ГоловнаБлогиБлог Яни Барінової

Дистильований простір

Процес розділення речовин на складові частини шляхом випаровування з наступною конденсацією без доступу повітря визначений терміном дистиляція. Спочатку вода нагрівається до кипіння, потім її пара піднімається в конденсатор. Звірства, скоєні окупантами у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Бучі, Ірпені, Бородянці, Макарові, Мотижині, Ворзелі, Гостомелі, Краматорську, спричинили ментальне доведення українського суспільства до точки кипіння на шляху Українською Голгофою.

Фото: АЗОВ

Дистильовану воду часто називають «мертвою». На найскладніші співпереживання українці мають моральне право. Наші дистильовані від горя і болю душі відродять з часом у собі сили для життя, встановлення справедливості, формування пам’яті за загиблими, спрямування енергії холодної люті на підтримку жертв і очевидців геноциду, їх психологічну реабілітацію, документування і фіксацію злочинів. Нам треба жити далі – це наше зобов’язання перед закатованими, вбитими невинними. Не можу мовчати про геноцид, зі своєю родиною я проживала його двічі. І знаю, що біль не зникне, навіть через покоління, через декілька – також. Результат страждань – дистильований горем простір, гнітюча порожнеча.

Великий льох

У 1845 році Тарас Шевченко написав поетичний твір-містерію «Великий льох» із трьох частин: «Три душі. Три ворони. Три лірники». Філософський шедевр викривав злочини, скоєні російським самодержавством проти України.

«Три душі» – історії померлих дівчат, душі яких не пускають до раю через те, що вони допомагали своїми вчинками катам України. Це наголошення автора на тому, що не слід миритися з поневолювачами народу навіть у дрібницях. «Три ворони» – діалог птахів про підступність, жорстокість та зречення моральних цінностей. «Три лірники» – завершальна частина твору про калік-співців, символ байдужого покоління, яке ніби не бачить усього, що відбувається навколо. Український Пророк у метафоричній формі описав процес руйнації України насильницьким шляхом, де перший етап – толерантність й лояльність до агресора – переростає в наступну фазу – жорстокість і насилля. Завершенням стає байдужість до жахіть, які направлені проти українства. Це занурило Україну тих часів у колоніальний віковічний стан.

Три душі. Лояльність

«Тоді у рай їх повпускаєш,

Як все москаль позабирає,

Як розкопа великий льох».

Т. Шевченко

До війни в Україні існувало неймовірне засилля російського наративу під завісою толерантності та взаємоповаги. Навіть не беру до уваги ідеологічну імперську пропаганду стосовно історичних спільних витоків, походження та етнічних еволюційних спільностей. Я про менш вантажні речі: культурний обмін, літературу, музику, театри, мистецтво, події, інформаційний простір, продукти, товари, канали сполучень.

Нещодавно Міністерство культури та інформаційної політики України виступило проти будь-якого культурного діалогу з агресором, у відповідь на геноцид, влаштований у Бучі – з вимогою до міжнародної спільноти блокувати все, що пов’язане з країною-терористом. Це стосується трансляції російських пропагандистських каналів, торгівлі нафтою та газом, будь-якої співпраці, від якої гроші йдуть на вбивства українців.

Масштабною поступкою у стимулюванні російській нелюдськості, що затопила Україну зараз, можна вважати події 2014 року: анексія Криму, окупація частини Донецької та Луганської областей. Уже тоді мова дипломатії та ефективність міжнародних правозахисних інституцій дали збій. Це був перший тектонічний зсув цивілізованого світу, з-під якого магма російської жорстокості набула форми вулканічного вибуху сьогодні.

Президентка Європарламенту Роберта Метсола назвала ракетний удар окупантів по залізничному вокзалу у Краматорську «міжнародними воєнними злочинами, які вчиняються проти суверенних людей, що просто борються за демократію та свою країну», визнала відповідальність Європи за невжиття заходів по запобіганню війни.

Три ворони. Жорстокість

Он бачите, над Києвом

Мітла простяглася,

І над Дніпром і Тясмином

Земля затряслася.

Т. Шевченко

Заблоковані в облозі, примусово депортовані до ворожої країни, поранені, травмовані, скалічені фізично і морально, закатовані з особливою жорстокістю, з відрізаними частинами тіла, численними колото-ріжучими ранами, вирваними зубами або випаленими очима, зґвалтовані декілька разів при житті і після нього, загиблі в очікуванні евакуації від голодної смерті, ті, що відійшли в інший світ від вибухів та осколків, розстріляні впритул, тіла, заживо чи посмертно спалені. Обвуглені трупи, люди, що розкладалися просто під відкритим небом, або недбало закидані землею. І ті, що це бачили і вижили, повернулись з невимовним тягарем, для яких відійти в небуття було б полегшенням. Вони залишились серед нас, маючи невиліковні рани душі. Ті, хто чекає на тіла жертв рідних і близьких, ексгумовані з масових захоронень.

