в Україні – це нормально, природно й комерційно перспективно.
І зовсім уже наостанок. Пан Красовицький усюди називає авторку цих рядків піар-менеджером. Тут мушу пояснити (або ж нагадати), що я ніколи не обіймала посади піар-менеджера, що моя посада називається арт-директорка мережі, а моя діяльність охоплює у мережі книгарень «Є» широке коло питань — як організацію заходів у наших книгарнях по всій Україні, так і багато інших процесів у структурі. Тому вважаю себе цілком компетентною вести цю професійну розмову.