У березні очільниця тайванської опозиційної партії Гоміндан Чжен Лівень прийняла персональне запрошення від голови Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпіня й уже у квітні приїхала на материковий Китай «з візитом миру». Це перша зустріч очільників двох партій за десять років, що робить її надзвичайно важливою в умовах зростання політичної напруженості в Тайванській протоці.
«Лідери наших двох партій зустрічаються сьогодні, щоб захистити мир і стабільність нашої спільної батьківщини, сприяти мирному розвитку відносин між двома сторонами протоки, а також дозволити майбутнім поколінням розділити світле й прекрасне майбутнє», — заявив Сі Цзіньпін на зустрічі у Будинку народних зборів Китаю.
За результатами зустрічі напрошується висновок, що Гоміндан просто намагається загравати з Китаєм, чим ставить під удар тайванську незалежність. Але це не зовсім так. Сьогодні цю партію — неочікувано для тих, хто знає лише історію розділення Китаю — вважають прокитайською опозиційною силою, яка виступає за об’єднання з КНР.
Чжен Лівень, у минулому активістка, що підтримувала тайванську незалежність, членкиня Демократично-прогресивної партії, різко змінила риторику й 2005 року приєдналася до Гоміндану, а в жовтні 2025 року успішно перемогла на партійних виборах і повноцінно очолила опозицію.
Риторика Чжен проста: відхід від Консенсусу 1992 року і системне нарощування ВПК призведуть до війни в Тайванській протоці, тому потрібен відкритий діалог з Пекіном і воля до поступової «інституціоналізації миру», чому, за її словами, системно перешкоджають президент Тайваню Лай Цінде і його партія.
Гоміндан після 1945 року
Дискусія навколо того, слід розглядати Тайвань як окрему суверенну державу чи як частину континентального Китаю, точиться доволі давно. Задля кращого розуміння поточної політичної ситуації, слід почати з 1945 року.
Китай вийшов переможцем з ІІ Світової війни, зробивши значний внесок у перемогу союзників над ключовим противником на сході — Японською імперією. 25 жовтня 1945 року Японія передала Націоналістичному Китаю острів Тайвань й архіпелаг Пенху, які перебували під її владою з 1895 року за результатом І японо-китайської війни.
Від китайської сторони акт капітуляції та документи про передачу приймав Чень І, у майбутньому генерал-губернатор Тайваню. Сам Чень І залишив спогади про те, що острів хоч і постраждав від бомбардувань, утім був набагато розвиненішим, ніж Китай. Японська адміністрація залишила по собі хорошу інфраструктуру, дороги, залізниці, навчальні заклади.
За ці 50 років населення острова теж змінилося. Коли гомінданівська адміністрація вперше стикнулася з місцевими мешканцями, то зрозуміла, що ті зовсім не розмовляють мандаринською (уніфікованою китайською мовою, яка базується на пекінському, тобто північному діалекті) і не розуміють їх. Удома тайванці спілкувалися переважно діалектами Південного Китаю (передусім провінцій Гуандун, Фуцзянь, Дзянсі), котрі завезли на острів ще їхні предки за часів династії Цін. А мовою друку, листування й освіти була японська.
Здивувало націоналістів і саме ставлення тайванців до японців. Посилаючись на принцип Сунь Ятсена «націоналізм», Гоміндан вбачав у ньому передусім вигнання колоніальних загарбників з території Китаю, тоді як місцеві мешканці сприймали японців якщо не позитивно, то нейтрально. Багато хто здобув вищу освіту в Японії та служив у японській армії.
Другим, у чому новий уряд не зійшовся з тайванцями, було питання армійських потреб. У самому Китаї розпочалася громадянська війна, яку Гоміндан стрімко програвав комуністичним силам на чолі з Мао Цзедуном. Тайвань під націоналістичним контролем сприймали радше як промислову базу, і це зовсім не відповідало очікуванням тайванців щодо перерозподілу землі й права приватної власності на те, що вони виробляли й продавали на своїй території.
Окрім привласнення японського майна та грошових активів, систематичної корупції всередині уряду й витіснення тайванської інтелектуальної еліти з управління, нова адміністрація також запровадила державну монополію майже на всі товари, зокрема тютюн; паралельно заснувала спеціальні наглядові бюро для кожного товару.
Усі ці та подальші події у книжці Formosa Betrayed 1965 року описує американець Джордж Керр, який тоді працював у Службі закордонних справ США. За його свідченнями, тайванський ентузіазм щодо Гоміндану протримався тільки перші шість тижнів. Після цього на вулицях Тайбея можна було помітити гасла «Собаки пішли, свині прийшли» і «Принаймні японські собаки захищали нашу власність!».
Свавілля влади скоро вилилося у кривавий інцидент 228, або інцидент 28 лютого 1947 року — трагедію, вперше про яку публічно заговорив перший демократично обраний президент Тайваню Лі Денхуей у 1988 році.
28 лютого в Тайбеї представники Бюро тютюнової монополії робили звичний обхід, за підсумками якого конфіскували контрабандні цигарки в сорокарічної вдови. Агресивна реакція торговки була очікуваною: з приходом до влади Гоміндану Тайвань потерпав від інфляції, безробіття й дефіциту товарів (навіть рису), тому можливість продавати хоча б щось могла врятувати від голодної смерті. Коли жінка намагалася чинити спротив, чиновник ударив її по голові руків'ям пістолета. Вулиця виступила на захист, що закінчилося пострілами в натовп і смертю людини.
Досягнувши точки кипіння, тайванці висловили свій протест і поліції, і уряду. Згодом ситуація тільки погіршала й набула такого розмаху, що Чан Кайші довелося перенаправляти десять тисяч військових з континентального Китаю на Тайвань придушувати бунт. У підсумку військові убили й закатували до 28 тисяч. У той самий час Чан Кайші оголосив надзвичайний стан, який офіційно скасували лише 1987 року.
З цього моменту острів поглинула однопартійна диктатура, яка матиме назву «білий терор» — репресії, спрямовані на звичайних жителів острова, інтелектуалів й інакодумців. Іронічно, що у своїй критиці Чжен Лівень охарактеризувала політику Лая Цінде й ДПП як зелений терор (колір обрано за прапором партії).
А проте, найголовніше в цій історії те, що після інциденту 228 тайванці вперше задумалися про незалежність. Вони дійшли логічного висновку, що надто відрізняються від гомінданівської еліти, яка ними керує. Сам уряд теж дистанціювався від суспільства, вважаючи його неправильними китайцями й недояпонцями.
Під час білого терору багатьох політичних дисидентів звинуватили в комунізмі, ув'язнили або вбили, щоб зміцнити суверенітет автократичного уряду Гоміндану. Серед відомих активістів була Аннет Лу Сю-лянь, колишня віцепрезидентка (2000–2008), і Чень Чу, міська голова міста Гаосюн (2008–2018).
Гоміндан змінює тактику
Ціль, заради якої Гоміндан евакуювався свого часу на Тайвань, полягала в тому, щоб з плином часу повернути собі контроль над усім материковим Китаєм, а не розбудовувати на Тайвані власну державність. З квітня 1947 року на острові через комуністичну загрозу діяли надзвичайний стан і комендантська година. З цієї політики випливала і жорстка однопартійна система, і те, що сам уряд складався суто з китайців, які емігрували з материка. Місцеві жителі перебували під жорстким державним наглядом, їх майже не було серед державних посадовців, і, згідно зі статтею 100 Кримінального кодексу Китайської Республіки, формулювання «незалежність Тайваню» перебувало під забороною.
Але час минав. 1971 року материковий Китай зайняв місце Китайської Республіки в ООН, а 1979 року офіційні дипломатичні відносини з Пекіном встановив Вашингтон, а сам Китай під фактичним керівництвом Ден Сяопіна почав політику відкритості і реформ. 1 січня 1979 року США офіційно скасували визнання Китайської Республіки. Тим часом Гоміндан був замкнений у своїй 40-річній і тепер явно досить безнадійній претензії на суверенітет над усім Китаєм.
Керівництво країни усвідомлювало, що Тайваню необхідна підтримка США. Але тенденція свідчила, що недемократичні режими, які підтримував Вашингтон, скрізь руйнувалися: шах Ірану й нікарагуанський Сомоса у 1979 році; Моркос на Філіппінах у 1986 році; Чон Ду Хван у Південній Кореї через рік.
Син Чан Кайші Цзян Цзінго (який керував країною у 1970–80-х) дійшов до висновку, що задля функціонування без офіційних дипломатичних союзників Тайвань має довести демократичному світу свою ідеологічну цінність. Якщо Тайвань залишатиметься військовою диктатурою, то, незважаючи на економічні успіхи (ВВП Тайваню на той час зростав на 9 % щорічно), західним державам під егідою США буде значно важче виправдовувати його захист перед власними виборцями.
Цзян Цзінго розпочав реформи. Репресії поступово послаблювали, на керівні посади залучили більше корінних тайванців, а вибори робили дедалі конкурентнішими. У 1986 році створили комітет, щоб вивчити можливість скасувати воєнний стан, і в 1987 році його повністю скасували, а повноваження уряду в його впровадженні обмежили. Згодом дозволили створювати нові газети й організовувати політичні партії.
Ось тут на сцену й вийшли колишні дисиденти й опозиціонери. У часи, коли інші партії, крім Гоміндану, були заборонені, уряд виділяв певну кількість місць «безпартійним» політикам. У результаті в середині 1970-х безпартійні корінні жителі почали об’єднуватися в коаліцію, сформувавши рух The Tangwai movement, що буквально перекладають як «поза партією». Саме їхнє ядро (130 зі 132 членів були корінними тайванцями) і сформувало Демократично-прогресивну партію (ДПП) у 1986 році. Першочерговою метою Демократично-прогресивної партії було абстрагуватися від «нав’язаної» китайської ідентичності.
Боротьба світів
Уперше Гоміндан втратив абсолютну владу, коли ДПП перемогла на виборах 2000 року. Поразку спричинив розкол всередині самого Гоміндану, тодішній очільник якого Лі Денхуей посварився з популярним політиком Сун Чинюєм. Сун пішов на вибори як незалежний кандидат, розсіявши голоси електорату. Завдяки цьому Чень Шуйбянь з ДПП виграв з результатом лише 39 % голосів. На посаді він пробув два терміни поспіль.
Це змусило Гоміндан шукати нове обличчя і ним став юрист Ма Їнцзю, що повернув партію до влади у 2008 році. У сучасній тайванській політиці Ма Інцзю займає важливе місце, адже по суті він спроектував нову модель тайвано-китайських відносин, концепт яких перейняла і Чжен Лівень.
Ма Їнцзю прийшов до влади з гаслом «ні об'єднання, ні незалежності, ні застосування сили» та зобов'язанням не проводити переговорів щодо об'єднання під час його каденції. По суті Ма реструктуризував старий тайванський підхід до материка на основі прийняття так званого «консенсусу 1992 року». Його суть полягала в тому, що і КНР, і Тайвань погоджуються з формулюванням, що існує тільки один Китай, але кожна сторона залишає за собою право інтерпретувати поняття «єдиного Китаю» як забажає.
Нова політика Ма та Гоміндану зосередилася на поступовому економічному, символічному та політичному зближенні з Китаєм з чотирма цілями: зниження політичної та військової напруженості у Тайванській протоці, зміцнення економічних зв'язків з Китаєм, що ведуть до формування спільного ринку, протидія тайванському сепаратизму та підготовка сприятливих умов для можливого майбутнього об'єднання.