Діти. Цілеспрямовано знищені діти. Не випадково, ні. Діти, які піддавались нелюдським тортурам. Діти, які загинули під час евакуації. Діти, які перетинали кордони самотужки. Діти з контактами батьків на спинах. Діти, які втратили від стресу пам'ять. Діти, які перестали розмовляти. За останніми даними, в Україні через війну загинуло 183 дитини, ще 342 дитини постраждало. Насилля, що гірше за найстрашніші жертвоприношення. Такі ж злочинні дії, зі слів очевидців, і далі мають повсюдне місце на непідконтрольних Україні територіях. Великі проблеми з доказовою базою будуть у Маріуполі, там працюють мобільні крематорії, а окупанти посилено зачищають вулиці від тіл загиблих. Тому велика кількість українців, які вважаються зниклими безвісти у гарячих котлах жахіть, також є жертвами катувань.

У Київській області вже працює близько сорока слідчо-оперативних груп, які збирають процесуальні докази: фіксують катування, тортури над людьми, встановлюють особи вбитих, місця одиночних і масових поховань. Усі вбивства правоохоронцями кваліфікуються за статтею 438 Кримінального кодексу України, як порушення законів і звичаїв війни. Наступною фазою є проведення внутрішнього національного розслідування, на основі якого готуватиметься звернення до Міжнародного кримінального суду у Гаазі.

Знову постає питання підписання Президентом України Закону № 2689, прийнятого 20.05.2021 року про воєнних злочинців задля гармонізації національного законодавства із міжнародним, встановлення у ньому відповідальності за воєнні злочини та злочини проти людства. Йдеться про ратифікацію Римського Статуту (РС), міжнародного договору, яким було засновано Міжнародний кримінальний суд (МКС). Статут надає право МКС розглядати такі міжнародні злочини: геноцид, злочини проти людяності (масштабне переслідування мирного населення), порушення законів та звичаїв ведення війни, злочини агресії. МКС може розглядати справи за трьох умов: держава підписала та ратифікувала Римський Статут; Рада Безпеки ООН передає справу до МКС; держава-учасниця РС сама ініціює справу в МКС. Ратифікація Статуту є зобов’язанням України згідно зі статтями 8 і 24 Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

Одним із варіантів, запропонованих на нашому загальнодержавному рівні є створення міжнародного гібридного трибуналу. Важливим аспектом такого формату рішення є те, що цей суд не буде віртуальним, а стане живим процесом, що проходитиме у нашій країні. Питання права вимагають скрупульозності, компетентності і часу.

Вже зараз є критичні моменти для оперативного реагування і вони стосуються морально-психологічного стану жертв насилля. Генеральна прокуратура України обрала вектор взаємодії правоохоронців з волонтерськими організаціями, що займаються психологічною реабілітацією потерпілих. Абсолютно закономірною є проблема відмови жертв катувань, які залишились живими свідками подій, у зверненнях за допомогою. Неготовність до подолання наслідків звірств робить уразливими не тільки суспільство, але й професійних психологів та психіатрів, які допомагають у моторошних випадках.

Фото: Офіс Генерального прокурора

Три лірники. Байдужість

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить…

Т. Шевченко

Байдужість вбиває. Уникнення знищує. Замовчування руйнує.

Так, це нестерпно складно зробити спробу глянути у вічі закатованої дитини, її матері, чи прийти до рідних тих, що загинули насильницькою смертю. Так, це на все життя, коли раптом можна в безсиллі усвідомити, що допомоги деяким з них не вдасться. Так, є варіант бути звинуваченим і відкинутим при необачній напівдії. Але тим, хто залишився живим після пекла, потрібна підтримка у відновленні внутрішніх емоційних врівноважених сил. Не тільки гуманітарна допомога та правовий супровід. Хоча це важливо.

Розтоптана людяність не може залишитися десь на узбіччі. І поки юридичні вантажні механізми запустять свій маховик, наш обов’язок підтримати українських багатостраждальних безневинних своїм добром, любов’ю і безумовним розумінням. Бо їхнє життя після катувань – це наше відтепер спільне повсякдення.

Головною зараз є психологічна підтримка людей, що стали жертвами насилля. А потім – розробка обов’язкових реабілітаційних програм для прискорення переходу до звичного життя. І наша людяність саме у цьому. Це наша відповідь звірствам катів-окупантів. Наш дистильований у травматичних подіях простір має вийти за рамки помсти чи люті, правосуддя чи знищення ворогів. Ми вистоїмо разом українством. Сильним і непереможним.

Започаткована мною ініціатива «Український правозахисний гендерний фронт» працюватиме у правовому та психологічному консультативному форматах на захисті жертв геноциду по всій країні. Пошта для звернень: [email protected]

Над Бучею, декілька днів після звільнення, вранці з’явилась веселка. Давні греки вважали, що то міст між небом і землею. До Творця йшли душі наших великомучеників. А ми – тут, і ми – разом.

Яна Барінова Яна Барінова , громадська діячка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram