Звісно, проблема звільнення українських заручників з полону бойовиків сьогодні є найпріоритетнішою, і ми зобов’язані всіма доступними нам способами повернути наших громадян в їх сім’ї. Однак, якщо хтось гадає, що діалог між Савченко і лідерами псевдореспублік інспірований виключно бажанням вирішити проблему полонених, то сильно помиляється.
Бойовики вже десятки разів зривали обмін людьми і стільки ж відмовляли українській стороні в обміні «всіх на всіх». І це при тому, що зазначена формула ніколи не була кількісно рівноцінною. Наприклад, останнього разу бандформування відмовилися обмінюватися за формулою «240 на 40», тобто з розрахунку, що ми віддаємо їм 240 осіб, вони нам – в шестеро менше. Відтак, очевидно, що просто обмінятися бранцями підконтрольні Кремлю анклави не хочуть. І не даремно, адже заручники – чи не єдиний вкрай дієвий інструмент впливу Росії на Україну, з якого у Москві хочуть отримати максимально політичних дивідендів, а не просто повернути захоплених українськими військами терористів та їх поплічників. До того ж саме обмін полоненими на даний момент залишається фактично єдиним компонентом мінського процесу, який ще потроху жевріє. Тому на нього Кремль і покладає великі надії.
Також дії Савченко не можуть бути розцінені як її власна ініціатива в особистих політичних чи будь-яких інших цілях, оскільки російські спецслужби з доброї волі ні з ким на контакт не йдуть (нагадаю, що Захарченка і Плотницького на зустріч із Савченко привезли саме співробітники ФСБ Росії). Натомість утаємничені рандеву у Мінську переслідують зовсім інші цілі.
Нещодавно в пресі з’явилася інформація, буцімто Савченко зустрічається з родинами полонених, запевняючи їх, що українська влада нічого не робить для звільнення заручників, закликає тиснути на президента і напряму домовлятися з бойовиками в обхід офіційних представників України в Мінську. Ставка на сім’ї заручників не може не спрацювати, адже останніх дуже легко мобілізувати, вони ладні на все, аби тільки допомогти своїм рідним. Завдання Савченко – переконати цих людей, що їх рідних можна врятувати з полону виключно через прямі контакти з бойовиками ОРДЛО. І не буде великої несподіванки, якщо Москва погодить такий обмін між бойовиками і групою українських громадян на чолі з Савченко в обхід офіційного Києва. В такому разі ми отримаємо прецедент з багатьма важливими наслідками.
По-перше, це продемонструє, що всі складні проблеми з окупованими територіями найкраще вирішувати з ними безпосередньо, тобто мова йде про апробацію все того ж прямого діалогу з «ДНР/ЛНР», який, в результаті, зводиться до визнання факту громадянської війни в Україні. По-друге, таким жестом Росія покаже, що ефективно вирішувати проблеми конфлікту на Донбасі можна без участі інститутів української влади та їх представників, які займають непорушну позицію щодо агресора та котрих підтримує міжнародна спільнота. Це автоматично делегітимує офіційний Київ у процесі врегулювання конфлікту на сході країни. Врешті-решт, Москва хоче продемонструвати, що готова вирішувати конфлікт лише з тими, кого сама призначить повноважними від України. І, на превеликий жаль, на роль таких повноважних у нас відгукується все більше політиків, в тому числі тих, котрих ще вчора самих рятували з російської в’язниці.