Ця зміни дозволили відновити офіційні переговори між Пекіном та Тайбеєм через напівурядові організації Фонду обміну протоками (SEF) для Тайваню та Асоціації зв'язків через Тайванську протоку (ARATS) для Китаю. Було також відкрито прямі чартерні авіасполучення вихідного дня та прийом китайських туристів, які прибувають безпосередньо з материка. Самі угоди були укладені у 2007 році, але Пекін відкладав їх анонсування для громадськості, чекаючи, поки Гоміндан відновить владу на Тайвані.
Тайбей також вжив низку односторонніх заходів для сприяння економічним відносинам з Китаєм. Він розширив доступ до прямих міні-сполучень (через острови Цзіньмень та Мацу), дозволив валютний обмін юаня на Тайвані, підвищив максимальний ліміт тайванських інвестицій у Китаї, дозволив мерам та керівникам повітів Тайваню подорожувати до Китаю, послабив обмеження на тайванські інвестиції в іноземні фонди з китайськими активами, та послабив правила первинного публічного розміщення акцій іноземних компаній та інвестування китайських фондів на Тайванській фондовій біржі.
Отже, після того як Гоміндану довелося послабити свою владу у відповідь на ризики міжнародної ізоляції, сама партія зазнала багато змін. Передусім вони відобразилися на сприйнятті КНР як геополітичного гравця після її всебічного визнання. По суті, КПК та Гоміндан за керівництва Ма Їнцзю визнали фактичний контроль один одного над відповідними територіями в межах «єдиного Китаю» (формулювання згідно консенсусу 1992 року) та приналежність двох сторін до китайської цивілізації.
Гоміндан відійшов від старої політичної традиції про «відвоювання материка». Ма Їнцзю, і в подальшому його наступники виступали за статус-кво, щоб сформувати «особливі та рівноправні відносини між двома регіонами» на підґрунті спільної цивілізаційної спадщини. Причому обидва «регіони» мають різну ідеологію, спосіб організації ринкових відносин та політичну структуру.
Але офіційна риторика Гоміндану з кожним роком все більше відштовхувала молоде населення, яке все частіше ідентифікувало себе як «тайванці» (станом на 2012 рік відмітка вже досягла 54,3%), та висловлювало побоювання щодо все тіснішої економічної інтеграції з Пекіном. Точкою кипіння став 2014 рік, коли адміністрація Ма Інцзю хотіла ратифікувати перехресну угоду з Китаєм про торгівлю послугами (Cross-Strait Service Trade Agreement – CSSTA), підписану ще у 2013 році. Вона мала лібералізувати ринок послуг: відкривати банківську справу, охорону здоров'я, телекомунікації, видавничу справу, туризм та транспорт для взаємних інвестицій.
KMT пообіцяла розглядати угоду детально – пункт за пунктом із проведенням громадських слухань, але в березні депутат від KMT Чжан Чінчжун, очолюючи комітет, скористався безладом у залі засідань, дістав свій мікрофон і за 30 секунд оголосив, що розгляд угоди завершено, вона вважається «перевіреною» та готовою до остаточного голосування.
У відповідь на це виник студентський протестний рух «Соняшник», який вимагав відкликання закону, та вдався до штурму будівлі національного законодавчого органу Тайбея. Аргументація полягала в тому, що угода ставить Тайвань у пряму залежність від Китаю, що загрожує самому існуванню острова. Дана угода могла призвести до контролю Пекіну над тайваньскими медіа, та неконкурентноспроможності тайванського малого та середнього бізнесу порівняно з гігантськими китайськими компаніями, які б зайшли на тайванський ринок.
Протести тривали понад три тижні, припинившись лише після відкликання суперечливого законопроекту. Звичайно, що після таких подій 2016 року перемогу на виборах впевнено завоювала ДПП, що вчасно мобілізувала свої ресурси на підтримку протестного виступу. Відтоді ДПП контролює уряд вже понад 10 років.
Чжен Лівень: спадкоємиця політики Ма Їнцзю у нових реаліях
18 жовтня 2025 року члени Гоміндану обрали головою партії Чжен Лівень, політикиню, яка серед більш поміркованого партійного крила вважалася аутсайдером через її колишні зв’язки з ДПП та неприналежність до традиційної еліти Гоміньдану.
Справді, пані Чжен є фігурою неоднозначною. У свої студентські роки вона була прихильницею тайванської незалежності, і пізніше членкинею студентського руху «Дика Лілія», що під час протестів 1990 року виступав проти авторитарного правління Гоміндану та окрім демократизації вимагав прямих президентських виборів. Вже через кілька років вона вступила в ДПП та певний час працювала там на різних посадах. У 2002 році Демократична партія відсторонила Чжен від посади після того, як вона публічно підтримала звинувачення членкині Гоміньдану щодо члена ДПП та міністра охорони здоров’я Тву Шіїн-джера у гомосексуальних домаганнях до власника ресторану. Пізніше чутки спростували.
Сама Чжен на панельній дискусії у Asia Society в Нью-Йорку зазначила про те, що після того, як вона повернулася з навчання у США і вступила до ДПП, то вважала, що незалежність для Тайваню буде вирішенням всіх проблем острова. Але, за її словами, вже під час роботи безпосередньо в партії вона спостерігала за тим, як Демократична партія маніпулює поняттям «незалежність», використовуючи термін задля своїх політичних кампаній, а не для добробуту острова. Вплинуло на зміну її поглядів також вивчення міжнародних відносин у Кембриджі. «Після мого навчання в Кембриджі моє бачення проблеми змінилося. Я зрозуміла, що тайванська незалежність не буде працювати. Незалежність не дасть Тайваню ні свободи, ні захисту», – заявила вона.
У 2005 році вона прийняла запрошення тодішнього голови Гоміньдану Лянь Чжаня поїхати разом з ним до Пекіну, і згодом приєдналася вже до самої партії. Чжен обіймала депутатське крісло у 2008–2012 та 2020–2024 роках, а також обіймала посаду речниці Виконавчого юаня (Кабміну) у 2012–2014 роках за президентства Ма Їнцзю.
Отже, що спричинило обрання Чжен Лівень головою Гоміньдану? На той час партія страждала від іміджу застійної і також поступово деградувала від нездатності його віддалених від реальності старих еліт правильно висвітлювати партійну позицію, страждав від фракційності всередині партії та як наслідок втрати підтримки молодих виборців. Було зрозуміло, що партії потрібне оновлення.
Тут на сцену вийшла відносно молода, енергійна Чжен Лівень, «блакитна борчиня». Вона здобула високу популярність завдяки медійності: раніше ведуча токшоу, вона вправно атакувала діючу владу, акцентуючи на її недоліках. Для консервативного та розчарованого ядра партії її образ уособлював довгоочікувану готовність до рішучого реваншу, що й дозволило їй мобілізувати рядових членів партії.
У своїй передвиборчій програмі вона чітко окреслила свою пропозицію «альтернативного шляху» для Тайваню, який є по суті продовженням політики колишнього президента Ма Їнцзю, на термін якого припав пік тайвансько-китайських відносин. Чжен висловила свою прихильність до консенсусу 1992 року, говорячи, що він надає «Китаю та Тайваню простір для комунікації та взаєморозуміння».
Також Чжен відразу вступила в конфронтацію з Демократично-прогресивною партією, закликаючи її «не сіяти ненависть і розбрат та припинити розігрувати нападки на КНР та антикомуністичні й антикитайські настрої як карту». Вона різко відкинула звинувачення в тому, що Гоміндан фінансується Пекіном, назвавши такі ярлики «дешевими», та такими, які на партію вішають напередодні кожних виборів.
Серед її завдань Чжен Лівень виділяє найголовніше – «налагодити мир між Гомінданом і Комуністичною партією Китаю». Ну а також, з «неформальних», забезпечити перемогу Гоміндану на прийдешніх виборах у 2028 році.
Візит до Пекіна в квітні 2026 року та суть «альтернативного шляху»
Вже через пʼять місяців після обрання Чжен Лівень головою партії, Сі Цзіньпін 30 березня 2026 року запросив її з візитом до Китаю. Ця поїздка проілюструвала підхід Пекіна до взаємодії з Тайванем: зустріч організували на міжпартійній, а не міждержавній основі, що демонструє небажання КНР вести діалог із «сепаратистською», на переконання Пекіна, адміністрацією Лай Цінде.
Сам візит проходив з 7 по 12 квітня 2026 року у трьох ключових містах Китаю: Нанкіні, Шанхаї та Пекіні, і вже безпосередньо на зустрічі видалася можливість зрозуміти головну суть «альтернативного» шляху, запропонованого Чжен.
Промови до всіх виступів Чжен готувала сама, і кожна з них супроводжувалася схожим наративом – спільною китайською ідентичністю та спадщиною. Зранку 8 серпня Чжен прибула з делегацію Гоміндану в Нанкін, аби віддати шану батьку Китайської революції та першому очільнику Гоміндану доктору Сунь Ятсену. Чжен майстерно проводила багато символічних паралелей між обома сторонами Тайванської протоки, говорячи про спадщину ідеалів та про те, що і КНР, і Тайванська конституція закладають в собі три народні принципи, які заповідав Сунь Ятсен, а саме принцип націоналізму, народовладдя та народного добробуту, що символізують примирення та діалог між двома сторонами протоки.
У промову після відвідування мавзолею було включено багато історичних наративів, метою яких було продемонструвати спільність, тотожність та взаємодоповнюваність тайвансько-китайського досвіду крізь роки. Зокрема, у наведених нижче цитатах згаданий і спільний ворог в особі Японської імперії, і однакова зацікавленість що китайців, що тайванців у розвитку Революції, а також спільні культурні особливості, такі як відрізання чоловіками по обидва сторони протоки своїх косичок, які слугували знаком Маньчжурського панування до революції.
Тобто, використовуючи фактор спільної китайської долі, Гоміндан прагне пом’якшити ескалацію у Тайванській протоці, буквально проштовхуючи меседж «Ми – один народ». З братом не починають війну, з ним намагаються порозумітися та надати пріоритет трьом стовпам успіху – миру, прогресу та взаємному процвітанню. Ця стратегія покликана зменшити стимули для керівництва материкового Китаю вдаватися до сили та надати Тайваню життєво необхідний час для досягнення «мирного довгострокового врегулювання проблеми», зокрема проведення необхідних реформ задля мирного співіснування зі своїм сусідом по ту сторону протоки. Примітно, що згідно Чжен Лівень, через те саме має пройти і КНР, але конкретика не наводиться.
В результаті після закінчення саміту рейтинг схвалення вдома як і самої Чжен Лівень, так і Гоміндану суттєво підвищився. Рейтинг схвалення Чжен Лівень зріз до 31,5% (це був стрибок на +7,6% порівняно з місяцем до поїздки). Також, згідно з опитуванням TVBS, однієї з найвпливовіших і найпопулярніших медіакомпаній на Тайвані, 66% громадськості підтримують відновлення переговорів між двома урядами (33% рішуче підтримують, 33% частково підтримують), тоді як лише 19% виступають проти (8% радше проти, 11% рішуче проти), а 15% не мають думки.
Перехресний аналіз за партійною приналежністю показує, що 45% прихильників Демократичної партії (ДПП) підтримують перегляд переговорів, тоді як 44% виступають проти; частка прихильників як серед членів Гоміндану, так і членів Транстихоокеанської партії (ТПП) становить понад 90%; а 61% незалежних виборців підтримують перегляд, тоді як 16% виступають проти.
Поїздка в Америку як спроба розвіяти занепокоєння партнера
1 червня 2026 року Чжен Лівень вирушила з 15-денною поїздкою до Сполучених Штатів. Вона відбулася після тривалих і суперечливих дебатів у тайванському законодавчому Юані щодо запропонованого спеціального оборонного бюджету. Цей візит був, перш за все, неофіційним і мав на меті передати сигнал заспокоєння щодо відносин між Гомінданом та США та запевнення щодо незмінної підтримки союзницького блоку між Тайбеєм та Вашингтоном.
Чжен Лівень також зазначала, що Тайвань не слід розглядати як «пішака» великим державам, тобто його не слід використовувати як важіль впливу в конкуренції між Сполученими Штатами та КНР.
Під час поїздки часто лунали запитання щодо рішення Гоміндану скоротити спеціальний оборонний бюджет на 8 років, який у листопаді 2025 року представила виконавча гілка влади на чолі з Лай Цінде. Цей бюджет обсягом 40 мільярдів доларів США майже у п'ять разів перевищує аналогічний пакет, схвалений у 2021 році. Цей спеціальний бюджет, покликаний діяти паралельно з основним річним кошторисом, у разі ухвалення призвів би до значного зростання оборонних витрат Тайваню – приблизно до 3,3% ВВП у 2026 році.
Чжен Лівень заявила, що пропозиція Демократичної прогресивної партії не містить достатньо конкретної інформації щодо цільового призначення закупівель і ризикує призвести до марнотратства, порушуючи при цьому базові законодавчі принципи. Натомість вона закликала до переходу на оборонну стратегію, базовану на технологіях штучного інтелекту.
Слід зазначити, що зустрічі Чжен Лівень з багатьма американськими високопосадовцями, які прямо відповідальні за канали зв’язку між Тайванем та Сполученими Штатами, були скасовані без публічних пояснень, що контрастує з нещодавнім візитом в Америку однопартійниці Чжен та її політичної конкурентки Лу Шьоуєн, чия поїздка характеризувалася більш інституційно орієнтованими зустрічами, зокрема з Інгрід Ларсон, керуючою директоркою вашингтонського офісу Тайваню.
Лу публічно висловила підтримку збільшенню витрат на оборону, узгодивши свої політичні погляди з давніми очікуваннями США щодо оборонної позиції Тайваню. Як одна з провідних потенційних кандидаток у президенти від Гоміндану у 2028 році, візит Лу може розглядатися як частина її стратегії щодо підвищення міжнародної впізнаваності та демонстрації більшої відданості спільним американо-тайваньским принципам безпеки. Це чітко демонструє, що і Гоміндан має певні проблеми з одностайністю партійної думки.
Висновки
В цілому, сучасний геополітичний контекст довкола Тайваню визначається глибокою асиметрією сил між двома берегами Протоки, попри те, що Тайвань активно працює над диверсифікацію засобів оборони.
Аналіз військово-політичної динаміки 2016–2024 років – зокрема проведення НВАК масштабних навчань, відпрацювання сценаріїв морської блокади – демонструє системне нарощування Пекіном тиску в «сірій зоні».
У цих умовах ініціативи Гоміндану (зокрема підходи, представлені Чжен Лівень) щодо відновлення міжпартійного діалогу на основі концепту «спільної долі» виступають інструментом зниження напруги та збереження статус-кво. Хоча такий підхід також містить суттєві стратегічні ризики – насамперед через невизначеність щодо подальших кроків Пекіна та ймовірність використання діалогу для політичного тиску, – він має на меті для початку спробувати розблокувати комунікаційні канали.
Позицію Чжен Лівень щодо КНР у нинішніх реаліях слід розглядати як альтернативну модель менеджменту ризиків, адже за умов відсутності офіційних міждержавних контактів, міжпартійний трек залишається одним із небагатьох наявних механізмів прямої комунікації з Пекіном.